Особливість розвитку Голландії полягала в тому, що кріпосне право не набуло розвитку, і селяни зберегли особисту свободу.

Частка феодального землеволодіння становила тільки 20–25%. Створювалися фермерські господарства, райони “торговельного землеробства”, які спеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Такий стан сприяв і більш ранньому, ніж в інших країнах Європи, розвиткові капіталізму. Багато міст, які славилися суднобудуванням, мануфактурами тощо, зміцнення капіталізму в сільському господарстві та його товаризація зробили Голландію однією з найрозвинутіших країн Західної Європи.

Найбільшого розвитку в Голландії, яка вже у XVII ст. стала “зразковою капіталістичною країною”, набули зовнішня і внутрішня торгівля. Торгівля як найприбутковіша сфера діяльності голландців охопила країни світу. В 1602 р. створено акціонерну компанію – приватну акціонерну спілку, більшість акцій якої контролювала держава.

У зовнішню торгівлю й морські перевезення вкладали великі кошти. Голландія володіла найбільшим у Європі морським торговим флотом – близько 75% загальної кількості кораблів європейських країн. Голландці, витіснивши португальців, створили величезну імперію, яка простяглася від Мозамбіка до Японії. З надзвичайною енергією вони закладали торгові факторії, монополізували постачання прянощів і східних товарів, займалися каботажними перевезеннями.

Великі прибутки давали работоргівля і піратство. Зовнішня торгівля та морські перевезення стали настільки вигідними, що у 1606 р. Ост-Індійська компанія виплатила своїм членам 67% дивідендів. У 1699 р. капітал компанії становив 4 т золота.

Наприкінці XVI ст. найбільшим портовим містом Нідерландів стає Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Голландцям належало панівне становище у торгівлі Португалії з Іспанією.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені сформувався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовували векселі (письмові боргові зобов’язання) на пред’явника. Борги та кредити надходили на ринок. Векселі були в обігу замість готівки, переходили з рук у руки, поки не анулювалися. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. було засновано Страхову палату. Упродовж XVII ст. Амстердам перетворюється в найбільший міжнародний фінансово-кредитний центр, чому сприяли низькі проценти (5%) на позичковий капітал.

На початку XVIIІ ст. Голландія, що вела своє господарство на нестійкому грунті посередницької торгівлі, почала втрачати торгову першість на користь Англії, яка переважала в промисловому розвитку. Внаслідок цього капітал Голландії дедалі більше ставав лихварським, переміщався з торгівлі й мореплавства у банківську сферу.

Важливою подією у становленні й розвитку капіталізму в Англії стала буржуазна революція 1640–1660 рр., вплив якої відображає рисунок 5.6.

Це була перша буржуазна революція “європейського масштабу”, яка завдала феодалізму нищівного удару й відкрито проголосила буржуазні порядки, проклала дорогу швидкому розвиткові капіталізму. Вона вагомо вплинула на послаблення і в подальшому на подолання пережитків феодалізму у ХVІІ–ХVІІІ ст. в інших країнах Західної Європи.

Внаслідок революції було ліквідовано феодальну власність на землю. Нові класи та стани одержали доступ до державної влади. Було проголошено свободу промислового й торгового підприємництва, усунено основні перепони для господарського піднесення.

Почав зростати обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, яке стало панівним у промисловості Англії. Третина промислового населення була зайнята у сукновиробництві. Успішно розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. За темпами й масштабами англійська промисловість наприкінці XVIII ст. посіла перше місце в Європі.

У ході аграрного перевороту було ліквідовано дрібні селянські господарства, утверджувалася велика земельна власність лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів в агрокультурі й агротехніці, підвищилась врожайність зернових культур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% урожаю і стала країною класичного фермерського господарства.

У мануфактурний період торговельний капітал переважав порівняно з промисловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії залишалися зовнішня торгівля і морські перевезення. Велику роль в економічному піднесенні Англії відіграв Навігаційний акт (1651 р.), згідно з яким зовнішньоторгові операції країни могли здійснюватися лише англійськими кораблями або кораблями тієї країни, звідки імпортувався товар. Цей закон підірвав посередницьку торгівлю і мореплавство найбільшого супротивника Англії — Голландію. Він сприяв розвитку англійського суднобудування і мореплавства. Англія випередила за масштабами колоніальної і торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.

У XVIII ст. англійський фінансовий капітал почав панувати у діловому світі. В 1694 р. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 р. обмінювалися на золото. Формувалися приватні лондонські банки, яких у 1807 р. налічувалося 73. У провінціях виникли сільські банки або банки графств.

Таким чином, до середини XVIII ст. англійський капіталізм вступив у новий період розвитку. Мануфактурна стадія капіталістичного виробництва вичерпала свої можливості. Для переходу до фабричної форми виробництва склалися всі передумови. Налічувалася велика армія найманих виробників, підготовлених для роботи на машинах. У багатьох підприємців накопичилися великі кошти, які регулярно поповнювалися за рахунок пограбування колоній, прибутків підприємства тощо. Ці кошти стали важливим джерелом індустріалізації Англії, що дало їй змогу раніше від інших країн здійснити промисловий переворот.

До середини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу значною мірою за рахунок високої культури французького народу. Важливою силою, що утримувала Францію на високому рівні, була монархія. Абсолютизм, утворений зусиллями кардиналів Рішельє і Мазаріні та довершений Людовіком XIV, “королем-сонцем”, з’єднав у моноліт розрізнені провінції й соціальні верстви населення, сприяв розширенню кордонів держави.

За рівнем промислового розвитку Франція не поступалася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. В містах країни у XVI ст. мешкало 15—17% населення. Кількість мануфактур була невеликою і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція посідала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли селяни. Організаторами і власниками розпорошених текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізму (захист державою національної промисловості й сільського господарства за допомогою митної політики) та меркантилізму (політика, спрямована на нагромадження золота та срібла в країні шляхом обмеження вивезення їх і збільшення вивезення товарів) захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.

Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. В XVI–XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, однак, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти й вільно розпоряджатися землею. Зберігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми взаємовідносин, як оренда та найм. Досить невисокий економічний потенціал Франції й пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.

У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економічного банкрутства. Загострилися соціальні суперечності. Велике невдоволення існуючими порядками почав проявляти третій стан. Селяни домагалися, за прикладом Англії, рівних прав із привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося у революцію (1789–1794 рр.), внаслідок якої відбулися радикальні зміни у Франції.

Революція суттєво вплинула на економічне життя в країні. Було ліквідовано середньовічні порядки — феодальні привілеї, селянські повинності, інші примуси селян, а також їхні борги феодалам. Підлягали скасуванню: данина, чинші, феодальні суди, продаж урядових посад тощо. Було скасовано цеховий устрій та державну регламентацію промислового виробництва, проголошувалася свобода торгівлі, відмінено рабство у французьких колоніях.

Декларацію прав людини і громадянина було ухвалено 26 серпня 1789 року. Власність оголошувалася недоторканою. Докорінно змінювалася податкова політика, оскільки оподаткуванню підлягали всі громадяни. Церковне майно проголошено власністю держави. Під час революції було введено єдину систему мір і ваги (метр і кілограм), лівр замінено на франк, що ділився на 100 сантимів.

У ході та після революції почала успішно розвиватися промисловість, особливо сталеварна. Революційні війни, які вела Франція, сприяли розширенню виробництва зброї, селітри, пороху, шкіри, взуття, текстилю. Аграрне законодавство періоду революції сприяло перетворенню селян на дрібних власників індустріального суспільства.

У цілому Французька демократична революція 1789–1794 років відчутно вплинула на подальший розвиток Європи і світу, стала переломним фактором у переході від традиційного, аграрно-ремісничого суспільства до індустріального, прогресуючого.

В історії світового господарства XVI – остання третина XVIII ст. визначені як період розкладу феодальних відносин і зародження у надрах феодального суспільства капіталістичного виробництва. У країнах Західної Європи його початок (XVI ст.) поклали зміни у сфері матеріального виробництва, у стані та характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього і зовнішнього ринку.

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить про те, що у XVI ст. дрібне господарство основних виробників суспільства — ремісника та селянина — вичерпало свої можливості й виявилося неспроможним далі самостійного розвиватися. Економічне становище дрібного виробника змінювалося, воно ставало дедалі більш залежним від власника капіталу (купця або лихваря) через зростання витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Дрібне товарне виробництво поступалося місцем продуктивнішим формам організації виробництва, його залежності від капіталу.

Для провідних країн Західної Європи були характерними певні етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва.

Розкладання феодального господарства зумовлювали такі процеси, як розвиток товарного господарства; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення; перетворення феодальної земельної власності на об’єкт купівлі-продажу; використання найманої робочої сили тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мануфактурний період розвитку економіки та економічні погляди А.Сміта.	\|	Становлення мануфактурного виробництва в Західній Європі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.