ПОНЯТТЯ ПАЛІАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ. КОНЦЕПЦІЯ, СТРУКТУРА, ВИДИ

Поняття «паліативна» (медицина/допомога) походить від латинського «PALLIUM» і означає «покривало, покрив, покриття». Іншими словами, це захист і всебічна опіка хворого.

Слово «хоспіс» має значення «будинок для мандрівника». Воно прийшло в англійську мову зі старофранцузської (hospitium — гостинність). Цим терміном з VI ст. н. є. позначали місця відпочинку пілігримів.

Паліативна допомога (palliative care - WHO, 2002) — активна і всебічна допомога пацієнтам, які страждають на прогресуючі захворювання на пізніх стадіях розвитку. Основними завданнями є купірування болю та інших симптомів, вирішення психологічних, соціальних і духовних проблем.

Мета паліативної допомоги — досягти (наскільки це можливо) якнайвищої якості життя хворих і членів їхніх сімей.

Метою надання паліативної допомоги пацієнтам з пізніми стадіями активного прогресуючого захворювання і невеликою передбачуваною тривалістю життя є максимальне підвищення якості життя, що не передбачає прискорення або віддалення смертельного результату. Активна форма і прогресуючий характер захворювання підтверджуються або оцінюються за допомогою об'єктивних клінічних критеріїв і досліджень. Пізні стадії захворювання важче піддаються чіткому визначенню. Прикладами можуть служити обширне метастазування злоякісних пухлин, реф-рактерна серцева недостатність, повна втрата самостійності при нейродегенеративних захворюваннях або СНІДі. Обмежена тривалість життя може визначатися по-різному, зазвичай передбачає очікуваний термін життя менше року, а частіше — до б міс.

Саме підтримання максимально можливої якості життя пацієнта є ключовим моментом у визначенні суті паліативної медицини, оскільки вона орієнтована на лікування хворого, а не хвороби, що уразила його. Паліативна медицина займається цілою низкою аспектів життя інкурабельного пацієнта — медичних, психологічних, соціальних, культурних і духовних. Окрім зменшення болю і купірування інших патологічних симптомів, необхідні психосоціальна і духовна підтримка пацієнта, а також надання допомоги близьким вмираючого при догляді за ним.

Цілісний підхід, об'єднуючи різні аспекти паліативної допомоги, є ознакою високоякісної медичної практики.

Ставлення до пацієнта, що потребує паліативної допомоги, має включати турботу, відповідальний підхід, повагу до індивідуальності, врахування культурних особливостей і права вибору місця перебування.

Паліативна медицина (palliative medicine) — особливий вид медичної допомоги пацієнтам з активними проявами прогресуючих захворювань у термінальних стадіях розвитку з несприятливим прогнозом для життя, метою якого є забезпечити належну якість життя.

Термінальний догляд (terminal care) — розділ паліативної допомоги, яка зазвичай надається хворим протягом останніх годин або днів їх життя.

З історії розвитку паліативної допомогиі медицини

Початок сучасної паліативної допомоги і медицини слід шукати в перших будинках сестринського догляду, а також хоспісах (будинках для мандрівників), богадільнях і притулках (богоугодних закладах для асоціальних осіб), які виникали в період середньовіччя при костелах і монастирях, оскільки в лікарській практиці було не прийнято мати справи з проблемами вмираючих. Тільки християнська церква брала на себе в ті часи турботу про вмираючих і безнадійно хворих людей, забезпечуючи їм соціальну і духовну підтримку силами сестер милосердя.

Як і всі богоугодні заклади того часу, перші спеціалізовані богадільні і хоспіси спочатку влаштовували при лікарнях і навіть зливалися з ними. Так, у Польщі богадільні з давніх часів існували переважно під назвою «Приходських госпіталей». І лише в 1843 році, коли на підставі указу від 18 лютого (2 березня) 1842 року було проведено систематичне і правильне розділення доброчинних закладів відповідно до різних цілей, їх було перейменовано в будинки притулку для людей поважного віку і немічних.

Деякі з цих будинків дуже давнього походження. Так, наприклад, будинок притулку в Любліні відкрито в 1342 році, у Варшаві будинок Св. Духу і Діви Марії — в 1388, в Радомі — в 1435, у Скерневіцах — в 1530 року.

У Франції і на сьогодні притулки для людей поважного віку, немічних та калік під поширеною назвою хоспіси (hospices) становлять разом з лікарнями загального догляду одне відомство шпиталів.

У Росії перші згадки про богадільні датуються 1682 роком — роком видання указу царя Федора Олексійовича про відкриття в Москві двох шпиталів за новими європейськими звичаями, один у Знаменському монастирі, у Китай-городі, другий - за Нікітськими воротами на Гранатному дворі.

Одним з перших, хто закликав до повернення всієї європейської медицини «обличчям до вмираючих хворих», був англійський філософ Френсіс Бекон у праці «Про гідність і примноження наук» за 1605 рік: «Необхідний спеціальний напрям наукової медицини з ефективного надання допомоги невиліковним вмираючим хворим ».

Таким чином, сучасна історія хоспісів тісно пов'язана з християнською духовною культурою та розвитком сестринства.

У 1879 році Мері Ейкенхед, засновниця ордена сестер милосердя, відкрила в Дубліні (Ірландія) притулок Діви Марії, головним завданням якого була турбота про вмираючих.

У 1905 році ірландські сестри милосердя відкрили аналогічний притулок Св. Йосифа у Лондоні, куди приймали в основному вмираючих. Після Другої світової війни в цьому притулку Сесілія Сандерс стала першим штатним лікарем, у 1967 році вона організовує в передмісті Лондона в притулку Св. Христофера перший у світі хоспіс сучасного зразка.

У 1967 році в Нью-Йорку організовано фонд танатології для надання допомоги термінальним хворим зусиллями різних фахівців, тобто зважаючи на міждисциплінарну природу проблем вмираючої людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Віхи розвитку паліативної допомоги і медицини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.