• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Непрохідність кишок

Непрохідність кишок є наслідком порушення пасажу кишко­вого вмісту внаслідок механічної перешкоди або в результаті функціональних порушень. Залежно від причин розрізняють ме­ханічну (пухлинний або рубцевий стеноз кишки, стиснення зовні тощо) і динамічну (порушення іннервації, параліч, ускладнення медикаментозної терапії тощо) кишкову непрохідність; високу

(перешкоди на рівні тонкої кишки) і низьку (ураження товстої кишки). Основні симптоми кишкової непрохідності: тривала за­тримка випорожнення (у деяких випадках при цьому може бути діарея), здуття кишок за відсутності відходження газів, біль у животі (нападоподібний, спастичного характеру), бурхлива пе-ристальника (у пізніх стадіях — атонія кишок), нудота і блюван­ня (у пізніх стадіях при високій непрохідності — блювання за­стійним вмістом шлунка, при низькій — тонкокишковим вмістом із каловим запахом).

За ступенем вираження непрохідність може бути компенсова­ною, субкомпенсованою і декомпенсованою.

При компенсованій (хронічній) непрохідності клінічні прояви .виражені помірно, затримка випорожнення і здуття живота ви­никають періодично протягом тривалого часу. При динамічній непрохідності симптоматична терапія (спазмолітики, клізми, проносні) і призначення препаратів, які посилюють моторику травного каналу (координакс, перистил, убретид, галантамін, ме-токлопрамід, реглан, церукал), дають ефект.

Розвиток декомпенсації означає, що порушення пасажу киш­кового вмісту набуває необоротного характеру, частіше внаслідок механічної непрохідності, рідше — на тлі прогресуючої атонії ки­шок. Вираженість клінічної картини наростає: з'являються нудо­та і блювання, збільшується метеоризм, розвивається інтоксика­ція. У подібних випадках призначають інтенсивну інфузійну те­рапію і терміново (протягом 2—3 год) приймається рішення про необхідність екстреного хірургічного втручання. Це дуже важли­ве рішення приймається колегіально, за обов'язкової участі хі­рурга, з урахуванням таким моментів: відмова від екстреної опе­рації призведе до розвитку фатальних ускладнень; операція може реально подовжити життя хворого, не поглиблюючи його страж­дань; ризик оперативного втручання значно менший від ризику розвитку тяжких ускладнень; хворий і його родичі повністю ін­формовані про можливий ризик і їх вибір є усвідомленим.

Може виникнути ситуація, коли тяжкість загального стану пацієнта робить будь-яке хірургічне втручання надто небезпеч­ним і безперспективним у плані продовження життя (хворий у будь-якому разі загине у найближчий час унаслідок прогресуван­ня хвороби). У подібних випадках, за згодою родичів і хворого, приймається обґрунтоване рішенняпро відмову від операції з

урахуванням протипоказань до неї. У разі відмови від операції, що обов'язково має бути задокументовано, призначають симпто­матичну терапію у повному обсязі для максимально можливого позбавлення хворого від страждань.

Асцит

Асцит — патологічне накопичення вільної рідини в черевній порожнині внаслідок канцероматозу очеревини; метастатичного ураження заочеревинних лімфовузлів, що супроводжується по­рушенням лімфовідтоку; гіпоальбумінемії; глибоких порушень сольового обміну (як наслідок високого рівня альдостерону); су­провідної кардіогенної патології.

Клінічні прояви асциту залежить від кількості вільної рідини: збільшення живота, дискомфорт у черевній порожнині, відчуття переповнення шлунка, розлади травлення, відрижка, стравохід­ний рефлюкс, нудота і блювання, задишка, набряки нижніх кін­цівок.

Консервативні методи лікування асциту охоплюють застосу­вання специфічної протипухлинної хіміотерапії (у тому числі внутрішньовенної, внутрішньочеревної або ендолімфальної); лі­кування супровідної патології, якщо вона є причиною накопичен­ня рідини; застосування діуретиків. Діуретики застосовують три­вало, під контролем показників кількості калію в крові, при гі-покаліємії і з профілактичною метою призначають препарати калію (аспаркам, панангін). Фуросемід призначають індивіду­ально, початкова доза — 20—80мг. Лазилактон(фуросемід + спі-ронолактон) справляє менш виражену дію на мінеральний обмін, початкова доза — до 4 таблеток. Спіронолактон (верошпірон), ка­лій- і магнійзберігальний діуретик, приймають у добовій дозі 100—200 мг 1 раз на день. Через тиждень за необхідності дозу по­двоюють і надалі коригують залежно від досягнутого ефекту. Бу-метанід призначають по 0,5—2 мг 1 раз на добу.

У тих випадках, коли консервативна терапія виявляється не­ефективною, необхідна евакуація рідини шляхом лапароцентезу. Ця хірургічна маніпуляція повинна виконуватись згідно з прин­ципами асептики й антисептики лікарем, який має відповідний досвід. Після маніпуляції на рану накладають пов'язку і здебіль­шогодля запобігання підтіканню асцитичної рідини — шов.

Пов'язку необхідно зберігати до повного загоєння. У принципі, можливе і постійне дренування черевної порожнини, але на прак­тиці його застосовують рідко, частішевиконують повторні пунк­ції черевної порожнини. Лікування асциту не потребує дотриман­ня спеціальної дієти (деяке обмеження щодо солоних продуктів). Немає потреби і в обмеженні вживання рідини. Вживати їжу тре­ба меншими порціями, але частіше.

Читайте також:

1. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок.
2. Засоби, що впливають на секрецію залоз кишок.
3. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок.
4. Засоби, що пригнічують рухову функцію кишок.
5. Місцеві зміни тонких кишок
6. Моторика кишок.
7. Порушення моторики кишок.
8. Порушення моторики кишок.

Переглядів: 431