• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Віхи розвитку паліативної допомоги і медицини

Останнім часом (декілька десятиліть) на тлі тенденцій, пов'я­заних, з одного боку, зі збільшенням середньої тривалості життя і підвищенням частки осіб похилого віку, а, з другого — з роз­витком у сучасному суспільстві гуманістичних ідей у світі значно зріс інтерес до проблем якості життя і смерті людей похилого віку і безнадійно хворих. Це й призвело до активного розвитку такої специфічної галузі, основним завданням якої є покращання якос­ті життя та полегшення страждань невиліковно хворих.

1. 1967 рік: Сесілія Сандерс організовує в передмісті Лондо­на в притулку Св. Христофера перший у світі хоспіс сучасного зразка.

2. 1969 рік: Елізабет Кюблер-Рос видає першу книгу з танато­логії, впорядкувавши більше ніж 500 інтерв'ю з умираючими па­цієнтами. Книга стає міжнародним бестселером, після чого пору­шується питання про законодавче врегулювання права участі са­мого хворого у вирішенні питань щодо умов його смерті.

3. Після тривалих дебатів цю тенденцію було висвітлено і за­кріплено в так званій Лісабонській декларації, прийнятій ВООЗ у 1981 році. Вона представляє міжнародний звід прав пацієнта, се­ред яких окремо виділено право людини на смерть з гідністю.

4. У 1986 році ВООЗ приймає «сходинки знеболення».

5. У 1990 році ВООЗ публікує доповідь експертів під назвою «Знеболення при раку і паліативний рух».

Відтак паліативна допомога як самостійний напрям діяльнос­ті отримує офіційне міжнародне визнання. У найрозвиненіших країнах світу, що мають на сьогодні значну кількість хоспісів і будинків догляду, починають створюватися перші національні об'єднання й асоціації хоспісної та паліативної допомоги: NHPCO(США), ІАНРС (США), ЕАРС (Італія), Неlр Тhе Ноsрісеs (Велико­британія) та ін.

6. 2002 рік: вже у 8 країнах світу створено національні стан­дарти з надання паліативної допомоги.

7. 2003 рік: розробка Рекомендацій (2003) 24 Комітету Міні­стрів Ради Европи державам — учасницям організації паліатив­ної допомоги.

На території колишнього СНД однією з перших почала розви­вати цей напрям діяльності Росія. З 1990 року існує Російсько-британська асоціація хоспісів. Завданням асоціації є сприяння розвитку хоспісів у Росії і допомога колегам у вирішенні практич­них питань. Заснував Асоціацію Віктор Зорза. У 1990 році ви­йшла в російському перекладі книга Розмарі та Віктора Зорзи «Шлях до смерті. Жити до кінця».

Один із перших у Росії профільних хоспісів для хворих на рак відкрито 8 листопада 1903 року за ініціативою онколога, про­фесора МДУ ім. М.В. Ломоносова Л.Л. Льовшина. У 1897 році Л.Л. Льовшин самостійно організував збір пожертвувань у мос­ковських благодійників; 12 лютого 1898 року він отримав схва­лення проекту на правлінні МДУ. До цього тільки меценати Мо­розови вклали до онкологічного фонду 150 000 карбованців, тому навіть у радянський період — до середини двадцятих років XX ст. — установа носила ім'я Морозових.

Після «радянського XX ст. бездуховності», що тривав понад 70 років і перекреслив практично всі завоювання і досягнення ро­сійської духовної культури, ренесанс, або відродження, хоспіс-них традицій препадає на 90-ті роки. У цей час 1990 року в Ленін­граді відкрито Лахтінський хоспіс — перший хоспіс епохи пере­будови.

В Україні щорічно близько 500 тис. осіб потребують паліатив­ної допомоги. На сьогодні у країні є тільки 9 окремих стаціонар­них хоспісів і 10 паліативних відділень при лікарнях.

Необхідно зазначити, що окремий хоспіс функціонує в м. Ко­ростені — один із найперших і найкращих в Україні.

Це всього лише 650 стаціонарних ліжок при мінімальній по­требі в 3000. До 10 % невиліковно хворих одержують допомогу наприкінці життя в медичних закладах. Більшість умирають вдома, страждаючи від відсутності необхідного знеболювання, належного догляду, соціально-психологічної допомоги. Чинний контроль за оборотом наркотичних засобів значно ускладнює призначення і застосування в домашніх умовах опіоїдних анальгетиків.

Останнім часом проблемі розвитку системи паліативної допо­моги приділяється більше уваги. Іде робота зі створення Держав­ної програми розвитку паліативної допомоги в Україні до 2014 року.

Проект програми передбачає вдосконалення нормативно-правової бази щодо застосування опіоїдних анальгетиків для по­треб невиліковно хворих пацієнтів, створення стаціонарних хоспісів і паліативних відділень при лікувальних закладах, створен­ня мобільних служб із надання паліативної допомоги вдома, на­вчання медичних і соціальних працівників з питань паліативної допомоги.

Аспекти паліативної допомоги:

• медичні аспекти з усунення больового синдрому, догляду за відкритими вогнищами, правил асептики, харчування і особистої гігієни пацієнта;

• психологічні аспекти, пов'язані зі зменшенням рівня стре­су і страху, зумовленим прогресуючим захворюванням, що зни­жує якість життя пацієнта та його близьких;

• соціальні аспекти, пов'язані з вирішенням низки соціально-побутових питань і проблем, забезпеченням необхідної соціальної підтримки для хворого, його сім'ї та доглядаючих його осіб;

• духовні і культурні аспекти, пов'язані із задоволенням ре­лігійних і культурних потреб хворого та членів його сім'ї на осно­ві визнання етно-культурних відмінностей і особливостей;

Основи стратегії надання паліативної допомоги:

• дотримання прав людини і прав пацієнта;

• людська гідність;

• соціальна єдність;

• демократія;

• рівноправ'я, солідарність;

• свобода участі в ухваленні рішень і здійсненні вибору.

Основні принципи паліативної допомоги:

• паліативна допомога — це невід'ємний складник системи охорони здоров'я;

• будь-яка людина, що потребує паліативної допомоги, по­винна мати можливість отримати цю допомогу;

• основною метою паліативної допомоги є досягнення за мож­ливості якнайвищої якості життя пацієнта;

• завданням паліативної допомоги є можливість вирішити фізичні, психологічні та духовні проблеми, що виникають у разі розвитку невиліковного захворювання;

• активні лікувальні заходи слід застосувати лише в тому разі, якщо пацієнт цього хоче; якщо не хоче — лікування слід припинити;

Поняття паліативної медицини. Концепція, структура, види

• доступ до служб паліативної допомоги мусить бути обґрун­тованим клінічними показаннями, але не нозологічною формою захворювання, станом хворого та його економічним статусом;

• програми освіти з паліативної допомоги слід внести в під­готовку всіх зацікавлених медичних працівників;

• повинні проводитися наукові дослідження з метою поліп­шити якість допомоги;

• паліативна допомога повинна отримувати адекватне і рів­ноправне фінансування.

Кодекс прав хворого онкологічного профілю:

• право на медичну допомогу;

• право на збереження людської гідності;

• право на підтримку;

• правона купірування болю і полегшення страждань;

• право на отримання інформації;

• право на власний вибір;

• право на відмову від лікування.

Принципові положення кодексу обґрунтовують необхідність вважати хворого повноцінним учасником ухвалення рішення про програму лікування його захворювання. Участь пацієнта у виборі підходу до терапії захворювання може бути повноцінною тільки у разі його повної інформованості про характер захворювання, ме­тоди лікування, передбачувану ефективність і можливі усклад­нення. Найважліше те, що пацієнт має право знати, як його хво­роба і лікування, що проводиться, вплинуть на якість життя, на­віть якщо він невиліковно хворий, а також право вирішувати, яку саме якість життя він вважає за кращу, і право визначати ба­ланс між тривалістю та якістю свого життя.

Якість життя — це принцип, що дає змогу перевести безглуз­дя останньої боротьби в гідний відхід із життя, який залишається в пам'яті рідних не страшним апогеєм відчаю та страждання, а спокійним і величавим відходом людської душі з тіла.

За рішенням хворого право на вибір методу лікування може бути делеговане лікарю. Обговорення методів лікування буває психологічно непростим і для медичних працівників, передбачає наявність абсолютної терпимості та доброзичливості з боку ліка­рів і середнього медперсоналу.

Відповідальність за реалізацію прав хворого на збереження людської гідності та підтримку (медичну, психологічну, духовну й соціальну) виходить за межі компетенції лікаря.

Однез найголовніших завдань паліативної допомоги і медици­ни — зменшити страждання хворого завдяки купіруванню больо­вих синдромів.

Захворювання на рак не завжди супроводжуються болем. Про­те найчастіше біль, а пацієнти побоюються виникнення больових відчуттів. У 1986 році було прийнято директиву про застосування при лікуванні ракових захворювань високоефективних препара­тів морфію. При цьому вони не лише «пом'якшують» біль, а й до­помагають підвищити якість життя хворого. Серед іншого, існу­ють поширені методи знеболювального лікування, наприклад, масаж, дихальна терапія, фізіо- і психотерапія. За останні роки методи знеболювального лікування значно покращено.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. IV. КЕРІВНИЦТВО, КОНТРОЛЬ І НАДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРАКТИКАНТАМ.
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.
8. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. АЛГОРИТМ ДОПОМОГИ
12. Алгоритм фармацевтичної допомоги (фармацевтичної опіки) при опіках

Переглядів: 1253