МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Методи усунення болюЗа даними Комітету ВООЗ щодо знеболення (при раку), у30— 50 % онкохворих біль є основним симптомом, але лише половина з них одержують ефективне знеболення. З урахуванням того, що зростання онкозахворюваності зберігатиметься, у перспективі, за прогнозом ВООЗ, близько 90 % хворих, які перебувають на обліку, потребуватимуть лише паліативної терапії, у тому числі знеболення. У програмі ВООЗ щодо боротьби з раком проблема лікування хворих із хронічним больовим синдромом є одним з пріоритетних завдань сучасної онкології: • Створення глобальної системи для поширення знань пре способи зменшення болю. • Доведення до відома хворих та їхніх сімей того факту, що біль майже завжди можна передолати. • Уведення в програму навчання лікарів і медичних сестер відповідної дисципліни. • Повне викладення методів знеболення у стандартних посібниках щодо ведення хворих на рак. • Застосування знеболювальних засобів у лікарнях загального профілю, центрах охорони здоров'я і навіть у домашніх умовах, а не лише у спеціалізованих онкологічних центрах. • Перегляд державного законодавства у галузі лікарських засобів, щоб хворим на рак були доступні необхідні для знеболення препарати (схема 5). Фармакотерапія є основним способом контролю за болем у невиліковних хворих. Наукові дослідження і клінічний досвід застосування анальгетиків в онкологічних хворих дали змогу встановити такі важливі принципи: а) дозу анальгетика варто підбирати індивідуально; б) краще застосовувати анальгетики перорально; в) безсоння варто лікувати активно; г) побічні ефекти слід усувати систематично; д) деяким хворим потрібно призначати допоміжні лікарські засоби; є) необхідно уважно стежити за процесом полегшення болю в конкретного хворого. • Збільшення позабюджетних грошових асигнувань з державних і приватних джерел для підтримання місцевих і національних програм щодо знеболювальної терапії. Хронічний больовий синдром переважно супроводжує поширений пухлинний процес. Тривалий біль призводить до формування патологічних реакцій у центральній і периферійній нервовій системі. На цьому тлі зростає вплив суб'єктивних і психологічних чинників на механізми болю і, як наслідок, розвивається стійкість до різних методів його лікування. Серед іншого це спричинює включення до механізмів патологічного болю інших систем — ендокринної і кровоносної, з подальшим розвитком стресових реакцій. У подібних випадках для купірування болю необхідна не тільки анальгезивна, а й складна патогенетична терапія. На думку спеціалістів, для визначення хронічного больового синдрому доцільно використовувати таке поняття, як «сумарний біль», що включає оцінку не лише фізичних, а й психічних, соціальних і духовних чинників, які впливають на розвиток механізмів болю. Комплексна оцінка причин виникнення «сумарного болю» дає змогу об'єктивніше оцінити інтенсивність болю і виробити ефективну лікувальну тактику. Кожний лікар знає, наскільки важко буває спілкуватися з пацієнтом із хронічним болем. Увага хворого фіксована на больових відчуттях, і нерідко питання лікаря про його настрій, проблеми, спосіб життя, дитинство сприймаються вкрай негативно, зумовлюючи агресію і роздратування. Це може бути пов'язане з тим, що біль, який поєднується з депресією, слугує своєрідним захисним механізмом, відволікаючи хворого від нестерпних, травмуючих його психіку, гнітючих, обтяжливих переживань і спогадів. Знаючи це, лікар має бути терплячим, делікатним і дуже обережним при розпитуванні хворого. На сьогодні пріоритетними при лікуванні хронічного болю є антидепресанти, що мають серотонінергічну активність: трициклічні антидепресанти — амітриптилін (триптизол), доксепін (синекван), кломіпрамін (анафраніл); селективні серотонінергіч-ні антидепресанти або інгібітори зворотного захоплення серотоніну в пресинаптичній мембрані — флуоксетин, сертралін (золофт), пароксетин (паксил), флувоксамін (феварин). Для отримання достатнього протибольового й антидепресивного ефекту антидепресанти треба призначати в достатній клінічній дозі і щоразу. Наприклад, доза амітриптиліну не має бути менше, ніж 75 мг, курс лікування — не менше ніж 6 тнж. Призначають препарат, поступово підвищуючи дозу, по І/4 таблетки кожні 3 дні, основну дозу (2/3 добової) дають перед сном, після досягнення ефекту. Препарат відміняють, поступово знижуючи дозу, щоб уникнути синдрому відміни. Флуоксетин призначають відразу в лікувальній дозі 20 мг (одна капсула) на добу на термін, не менший, ніж 6 тиж. Відміну препарату можна проводити одномоментно, оскільки він належить до пролонгованих антидепресантів. Разом з цим ефективність лікування хронічного больового синдрому зростає при введенні в терапію міорелаксантів центральної дії, що дає змогу, розриваючи патологічне коло, впливати на больовий синдром й оптимізувати функціональну активність центральної нервової системи. Препаратом вибору серед центральних міорелаксантів є толперизон (мідокалм), що, на відміну від усіх інших міорелаксантів, дає можливість поєднувати лікування із застосуванням будь-яких психоактивних засобів без ризику посилити побічні ефекти, розвиток синдрому відміни, залежність і/або кумуляцію. Результати вивчення анальгетичної дії антидепресантів з хронічними больовими синдромами свідчать, що клінічний анальгезивний ефект настає раніше і при менших клінічних дозах, ніж антидепресивний (табл. 1).
Читайте також:
|
||||||||
|