Суть маржинальної революції в економічній теорії

Протягом останньої чверті ХІХ ст. класичну політичну економію змінила маржинальна економічна концепція, яка, зрештою, стала основою некласичної економічної теорії. Значною мірою ця зміна була результатом величезного прогресу як в економіці, так і в науці.

Виникнення маржиналізму було зумовлено, насамперед, об’єктивними причинами. Разом з прискоренням розвитку ринкових відносин, поглибленням поділу праці й усуспільненням виробництва, що проявилось в утворенні монополій, посилювалася взаємозалежність суб’єктів економічної системи. Об’єктивний, але стихійний ринковий механізм уявлявся приватному підприємцеві сліпою силою, яка може принести й успіх (процвітання), і невдачу (банкрутство). Свої розрахунки він пов’язував з вибором правильного, обґрунтованого рішення про обсяги виробництва і продажу, рівень цін тощо. Специфічною формою відображення цього прагнення і стала маржинальна економічна теорія.

Об’єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов’язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60–70-ті рр. XIX ст.:

• глибокими якісними змінами в характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

• інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв’язків і ринкової кон’юнктури;

• переходом економіки в монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

• якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

• зростаючою індивідуалізацією господарського життя, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв'язків між економічними агентами;

• актуалізацією потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

Маржинальній революції сприяли також якісні зміни в розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов’язані:

• з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;

• прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;

• еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямі подолання кризи позитивізму та формування нових парадигм.

Спроби наблизити науку до проблем господарської практики, первинних потреб і прагнень економічних суб'єктів на основі виявлення мікрорівневих закономірностей сприяли переоцінці основних теоретичних положень класичної школи. Були започатковані нові форми та методи економічного аналізу, які змінили найважливіші принципи побудови економічної теорії, систему основоположних підходів до вирішення дослідницьких завдань, що сприяло формуванню нової парадигми економічної науки.

Переоцінка цінностей, усталених майже за 200 років розвитку класичної політичної економії, та формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх дослідження і вирішення спричинили наукову революцію, яка знаменувала перехід від класичної до неокласичної економічної теорії.

Практична роль маржиналізму полягала в результатах, одержаних неокласичними дослідженнями при вивченні конкретних проблем ринку: взаємозв’язку ціни і попиту на окремі товари, комбінації різних чинників виробництва в межах окремих підприємств тощо. Це відображало риси, властиві маржиналізму, тобто дослідження ринкової поведінки окремого господарюючого суб’єкта, виявлення закономірностей економічного розвитку на рівні фірми (підприємства).

Провідним принципом маржиналістських досліджень став суб’єктивно-психологічний підхід до економічних явищ. У маржинальних побудовах, як правило, основним було не узагальнення фактів господарського життя, а суб’єктивна оцінка цих фактів окремою особою. При цьому, вважалося, що, спираючись на суб’єктивні оцінки, можна пояснити загальні правила економічної поведінки, будь-які економічні явища і процеси. Зокрема, представник австрійської економічної школи Ф. Візер взагалі вважав політичну економію одним із розділів прикладної психології, яка вивчає господарське життя.

Прихильники маржиналізму дивилися на ринкову економіку очима ізольованого господарського суб’єкта, вважаючи, щоучасть в економічних процесах повністю зумовлена його психологічними оцінками особистих вигод і втрат. Побудова теорії зводилася до того, щоб на ґрунті подібних оцінок пояснити різні економічні явища — ціну, попит, пропозицію, витрати виробництва, прибуток тощо.

Інше методологічне підгрунтя маржиналізму — принцип раціональності економічної поведінки особи за умов вільного підприємництва. Відповідно до нього, ринкова економіка уявлялася сукупністю раціонально мислячих господарюючих суб’єктів, поведінка яких спрямована на максимізацію власної вигоди. Цей принцип висував на передній план сферу споживання, а сфері виробництва відводив підпорядковану роль.

Важливе місце у методології маржиналізму посів принцип рідкісності. Це означає, що більшість маржиналістських теорій ґрунтується на припущенні про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу або якогось блага. Тому ціна життєвих благ, відповідно до цих уявлень, залежить від попиту на них.

Завдяки маржиналізму “економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв’язок між даними цілями і даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання”. При цьому слід враховувати, що альтернативність використання виробничих ресурсів і часу можлива тільки для досягнення якоїсь однієї з поставлених цілей.

З часом маржиналізм став методом економічних досліджень, який полягає в застосуванні й аналізі граничних величин – гранично малих і гранично великих. Неокласична теорія застосовувала маржинальний метод при дослідженні рівня підприємства і галузі, тобто мікроекономічного рівня, а кейнсіанська теорія – при вивченні макроекономічного рівня явищ і процесів.

Переоцінку цінностей класичної політичної економії наприкінці ХІХ ст. часто характеризують як “маржинальну революцію”. Однак, спочатку цей факт ніким не був помічений, а термін “маржинальна революція” вперше застосував у 1886 році один із перших маржиналістів Л. Вальрас.

В “маржинальній революції”, як правило, виділяють два етапи:

- перший – “ранній маржиналізм” – суб’єктивний напрям, охоплює 70–80-ті рр. XIX ст., що знаменуються узагальненням маржиналістських ідей у працях К. Менгера, Л. Вальраса,В. Джевонса та їхніх послідовників;

- другий – формування неокласичної теорії на ґрунті маржиналізму – почався у 90-х рр., коли на передній план вийшли теорії англійця А. Маршалла, американця Дж. Б. Кларка та італійця В. Парето.

Австрійська школа маржиналізму отримала назву “суб’єктивно-психологічної”, оскільки в основу теоретичних досліджень її представників були покладені суб’єктивні фактори: індивідуальні оцінки корисності, зіставлення вигод і втрат, очікування тощо. Засновником нової школи став відомий австрійський вчений К. Менгер (1840–1921), один із першовідкривачів теорії граничної корисності, яка знайшла продовження у суб’єктивних теоріях витрат виробництва, капіталу та процента, започаткованих його учнями Ф. Візером (1851–1926) та Е. Бем-Баверком (1851–1919).

Австрійська школа маржиналізму — найстаріший неокласичний напрям. Основні положення австрійської школи маржиналізму:

* в трудовій теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживній вартості, корисності;

* представники школи ввели до економічної науки поняття “суб’єктивна корисність (цінність)”, визначивши останню як основу ціноутворення. Суб’єктивна корисність–значущість певної речі для певної людини;

* замінено терміни класичної політекономії “вартість” і “товар” на “цінність” і “економічне благо”;

* застосовувався принцип монізму – єдиною основою ціни визнавалася корисність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні ідеї Ф. Ліста набули розвитку в працях В. Рошера (1817–1894), Б. Гільдебранда (1812–1878) і К. Кніса (1821–1898), що сформували ядро історичної школи.	\|	Негативною стороною цієї школи є відсутність зв’язку теорії з практикою.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.