Звичайно, ситуація в сільському господарстві давно освоєної Європи була зовсім іншою, що й зумовило інакший підхід до аналізу вартості та ренти.

Марксизм як економічне та соціальне явище

Марксистська політична економія була започаткована у 40-х роках ХІХ ст. Засновниками оригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс (1818–1883) і Ф. Енгельс (1820–1895). Активна участь у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докорінних соціально-економічних перетворень і теоретично обґрунтувати революційну боротьбу пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідження економічних процесів і явищ, у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку.

Найважливіші історичні передумови формування марксизму:

· промисловий переворот початку ХІХ ст. спочатку в Англії, а потім і в інших європейських країнах; виникнення фабричної системи й розвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичних країн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивності та підвищення інтенсивності найманої праці;

· зміна соціальної структури суспільства в процесі первісного нагромадження капіталу, який супроводжується масовим збіднінням селян і ремісників, що опинилися поза дрібнотоварним укладом, який складався протягом століть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся від робітників мануфактур і дрібних товаровиробників більшою згуртованістю й організованістю;

· загострення соціальних суперечностей внаслідок погіршення становища найманих робітників: збільшення фізичних, психічних, нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності, що правдиво відображені у праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії» та у 3–7 розділах «Капіталу» К. Маркса (10–14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації, масове залучення дитячої праці, починаючи з 7-8-річного віку, виробничий травматизм тощо);

· соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посилення організованості робітничих виступів, які набували дедалі більш активних і загрозливих форм (збройне повстання у 1931 та 1834 рр. ліонських робітників у Франції з вимогами підвищення заробітної плати й розширення їхніх прав на захист власних інтересів у Англії (1830–1850); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткої експлуатації та безправного становища тощо);

· періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчували неспроможність саморегулю-вального конкурентного механізму забезпечити високу ефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.

Найвизначнішим твором марксистської політичної економії став «Капітал» К. Маркса, який створювався протягом 1844–1883 рр. Ця праця стала в один ряд з такими шедеврами економічної думки, як «Багатство народів» А. Сміта, «Засади політичної економії» Д. Рікардо, «Основи політичної економії» Дж. С. Мілля, а за глибиною аналізу й охопленням проблем навіть перевершила їх. Трудова теорія розглядається Марксом вже у першому розділі першого тому “Капіталу”, де формулюється теза про принцип обміну товарів відповідно до їхньої вартості, яка визначається кількістю праці, витраченої на їх виробництво. Маркс тут пояснює, що вартість утворюють не будь-які затрати праці, тобто кількість робочого часу в годинах праці, а “суспільно необхідний робочий час”, або витрати часу «за середнього в даний час рівня вмілості й інтенсивності праці». Таким чином, трактування вартості на основі вимірювання трудових витрат Маркс вважав єдино правильним, незважаючи навіть на відхилення ціни товару під тиском попиту і пропозиції від його вартості.

Щоб довести природний зв’язок товарів і грошей, Маркс аналізує функції грошей у процесі обміну. У вирішенні цієї проблеми він просунувся далі класичної школи, визначаючи п’ять функцій грошей: як міри вартості, засобу обігу, засобу створення скарбів (золото та срібло) та засобу нагромадження, засобу платежу та світових грошей. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій.

Новим для політичної економії стало положення Маркса про органічну будову капіталу, яке передбачає поділ капіталу на дві вартісних частини: постійний капітал – вартість засобів виробництва і змінний капітал – вартість робочої сили. Саме через ці категорії Маркс переходить до характеристики більш важливого для нього поняття – норми експлуатації найманої праці, яку він визначав через співвідношення додаткової вартості та змінного капіталу, тобто як норму додаткової вартості.

Основний і оборотний капітал Маркс розглядає в другому томі “Капіталу”, коли йдеться про кругообіг капіталу та його оборот. Відмінність між основним і оборотним капіталом Маркс вбачає в тому, що перший переносить свою вартість на продукт по частинах, а другий – одразу. Основний капітал (вартість засобів праці) – це частина постійного, а оборотний капітал (вартість предметів праці та робочої сили) включає як елементи постійного капіталу, так і увесь змінний капітал.

За Марксом, заробітна плата є перетвореною формою вартості та ціни робочої сили. “Перетвореною формою” вона є тому, що виступає на поверхні явищ платою за працю, адже нібито оплачується увесь робочий день, а не його частина, протягом якої створюється вартість специфічного товару – робочої сили.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Існує закон народонаселення, згідно з яким і населення, і продовольство за відсутності перешкод безмежно зростають, але переважає швидкість зростання населення.	\|	Згідно з цим підходом заробітна плата еквівалентна ціні та засобам життєзабезпечення робітника і членів його сім’ї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.