Грошовому кредиту основоположник економічної науки відводив не дуже вагоме місце, розглядаючи його тільки як засіб активізації капіталу.

У теорії розподілу доходів Сміт виходив з того, що в суспільстві є три основні класи: капіталісти, землевласники і наймані робітники. Вони – основні, тому що доходи, одержувані ними, є первинними: капіталісти отримують прибуток, землевласники — ренту, наймані робітники — заробітну плату. Доходи решти груп населення — вторинні, адже їхнім джерелом є перерозподілені первинні доходи, прибуток або заробітна плата.

Теорії розподілу Сміта властива така сама дуалістичність, що й теорії вартості. Це зумовлено тим, що розподіл доходів він трактував із позицій теорії трудової вартості та теорії витрат виробництва.

Визнаючи заробітну плату “продуктом правд”, що “становить природну винагороду за працю”, Сміт вказує, що за умов “первісного стану суспільства”, коли у виробництві застосовувались власні засоби виробництва і не було найманої праці, працівник одержував у винагороду повний продукт своєї праці. Йому не доводилось ділитися своїм доходом ні з землевласником, ні з роботодавцем.

За умов капіталістичного виробництва, коли праця стала найманою, заробітна плата вже є “природною ціною праці”, величина якої визначається вартістю засобів існування, необхідних для робітника та його сім’ї. Сміт стверджував, що заробітна плата повинна дещо перевищувати рівень, достатній для можливості існування людини. В іншому випадку робітникові неможливо утримувати сім’ю і “раса робітників вимерла б після першого ж покоління”.

Сміт завершив теоретичне виділення категорії прибутку. Ґрунтуючись на теорії трудової вартості, він визнавав прибуток частиною вартості, яка залишається після відрахування заробітної плати. Класик також зазначав, що вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, поділяється на дві частини: одна з них спрямовується на оплату праці робітників, а інша — на оплату прибутку підприємців. Водночас Сміт визначав, що прибуток є також частиною доходу підприємця, який залишається після оплати ним ренти і відсотка. На підставі теорії витрат виробництва він трактував прибуток і як результат використання продуктивного капіталу, і як винагороду капіталістові за ризик і працю щодо авансування капіталу.

Ренту Сміт розглядав як надлишок вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-орендаря, який сплачується землевласнику. Разом із тим він трактував ренту також з позицій фізіократів, тобто розглядав її як продукт природи, який залишається після відрахувань і заміщення всього того, що створено працею людини. Він розкрив також причини й умови існування диференціальної земельної ренти.

У теорії капіталу Сміта очевидною є більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами. На відміну від них Сміт справедливо вважав продуктивним капітал, зайнятий не тільки в сільському господарстві, а й у всій сфері матеріального виробництва.

Капітал Сміт тлумачив двобічно: як вартість, яка приносить прибуток, і як запаси засобів виробництва, потрібні для продовження процесу виробництва. Згадані запаси, зауважував Сміт, складаються з двох частин, від першої з них “очікують одержати дохід”, а “друга частина — це та, що йде на безпосереднє виробниче споживання...”. Виходячи з цього, автор “Багатства народів” поділив капітал на основний і оборотний, уперше ввівши ці терміни в науковий обіг.

До основного капіталу Сміт відніс знаряддя праці й машини, будівлі та споруди торгово-виробничого призначення, трудовий досвід і здібності робітників, а до оборотного капіталу — матеріали, готові вироби, продовольство, необхідне для робітників, і гроші, потрібні для обігу товарів. З цього випливає, що основний капітал складається також “з набутих і корисних здібностей усіх жителів, членів суспільства”, тобто включає “людський капітал”. Відмінності між двома частинами капіталу Сміт вбачав у тому, що основний капітал приносить прибуток, не переходячи від одного власника до іншого, тоді як оборотний капітал, приносячи прибуток, постійно залишає свого власника в одній формі, а повертається до нього в іншій, перебуваючи у безперервному русі.

Величезного значення Сміт надавав нагромадженню капіталу, вважаючи його одним із найважливіших джерел збагачення нації. Він стверджував, що чим більшим є національний капітал, тим швидше розвиваються землеробство і промисловість, поглиблюється поділ праці й підвищується її продуктивність, зростає попит на неї. У сукупності це сприяє зростанню добробуту народу. Таким чином, капітал у Сміта стає справжнім “господарем” економічного життя. Капітал або відкриває праці нові можливості, або перешкоджає їм; він або робить “плодоносними” землю і працю людини, або залишає їх бездіяльними, мертвими. Сміт намагався довести, що нагромадження капіталу — ключ до багатства народу, що кожний ощадливий господар — це благодійник нації, а марнотрат — її ворог.

Як істинний творець, основоположник економічної науки А. Сміт посідає особливе місце. Заслуга вченого полягає у тому, що він:

узагальнив та систематизував накопичені до нього економічні знання, здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки;

створив "перший великомасштабний трактат з економіки", проникнутий високою ідеєю про "очевидну і просту систему природної свободи";

розкрив роль ринку в організації економічного життя, проаналізував механізм ринкового саморегулювання економіки, вперше в систематизованому вигляді виклав теорію економічного розвитку на основі дії механізмів ринку;

обґрунтував концепцію економічного лібералізму, приділивши значну увагу аналізу інституціональних засад ефективного функціонування ринкової економіки;

розвиваючи трудову теорію вартості, виявив геніальну непослідовність, заклавши основи теорії витрат виробництва та дослідження чинників відхилення ринкової ціни від вартості;

обґрунтував теорію абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, яка стала базовою у класичній політичній економії, спрямованій на обґрунтування політики вільної торгівлі.

Важливо зазначити, що ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки. Вони знайшли відображення у наукових дослідженнях багатьох поколінь економістів, у тому числі у працях Д. Рікардо та К. Маркса (трудова теорія вартості), Ж.Б. Сея (теорія факторів виробництва), А. Маршалла (теорія ціни та факторів ціноутворення), у концепціях неолібералізму, мікро- та макродослідженнях, теорії міжнародної торгівлі, державного регулювання економіки тощо. Економічні рекомендації та прогнози вченого понад століття впливали на економічну політику більшості держав, знайшовши в них своє практичне застосування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет політичної економії дослідник розширив до дослідження умов виробництва й нагромадження матеріального багатства і законів їх руху.	\|	Епоха переходу до індустріального суспільства і еволюція класичної політичної економії 19 ст. та марксистська

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.