Поняття злочину

Категорію «злочин» розглядають і вивчають з різних сторін, оскільки це і соціальне і правове явище. Преступленіє— цеі історична категорія, бо його виникнення, видозміна і зникнення пов'язане з певними етапами розвитку людського суспільства. Злочин завжди є діянням, тобто виражений у формі дії або бездіяльності акт поведінки людини, що протікає під контролем його свідомості і волі. Наскільки б не були негативними думці, переконання, умо висновки людини, злочином вони не визнаються.

Ст. 11 Кримінального кодексу України 2001 р. визначає злочин як передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), здійснений суб'єктом злочину Злочин як соціально-політичне явище, передбачене кримінальним законом, характеризується певними ознаками, що представляють істотні сторони даного явища: суспільною небезпекою, кримінальною протиправністю, винністю і іншими.

Суспільна небезпека як об'єктивна ознака злочинного діяння полягає в тому, що воно або заподіює шкоду або створює загрозу спричинення шкоди кримінальним законом, що охороняється, суспільним відносинам. Суспільна небезпека злочину визначається важливістю тих, що захищаються законом суспільних від носінь, розміром, ступенем і характером заподіяної шкоди, а також особливістю самого суспільно небезпечного діяння, а іноді і особливостями суб'єкта злочину.

Характер і ступінь суспільної небезпеки як об'єктивні властивості злочину не залежать від законодавця або правоприменителя. Завдання законодавця полягає в тому, щоб їх виявити і правильно відобразити в законі, а правоприменителя — правильно встановити суспільну небезпеку конкретного діяння і справедливо визначити міру відповідальності.

Кримінальна протиправність свідчить про те, що особа зробила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом як злочин. Яким би небезпечним не представлялося діяння, тільки законодавець має право виділяти істотні ознаки того або іншого діяння і розцінювати його як злочинне. У Кримінальному праві існує принцип «немає злочину без вказівки на те в законі». Він служить одній з гарантій законності. За скоєння кожного злочину У До передбачає можливість призначення покарання, містить санкцію. Це не означає, що передбачене в кримінальному законі покарання обов'язково і у всіх випадках повинно застосовуватися за здійснення суспільно-небезпечного діяння. Цілий ряд статей У До дозволяє звільнити особу, винну в скоєнні злочину, від кримінальної відповідальності або покарання.

Іноді буває так, що здійснене кимось діяння формально містить в собі ознаки злочину, із зовнішньої сторони описано в законі як злочин, але явно, тобто очевидно для всіх не представляє суспільної небезпеки. Так, наприклад, неповнолітній таємно викрадає в незначній кількості яблука з чужого саду. Формально в скоєному в наявності всі ознаки крадіжки, але кримінальний закон передбачає, що «не є злочином дія або бездіяльність, хоча формально і що містить при знаки якого-небудь діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність що не представляє суспільної небезпеки, тобто воно не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі» (ч. 2 ст. 11 У До). Малозначність діяння зумовлюється тим, що немає ні шкоди, ні загрози його спричинення особі, суспільству або державі. Якщо правопорушник прагнув при лагодити значну шкоду, але не досяг мети за не залежними від нього обставинами, то діяння не визнається малозначним. Скажімо, суб'єкт розкрив сейф з метою викрасти значну суму грошей, але останній виявився порожнім. Такий вчинок розцінюється як злочин і спричиняє за собою кримінальну відповідальність.

Наступна ознака злочину — винність — означає, Л що злочином є не всяке суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, а лише таке, яке характеризується психічним відношенням особи до здійснюваного їм суспільно небезпечному діянню і його наслідкам, вираженим I у формі наміру або необережності. Випадкове, тобто невинне спричинення шкоди не визнається злочином, і особа, заподіявши шиї таку шкоду, не підлягає кримінальній відповідальності (ч. 1 ст. 11 УК). У ч. 2 ст. 2 УК України записано: «Обличчя визнається невинним в скоєнні злочину і не може карати кримінальному до тих пір, поки його провина не буде доведена в законному порядку і встановлена звинувачувальним вироком суду відповідно до закону». Без провини, без відповідного психічного відношення особи, вибору між злочинною і незлочинною поведінкою, що володіє свободою, злочин відсутній. Звідси слідує важливий висновок: будь-яке суспільно небезпечне діяння, здійснене неосудним або таким, що не досягло віку кримінальної відповідальності не є злочином. Необхідним при знаком злочину є те, що зробити його може лише суб'єкт злочину, тобто фізична, осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Залежно від ступеня тяжкості злочину підТемаяють ця на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі.

Злочин як акт поведінки конкретного суб'єкта, що заподіює шкоду кримінальним законом, що охороняється, суспільним носінням, має свою протяжність в часі. Це дозволяє, по-перше, виділити самостійні етапи розвитку злочину, по-друге, вирішити питання про кримінальну відповідальність за перерваний, не доведений до кінця злочин.

Етапи скоєння злочину, що характеризуються самостійними істотними ознаками, називають стадіями скоєння злочину. Питання про стадію скоєння злочину виникає тоді, коли злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі суб'єкта злочину. У УК їх ви ділено три: приготування, замах і закінчений злочин.

Приготування визначається (ч. 1 ст. 14 УК) як приискание або пристосування засобів або знарядь, підшукало співучасників або змова на скоєння злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для скоєння злочину. Інше умисне створення умов може полягати у вивченні місця скоєння передбачуваного злочину, складанні плану реалізації злочинних намірів і іншої діяльності. Таким чином, на стадії приготування конкретне злочинне діяння, описане в Особливій частині УК як злочин певного вигляду, поки не здійснюється, а лише створюються умови для його здійснення в майбутньому.

Приготування до злочину невеликої тяжкості не спричиняє засобою кримінальної відповідальності.

Покушеніє— це здійснене особою з прямим наміром діяння, безпосередньо направлене на скоєння злочину, передбаченого відповідною статей особливої частини У До, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Замах відрізняється від приготування тим, що є безпосереднім посяганням на об'єкт, що охороняється кримінальним правом, а дії при замаху входять в об'єктивну сторону здійснюваного складу злочину, тобто вони описані в статті Особливої частини У До. Через це замах характеризується більшою мірою суспільній небезпеці, чим приготування.

Закінчене преступление— це діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбачені в законі (ст. 13 УК).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при нескінченому злочині — це остаточне припинення особою із власної волі приготування до злочину або замахи на злочин, якщо при цьому воно усвідомлювало можливість доведення злочину до кінця.

При цьому мотиви, що спонукали до добровільної відмови, не мають значення. Вони можуть бути будь-якими. Це може бути страх перед покаранням, виникле співчуття до потерпілого і т.п. Основні ознаки добровільної відмови від доведення злочину до кінця:

1) добровільність відмови;

2) його остаточна;

3) наявність усвідомленої фактичної можливості довести початий злочин до кінця.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки на двох перших стадіях скоєння злочину:

при приготуванні і замаху. Після закінчення злочину це неможливо. Спроба загладити після закінчення злочину вже заподіяний шкода в кримінальному праві називається діяльним розкаянням і не звільняє від кримінальної відповідальності, а лише пом'якшує її. Особа, що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому випадку, якщо фактично скоєне їм містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 У До). Так, суб'єкт, що намагався за допомогою насильства відкрито відібрати майно у потерпілого, а потім що добровільно відмовився від свого наміру, не підлягає відповідальності за насильницький грабіж, але відповідатиме за вже заподіяну в результаті застосованого насильства шкоду здоров'ю потерпілого.

Злочин часто скоюється не одним, а декількома особами, умисне сприяючими один одному в цьому і що досягають таким шляхом більшого ефекту своєї злочинної діяльності. Така ситуація іменується в кримінальному праві співучастю. Законодавець в ст. 26 У До визначає його як умисну сумісну участь декількох суб'єктів в скоєнні умисного злочину. Об'єктивними ознаками співучасті є:

— множинність суб'єктів (двох і більш осіб), що беруть участь в злочині, тобто не менше двох осіб, відповідних якостям

суб'єкта злочину;

~ спільність дій співучасників, тобто дія спільно, взаємодіючи в процесі скоєння злочину.

Суб'єктивна ознака соучастия— наявність у всіх співучасників сумісного наміру на спричинення загальними зусиллями злочинного результату. Сумісний намір знаходить свій зовнішній вираз в змові на скоєння конкретного злочину.

Залежно від виконуваної ролі всі співучасники діляться на декілька видів: виконавець, організатор, підбурювач і посібник (ст. 27 УК).

Виконавцем визнається особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, скоїло злочин, передбачений (ст. 27 У До). Що скоїв злочин при знається особа, що виконала повністю або хоч би частково дії, створюючі об'єктивну сторону складу злочину.

Організатор — це особа, що організувала злочин (злочини) або що керувало його (їх) приготуванням або здійсненням. Організатором також визнається особа, що створила організовану групу або злочинну організацію або що керувало нею, а також особа, що забезпечувала фінансування або що організувало приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Функції організатора обширні: вербування учасників, вироблення організаційних форм зв'язку між співучасниками, вибір методів злочинної діяльності, розподіл ролей між співучасниками, складання планів злочинної діяльності, забезпечення знаряддями і засобами скоєння злочину і т.п.

Підбурювачем є особа, яка домовленостями, підкупом, загрозою, примушенням або іншим чином схилило іншого співучасника до скоєння злочину. Підбурювач будь-яким способом породжує в іншій особі рішучість на скоєння певного злочину.

Посібником вважається особа, яка радами, вказівками, наданням засобів або знарядь або усуненням перешкод сприяло скоєнню злочину іншими співучасниками, а також особа, що наперед обіцяла приховати злочинця, знаряддя або засоби скоєння злочину, сліди злочину або перед меты, здобуті злочинним шляхом, придбати або збути такі перед меты, або іншим шляхом сприяло захованню злочину.

Не є співучастю обіцяне до закінчення злочину несполучення про достовірно відомий підготовлюваний або здійснюваний злочин. Не відноситься також до співучасті в злочині наперед не обіцяне приховування злочинця, знарядь і засобів скоєння злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання або збут таких предметів.

Ця причетність до злочину, що полягає в сприянні злочинцю після закінчення злочину, іменується доторканістю до злочину і карана тільки в строго визначених законом випадках.

При призначенні покарання співучасникам враховується характер і ступінь фактичної участі кожного з них в скоєнні злочину. За інших рівних умов найбільш небезпечними фігу рами в співучасті є виконавець і організатор.

Зустрічаються ситуації, коли один із співучасників здійснює таке діяння, яке не охоплювалося наміром решти співучасників, знаходилося за межами їх змови. Так, декілька чоловік домовилися зробити крадіжку особистого майна, але в процесі || її здійснення один із злочинців підпалює приміщення, в до тором знаходилося майно. Така ситуація іменується ексцесом виконавця. При ексцесі за злочин, здійснення якого не охоплювалося наміром решти співучасників, кримінальну відповідальність несе тільки виконавець. Всі інші співучасники відповідають тільки за те діяння, зробити яке спочатку до говаривались. У приведеному прикладі всі співучасники нестимуть відповідальність за крадіжку, а що зробив знищення майна шляхом підпалу відповідатиме ще і за це діяння.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінальне право як галузь права	\|	Обставини, що виключають злочинність діяння

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.