З огляду на це Ібн Халдун висловив думку про існування природних законів економічного розвитку, які керують господарською діяльністю людей, спрямовують соціальний прогрес.

Змальовуючи схему еволюції суспільства, Ібн Халдун розмежовує категорії необхідної і додаткової праці, необхідного й додаткового продукту, підкреслюючи, що “основна праця” дає необхідне, а “додаткова праця” створює додатковий продукт.

Цьому мислителю належить вагомий внесок у науковий аналіз деяких категорій товарного виробництва. Виняткове значення мало його тлумачення двоїстої природи товару – споживної вартості (корисності) та вартості (цінності). Споживну вартість він називає “предметами споживання”, до яких належить все те, що людина набуває й використовує для задоволення своїх “запитів і потреб” і яке породжується цілеспрямованою діяльністю людини. В товарному виробництві, міркував Ібн Халдун, задоволення потреб можливе тільки через обмін, в основі якого знаходиться рівновелика кількість затраченої праці. У прирівнюванні товарів він вбачав прирівнювання праці, тобто дав поняття трудової вартості. Однак вартість він розумів не тільки як форму прирівнювання кількості затраченої на виробництво праці, але і як матеріальну субстанцію – сукупність витрат праці та сировини.

Ціну товару Ібн Халдун визначав як грошовий вираз його вартості, але водночас вказував, що іноді в ціну, крім вартості, включають податки та різні ринкові побори, що зумовлює її зростання. Коливання товарних цін він пояснював впливом ринкового попиту і пропозиції.

Грошима Ібн Халдун називав золото та срібло, вважаючи, що вони виконують функції міри вартості, засобу обігу товарів і засобу нагромадження. Багатство він розглядав як сукупність життєвих благ, створених працею, а торговельний прибуток – як різницю між купівельною і продажною ціною товару.

Займаючи високий пост намісника халіфа в Єгипті, Ібн Халдун безуспішно намагався боротись із корупцією в бюрократичному чиновницькому апараті управління. Зрештою, він зробив песимістичний висновок, що бюрократична система невіддільна від корупції, а тому непереможна.

Економічна думка розвиненого феодалізму перебувала під цілковитим впливом католицької церкви, її представниками були переважно ченці та богослови. Найбільший вплив на економічну думку цього періоду мала канонічна доктрина, яка трактувала всі господарські процеси з точки зору християнства й античної економічної думки, насамперед поглядів Аристотеля, які були значно вихолощені й приведені у відповідність із церковними догмами.

Загальні положення канонічної течії були викладені у XII ст. італійським монахом Граціаномв трактаті “Кодекс канонічного права”. Центральне місце у вченні каноністів посідає положення про “справедливу ціну”, під якою розуміли обсяг трудових витрат на одиницю продукту, тобто “справедлива ціна” не може містити прибутку. Обмін на основі “справедливої ціни”, на думку каноністів, забезпечує рівновагу в економіці. Державну власність вони вважали ідеальною, а приватну – Божою карою за людські гріхи.

Справжніми факторами виробництва каноністи розглядали землю і працю, а найважливішими його сферами — землеробство та ремесло. Вони засуджували торговельний прибуток і лихварський процент, які, за канонічними уявленнями, порушують обмін за “справедливою ціною”, тому вимагали заборони великої торгівлі та лихварства.

Найвідомішим представником канонічної доктрини став домініканський монах і богослов з Італії Тома Аквінат (1225–1274) – в українізованому варіанті, а відомий він у світі як Фома Аквінський.

Тома Аквінат – виходець з аристократичної сім’ї, син графа, теолог, філософ, схоласт, викладав богослов’я в італійських духовних закладах і Паризькому університеті. Свою концепцію він виклав у трактаті “Сума теології”,який вважається енциклопедією католицизму. В 1323 р. Фома Аквінський був канонізований як католицький святий, а у 1879 р. спеціальною енциклікою папи Лева XIII вчення Аквіната визнано офіційною та „єдино правильною філософією католицизму”.

В основу економічних поглядів Фоми Аквінського покладено тексти Святого письма, праці “отців церкви” і вибрані положення вчення Аристотеля. Майже всі економічні явища він розглядав через поєднання суперечностей. Зокрема, з одного боку, всі життєві блага оголошував спільними, створеними Богом, а з іншого — природною вважав приватну власність, яка є необхідною, а тому “кожен повинен боронити своє”. Ще одна його теза: всі люди рівні перед Богом, тому потрібно забезпечувати своє існування власною працею. Поділ суспільства на багатих і бідних Тома Аквінський, як і Аристотель, пояснював відмінностями природних здібностей людей, а прагнення піднятись над своїм соціальним становищем вважав гріховним порушенням “Божого порядку”.

Господарським ідеалом Аквіната було натуральне господарство. Водночас, він не заперечував існування товарного обміну на основі “справедливої ціни”, розглядаючи, з одного боку, як суму рівних витрат виробництва, а з іншого — включав до неї і прибуток. У першому випадку “справедлива ціна” забезпечує обмін “рівних речей, що відповідає євангельському принципові рівності, а в іншому — “справедливою” вважалася ціна, що забезпечує продавцеві рівень життя, який відповідає його соціальному становищу в феодальному суспільстві, тобто рівень “справедливої ціни” міг бути різним залежно від соціального статусу продавця.

Фома Аквінський визнавав необхідність грошей як “міри матеріального життя в торгівлі та обороті”, розрізняв внутрішню й номінальну вартість золотих монет, засуджував практику їх “псування” державою (випуск неповноцінних грошей). Разом з тим він не сприймав нагромадження грошового багатства, вважаючи, що гроші створено лише як засіб обміну товарів.

З аналогічних позицій Тома Аквінат підходив і до оцінки торгівлі й лихварства. Припускав необхідність існування торгівлі як засобу для життя і форми обміну товарів, але засуджував її як засіб наживи. Лихварство Аквітанат взагалі вважав смертним гріхом, а процент від позики — продажем того, чого в дійсності не існує, тому він є протиприродним і богопротивним. Утім, він допускав існування невисокого процента як винагороди власникові грошей за ризик, який виникає при позиці. Фома Аквінський доводив справедливість привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їхніх землях, і як плати землевласникові за управління своїм помістям.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У сукупності це позначалося на розвитку економічної думки як у Європі, так і на Сході.	\|	Економічні причини та наслідки Великих географічних відкриттів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.