• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні принципи медикаментозного лікування больового синдрому

1. Застосовується єдина тактика лікування гострого і хроніч­ного болю, заснована на суворій відповідності за засоби знеболен­ий, що призначаються, залежно від їхньої інтенсивності. Остання встановлюється лікарем за простою шкалою, у якій ділять інтен­сивність болю на чотири ступені, що має велике значення для практичної охорони здоров'я, оскільки показання до призначен­ня сильнодіючих наркотичних засобів (препарати морфіну, бупренорфін, піритрамід, промедол, просидол, препарати фентанілу та ін.) повинні встановлюватися тільки при сильному і дуже сильному (3—4 бали) гострому больовому синдромі (ГБС) або хро­нічному больовому синдромі (ХБС).

При помірному болю (2 бали) призначають опіоїдний анальгетик центральної дії трамадол, що не належить до наркотичних за­собів, у поєднанні з ненаркотичними анальгетиками периферій­ної і центральної дії. Наркотичні засоби слід призначати тільки при сильних (3—4 бали) ГБС і ХБС. Така тактика призначення засобів знеболення дає змогу запобігти невиправданому призна­ченню сильнодіючих наркотичних засобів пацієнтам, що їх не по Паліативна допомога при синдромі хронічного болю

требують, і уникнути можливих ускладнень, пов'язаних з при

гнічувальною дією наркотиків на життєво важливі функції. Максимальна тривалість призначення наркотичних засобів визнанається тяжкістю, тривалістю й особливостями перебігу больового синдрому.

2. Лікування болю має бути за можливості етіопатогенетичним (тобто направленим на усунення його причин), а не симпто­матичним. Це найрадикальніший підхід, що дає швидкий пози­тивний результат (виняток становлять інкурабельні захворюван­ня). У багатьох випадках етіологія сильного болю, наприклад спастичного, не вимагає застосування наркотичних засобів.

3. Засіб знеболешгя має бути адекватний інтенсивності болю і безпечний для пацієнта, тобто повинен усувати біль, не даючи тяжких побічних ефектів. У разі призначення анальгетика, недо­статнього для усунення болю, останній зберігається й починає швидко наростати за рахунок сумації больових стимулів і перезбудження провідних нервових структур; у результаті формуєть­ся больовий синдром, що важко усувається. Ще небезпечніше призначення дуже сильного наркотичного засобу при слабкому чи помірному болю. Відомі випадки смерті молодих пацієнтів у ранні терміни після малих оперативних втручань у результаті призначення їм для знеболення морфіну, бупренорфіну та інших потужних опіоїдів, що привели до глибокої медикаментозної депресії центральної нервової системи, зупинки дихання і крово­обігу.

4. Монотерапія наркотичними засобами будь-яких больових синдромів (у тому числі найсильніших) не повинна застосовува­тися. З метою підвищити ефективність і безпеку знеболення нар­котичний засіб завжди слід поєднувати з ненаркотичними ком­понентами, що обираються відповідно до патогенезу конкретно­го БС.

5. Тривалість призначення і дози наркотичних засобів наведе­но в переліку Ухвали Уряду від №681 30.06.98 р. «Про затвер­дження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і їх прекурсорів, що підлягають контролю в Україні» (усі препарати морфіну, омнопон, промедол, просидол, бупренорфін, препарати фентанілу, пентазоцин, декстроморамід, піритрамід, тилідин та ін.).

Порядокі термінипризначення наркотичних засобіву медичній практиці

Порядок і максимальні терміни призначення наркотичних (оігіоїдних) засобів різні при різних ГБС і ХБС.

Бупренорфін за умови поєднання з анальгетиком периферій­ної дії призначають у мінімальній разовій дозі (0,3 мг внутрішньом'язово або 0,2—0,4 мг під язик); добова доза не перевищує 0,6—1,2 мг. Цього вистачає для повноцінного знеболення за від­сутності істотних побічних ефектів. Тривалість застосування бу­пренорфіну та інших наркотичних засобів для післяопераційного (посттравматичного) знеболення не повинна перевищувати 5— 7 діб, після чого в міру зниження інтенсивності ГБС слід перехо­дити до менше потужного і безпечнішого опіоїду трамадолу, про­довжуючи поєднувати його з анальгетиками периферійної дії і поступово знижувати дозу анальгетиків.

За наявності показань до тривалішого призначення сильноді­ючих наркотичних засобів (повторне оперативне втручання тощо) питання про продовження терапії ними має бути узгоджений з головним лікарем або його заступником з відміткою про це в іс­торії хвороби. Додатковим засобом при післяопераційному знеболенні, що різко підвищує анальгетичний ефект наркотичних і не-паркотичних анальгетиків, може бути агоніст адренорецепторів клофелін (0,1—0,15 мг на добу внутрішньом'язово), що нале­жить до антигіпертензивних засобів і володіє властивостями анальгетика центральної дії. Його призначення особливо показа­не хворим з артеріальною гіпертензією із контролем артеріально­го тиску.

Слід зазначити особливі переваги просиділу в таблетках: приймати його за щоку 20 мг і бупренорфіну в 0,2 мг сублінгвально як протишокові засоби при тяжкій гострій травмі в невідклад­ній медицині і медицині катастроф. Ці неінвазивні форми обох наркотичних засобів не поступаються ін'єкційним за швидкістю і якістю знеболення, зручні для застосування і не вимагають до­тримання стерильних умов і використання шприців.

При різних варіантах помірного і сильного ГБС разом з опіої-дами можуть бути застосовані також: буторфанол 4—6 мг на добу, иальбуфін 30—60 мг на добу або пентазоцин 60—90 мг на добу у поєднанні з ненаркотичними анальгетиками. Ці препарати близь кі за ефективністю до просидолу й промедолу. Основна побічна* дія, що утруднює активізацію оперованих хворих, — седація, не-; рідко дисфорія (неповна психічна адекватність).

При гострому болю іншого генезу (спастичний, ішемічний, за-¹ пальний) головним патогенетичним засобом знеболення є відпо­відний агент, що усуває спазм, ішемію або справляє протизапаль­ну дію: атропіну гідрохлорид, платифілін при спазмі паренхіматозних органів (ниркова, печінкова коліка та ін.), нітрати при стенокардії, нестероїдні протизапальні засоби при зубному, су­глобовому болях тощо.

У тяжких випадках цих видів ГБС вищеописану терапію слід доповнювати опіоїдом. При цьому необхідно мати на увазі, що у виснаженого болем пацієнта сильний наркотичний засіб після усунення болю може спричинити глибоку депресію центральної нервової системи з пригніченням дихання і гіпоксією, особливо небезпечною для хворих з ішемічною хворобою серця, похилого віку й ослаблених пацієнтів.

При виникненні ГБС (особливо післяопераційного) у пацієн­та, що має залежність від наркотичних засобів, останні мають бути йому призначені в достатніх дозах на весь період, необхід­ний для усунення ГБС і запобігання синдрому відміни. Обмежен­ня дози і особливо раптове припинення введення наркотичного засобу можуть призвести до тяжких ускладнень. Подальша так­тика терапії наркотичними засобами має визначатися за участю нарколога (табл. 2).

Знеболювальні ступені В003

Знеболювальні ступені запропоновано Всесвітньою організа­цією охорони здоров'я (ВООЗ) (схема 6). Підхід до призначення знеболювальних препаратів ґрунтується на оцінці болю самим пацієнтом, медичними працівниками згідно з методами оцінки больового синдрому. Найпопулярнішою є візуальна аналогова шкала (ВАШ). Біль оцінюється в балах як легкий, середній, тяж­кий. Нестероїдні протизапальні препарати (ацетамінофен) реко­мендують використовувати при болю всіх ступенів. Необов'язково починати знеболення згідно з першим ступенем. Сильний біль ви­магає негайного застосування наркотичних анальгетиків.

Для практичного застосування розроблено і рекомендовано схему лікування ХБС відповідно до градацій інтенсивності болю (схема 7).

Протибольову терапію треба починати при появі перших ознак болю. Анальгетики призначають через однакові проміжки часу, не чекаючи відновлення болю, з метою забезпечення постійного знеболення. Ад'ювантні й симптоматичні препарати необхідно призначати суворо за показаннями.

За пацієнтом встановлюють постійний контроль, особливо на початку лікування. Надалі також потрібне спостереження за ним з метою корекції лікування і профілактики можливих усклад­нень.

Читайте також:

1. I. Загальні збори АТ
2. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
3. I. Загальні положення
4. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
5. XXXIII. ЗАГАЛЬНІ ПРОФЕСІЇ (У ВСІХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРСТВА)
6. А) загальні критерії
7. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
8. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
9. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування лихоманки.
10. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування сухого кашлю.
11. Алгоритм бесіди провізора з хворим при виборі безрецептурного лікарстького препарату для симптоматичного лікування закрепу
12. Алгоритм вибору групи ЛП для самолікування діареї

Переглядів: 5399