• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Внутрішній контроль за якістю продукції.

Зовнішній контроль за якістю продукції.

Нормативно-технічні документи, що визначають вимоги до якості продукції.

Робота юридичної служби, пов'язана з підвищенням якості продукції.

Правове забезпечення управління якістю на підприємстві.

Виготовлення продукції високої якості — одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств.

Тема 7. Організація правової роботи з підвищення якості продукції, робіт та послуг.

ПИТАННЯ 1.

Якість продукції -сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її здатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, усіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках пов­ністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості.

Проблема забезпечення і підвищення якості про­дукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі зале­жить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховува­ти те, що підвищення якості продукції – задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються техніч­но прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути опти­маль­ною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при від­нос­но­ мінімальних затратах на її досягнення.

З розвитком науково технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути ком­плексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю.

Значну роль в підвищенні якості продукції відіграють стандарти, які є організаційно­-­технічною основою систем якості. На перших порах мала місце практика внесення в контракти вимог до систем якості, що доповнювали вимоги до продукції, а також до перевірки систем якості на підприємстві у виробника. Для регулювання процесу перевірки систем якості в ряді країн (США, Канада, Великобританія та ін­ших) були створені національні стандарти, що встановлюють вимоги до систем якос­ті, а в 1987 р. Міжнародною організацією із стандартизації ISO були розроблені і впроваджені міжнародні стандарти серії 9000, доповнені в подальшому стандар­тами 10000, які сконцентрували досвід управління якістю, нагромаджений в різних країнах, і в багатьох із них були впроваджені як національні.

В останні десятиліття одним із важливих механізмів гарантії якості стала серти­фікація, яка переросла в норму торгових відносин будь-якого рівня. Якщо на ранніх етапах появи і розвитку сертифікації в її проведенні був зацікавлений головним чином виробник (з метою одержання гарантій відповідності певних характеристик виробів) і споживач, то зараз до вирішення задач сертифікації залучені громадські і приват­ні виробники, споживачі та науково-технічні організації, уряди більшості країн і на­віть міжурядові організації. При цьому сертифікація з продукції поширилась на сис­теми якості.

Сертифікація продукції пов’язана з оцінкою показників її якості, тобто вимірю­ванням їх з використанням певних засобів вимірювання, достовірність і точність яких вивчає метрологія. Тому значно зростає роль метрологічного забезпечення якос­ті продукції.

Таким чином, проблема забезпечення якості продукції є комплексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у вирішенні її повинні приймати уча­сть висококваліфіковані спеціалісти, які вільно володіють сучасними методами уп­рав­ління якістю, незалежно від того, в якому секторі вони працюють: державному чи приватному, на великих підприємствах чи в малому і середньому бізнесі, тому що загальні принципи організації і забезпечення високої якості продукції та послуг не залежать від розміру підприємства.

Зараз виготовляється багато продукції яка б могла стати конкурентоспроможною на світовому ринку, але їй не вистачає забезпечення якості. Це може бути обумовлено тим, що підприємці не знають як досягти більш високої якості без великих витрат, або допускаються деяких помилок при забезпеченні якості своєї продукції. Тому я вважаю що ця тема потребує детального обговорення.

В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується підприємством. А якщо вона не забезпечується і не гарантується – підприємство гине: автоматично забезпечує це той же ринок, але нормальний ринок, із збалансованим попитом і пропозицією. В 60-70-і роки вважали, що для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. В 80-і роки стало очевидним, що виникла конкуренція не цін, а якості: 80% покупців приймали рішення про покупку, звертаючи увагу в першу чергу на якість продукції. Таким чином, конкурентоспроможною могла стати лише продукція, яка мала, при інших рівних умовах, меншу виробничу собівартість і вищу якість.

Фактори, що обумовлюють якість продукції

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв’язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об’єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб’єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб’єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб’єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб’єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важливі суб’єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, робіт і послуг, забезпечення їх відповідності кращим світовим та вітчизняним зразкам і вимогам, збереження якості виробів на весь час експлуатації або використання — один з найважливіших напрямків перебудови господарського механізму, підвищення ефективності суспільного виробництва.

Незабезпечення високої якості продукції, робіт та послуг призводить до значних матеріальних і моральних збитків.

Тому одне з основних завдань органів господарського управління і підприємств, які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної продукції, що сприяє підвищенню економічних показників роботи підприємства в цілому.

Так, у колишньому Союзі ще з початку 80-х років застосовувались комплексні системи управління якістю.

У 1987 p. з метою правильної організації роботи з управління якістю продукції в централізованому порядку було розроблено Рекомендації щодо форм і методів організації правового забезпечення комплексних систем управління якістю продукції на підприємствах промисловості та участі в цьому юридичних служб.

ПИТАННЯ 2.

Виробництво якісної продукції є обов'язком кожного товаровироб­ника. Від якості продукції залежать попит на неї споживачів, реа­лізація та одержання прибутку, конкурентоспроможність на внут­рішньому і зовнішньому ринках.

Основою правового забезпечення є законодавство України, нормативні акти міністерств та інших органів виконавчої влади, стандарти, накази, положення, інструкції та інші акти підприємств.

Правове забезпечення управління якістю на підприємстві здійснюють керівники та інші посадові особи згідно з покладеними на них обов'язками. Вони несуть персональну відповідальність за виготовлення продукції належної якості.

У ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідаль­ність за їх порушення» зазначено, що якість продукції - це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новиз­ну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, есте­тичність, екологічність продукції та надають їй здатності задово­льняти споживача відповідно до її призначення.

Визначення поняття якості наводиться також у Міжнародному стандарті 180 9001-87: якість - це сукупність властивостей, харак­теристик продукції чи послуги, що надають цим властивостям мо­жливість задовольняти обумовлені потреби, які передбачаються стандартами серії 9000. Система якості повинна функціонувати та­ким чином, щоб забезпечити впевненість у тому, що протягом пев­ного часу після її використання не виявляться недоліки.

Серед правових актів, що стосуються якості, визначним є За­кон «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої си­ровини». Цей закон установлює правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (постачальниками та споживачами) під час розроблення, виробництва, ввезення на митну територію Укра­їни, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування, реалі­зації, використання.

Законом України «Про стандартизацію» визначено, що стандартизація - це діяльність, яка полягає у встановленні по­ложень для загального та багаторазового застосування відповід­но до наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптима­льного ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі та спри­яння науково-технічному співробітництву.

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб'єкти господарювання, незалежно від форми власності та видів діяльності, на органи державної влади, а також на відповідні гро­мадські організації.

Дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фарма­цевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухга­лтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких установлюється відповідними законами. Законодавство України у сфері стандартизації складається із Закону України «Про стандартизацію» та інших нормативно-правових актів.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги, мате­ріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.

Законом України «Про стандартизацію» визначена мета стан­дартизації. Вона полягає в забезпеченні безпеки для життя і здоро­в'я людини, тварин, рослин, збереженні майна, охороні довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів націо­нальних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації їхньому призначенню, сприянні усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

- забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розроблен­ні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не перед­бачено законодавством;

- відкритості і прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сто­рін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчиз­няних виробників;

- доступності стандартів та інформації про них для користу­вачів;

- відповідності стандартів законодавству;

- адаптації до сучасних досягнень науки й техніки з ураху­ванням стану національної економіки;

- пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнарод­них та регіональних стандартів;

- дотримання міжнародних та європейських правил і проце­дур стандартизації;

- участі в міжнародній (регіональній) стандартизації.

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості продукції та безпеки споживача посідає інститут юридичної відповідаль­ності (насамперед, цивільно-правової та адміністративної, а вже потім і кримінальної).

Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, на рівні законів установлено, зокрема, Законом «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Міністрів Укра­їни «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх порушення», а на рівні локальної правотворчості - умовами конкретних договорів, конкретних кон­трактів купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього врожаю, ф'ючерсних та інших угод.

Законом України «Про захист прав споживачів» (ст.17), зок­рема, установлено майнову відповідальність за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відповідно до нього шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача то­варами, що містять недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачена більш висока міра від­повідальності. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним потерпілим споживачем, незалежно від того, перебував він чи ні в договірних відносинах із виробником. Таке право зберігається протягом установленого терміну служби (терміну придатності).

Згідно з п.4 ст.17 Закону «Про захист прав споживачів», виро­бник несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, у зв'язку з використанням матеріалів, обла­днання, приладів, інструментів та інших засобів, необхідних для виробництва товарів, незалежно від рівня його наукових і техніч­них знань.

Недолік - окрема невідповідність товару вимогам нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що ставляться до ньо­го, а також інформації про товар, яка надана виробником (вико­навцем, продавцем).

Істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи не­допустимим використання товару відповідно до його цільового при­значення, або який не може бути усунутий цим споживачем, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено договором, або проявляється знову після його усунення (преамбула Закону України «Про захист прав споживачів»).

Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, сировини, що постачаються, працівники підприємства керуються положеннями Інструкцій про порядок прийняття продукції вироб­ничо-технічного призначення й товарів народного споживання за кількістю та якістю (П-6, П-7).

Інструкція П-6 застосовується в тих випадках, коли стандарта­ми, технічними умовами або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції та товарів.

В Інструкції П-7 визначені методи перевірки продукції, поря­док направлення постачальнику виклику його представника для участі в прийманні продукції та складанні акта в разі виявлення нестачі, некомплектності, невідповідності продукції та інших по­рушень.

ПИТАННЯ 3.

Юридична служба підприємства здійснює методичне керівництво правовим забезпеченням роботи з управління якістю продукції, координуючи свою діяльність з іншими структурними підрозділами, надає допомогу їх керівникам у розробці нормативних актів з питань якості продукції, здійснює правову експертизу нормативно-технічної документації з якості продукції.

Особливу увагу юридична служба повинна приділяти додержанню встановленого порядку приймання продукції за якістю, а в разі виявлення порушень разом з іншими структурними підрозділами готувати матеріали, що стосуються випуску неякісної продукції, для передавання правоохоронним органам, а також вживати заходів щодо відшкодування збитків, нанесених підприємству.

Особливе значення для юридичної служби мають претензійно-позовна робота, узагальнення і аналіз практики застосування законодавства з якості продукції, підготовка пропозицій щодо усунення причин та умов випуску неякісної продукції.

Роботу, пов'язану з підвищенням якості продукції, юридична служба повинна починати з ознайомлення і правової оцінки наказів, інструкцій з питань забезпечення якості продукції, а якщо інструкції відсутні, організовувати їх розробку і надавати правову допомогу підрозділам підприємства в розробці проектів цих актів з метою забезпечення їх відповідності чинному законодавству.

Юридична служба підприємства повинна вивчати практику використання правових засобів у роботі з поліпшення якості продукції, зокрема щодо висунення претензій і позовів, відшкодування збитків з винних осіб, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, пропаганда законодавства про якість продукції, періодичний аналіз господарських справ, пов'язаних з постачанням підприємством неякісної продукції, аналіз практики підприємства щодо відшкодування збитків через випуск і постачання продукції неналежної якості за рахунок винних осіб.

Читайте також:

1. III. Контроль знань
2. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
3. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
4. VII Контроль постачальника
5. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
6. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
7. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
8. Аналіз рентабельності продукції.
9. Аналіз собівартості окремих видів продукції.
10. Аналіз трудомісткості продукції.
11. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
12. Біохімічний контроль за розвитком систем енергозабезпечення

Переглядів: 2973