Виробничі відносини. Їх суть, система і структура

Виробничі або економічні відносини — це економічні стосунки між людьми, що виникають у процесі господарської діяльності. Вони становлять основу соціально-економічної системи. їх не слід розуміти лише як відносини, які виникають між людьми тільки безпосередньо в процесі виробництва матеріальних благ або послуг. Під виробничими відносинами економісти розуміють стосунки, що мають місце в усіх чотирьох фазах відтворення, тобто безпосередньо у виробництві, де створюються матеріальні блага; у процесі розподілу, в результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку виробленого національного продукту (в натурі або в певній сумі грошей); у процесі обміну, в якому одержана при розподілі частка обмінюється на необхідні конкретні засоби існування; і в процесі споживання, в якому продукт завершує свій рух, споживається, і тим самим відновлюється необхідність розпочинати новий виробничий цикл.

У структурі економічних відносин виділяють організаційно-економічні, соціально-економічні відносини та відносини власності.

Організаційно-економічні відносини виникають із приводу організації виробництва та управління ним. Специфіка організаційно-економічних відносин полягає в тому, що вони виражають лише організаційний стан виробництва, систему взаємозв'язків та підпорядкування одних його ланок іншим, їх взаємозалежність; відображають поділ праці, спеціалізацію, кооперування та комбінування виробництва. Це відносини всередині підприємств, об'єднань, акціонерних товариств і між ними. Наприклад, на заводі є декілька цехів, вони виробляють певні вузли, деталі, види продукції і їх діяльність об'єднана під єдиним керівництвом, вони пов'язані один з одним. Одні виготовляють деталі, інші складають вироби, фарбують, упаковують. Між ними є тісні зв'язки.

Другий приклад. У виготовленні металу беруть участь шахтарі (добувають руду і вугілля), чавуноливарники (виготовляють чавун), сталеливарники (з чавуну роблять сталь), прокатники (виготовляють сталевий прокат). Усі вони об'єднані один з одним виробничими зв'язками і постачають один одному матеріали відповідно до послідовності виконання операцій.

Удосконалення організаційно-економічних відносин сприяє підвищенню ефективності виробництва. Це дає підставу для багатьох економістів, зокрема західних, стверджувати, що економічна теорія повинна вивчати саме організаційно-економічні відносини, бо їх дослідження сприяє вирішенню завдань, як в умовах обмеженості ресурсів забезпечити економічне зростання, і як підвищити рівень задоволення безмежних потреб.

Організаційно-економічні відносини — це стосунки між суб'єктами організації виробничого процесу, який поєднує спеціалізацію і кооперацію праці, тобто взаємодію суб'єктів, які спеціалізуються на виконанні різних виробничих функцій, і це спонукає до співробітництва у виготовленні готової продукції. Спеціалізація і кооперація підвищують результативність праці, сприяють концентрації і централізації виробництва.

Соціально-економічні відносини — це стосунки між різними соціальними суб'єктами. Такі відносини виникають між різними власниками, соціальними групами населення і державою. Держава регулює соціально-економічні відносини через законодавчі акти та різні економічні заходи. Вона стягує податки, надає пільги, субсидії, організовує службу зайнятості, яка веде облік безробітних і вільних робочих місць, надає допомогу при безробітті, в пошуку роботи, організовує перекваліфікацію робітників та ін.

Окремий блок соціально-економічних відносин становлять відносини власності. Вони проявляються в стосунках власників певних благ з іншими суб'єктами з приводу володіння, користування і розпоряджання благами, що належать певному суб'єкту.

Привласнюючи якийсь об'єкт, людина відчужує його від іншого суб'єкта. Отже, привласнення і відчуження — це два протилежні процеси відносин власності.

Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності на засоби виробництва. Володіння засобами виробництва визначає власника результатів виробництва, бо власник засобів виробництва покриває всі затрати на виробництво продукції, і ризикує, організовуючи виробництво.

Відносини розпоряджання засобами виробництва виникають тоді, коли власник засобів виробництва передає їх у тимчасове користування іншому суб'єктові на певних умовах

— переважно на умовах оренди. Тоді орендарі стають розпорядниками орендованих засобів. Від характеру відносин власності залежать:

1) характер або спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва;

2) відносини між людьми з приводу привласнення результатів виробництва;

3) умови розпоряджання і використання факторів і результатів виробництва.

Отже, відносини власності визначають, у чиїх руках є виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру.

Сукупність економічних відносин становить систему виробничих відносин або економічний лад суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль науково-технічного прогресу в розвитку продуктивних сил	\|	Економічна система суспільства, суть і структура. Типи економічних систем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.