• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прийняття рішення – це вибір однієї із декількох можливих альтернатив.

Управлінські рішення діють завдяки ієрархічності управління і передбачають існування чіткої системи внутрішнього підпорядкування, оскільки внаслідок прийняття управлінського рішення повинен настати управлінський вплив суб’єкта управління на об’єкт.

Обов’язковою умовою прийняття управлінського рішення є певна невизначеність. Оскільки, якщо існує тільки один варіант розвитку подій, то процес прийняття рішення не відбувається.

За допомогою управлінських рішень вирішуються різні проблеми, наприклад:

· визначаються цілі, мета, завдання;

· формується організаційна культура;

· здійснюється розстановка людей по посадах із визначенням обов’язків, повноважень та відповідальності;

· розробляється система мотивації працівників до праці;

· розподіляються ресурси;

· здійснюється оцінка діяльності організації та її складових.

Всі завдання, які вимагають управлінського впливу об’єднують у три основні типи:

1. концептуальні (стратегічні завдання, пов’язані з довгостроковим плануванням, прогнозуванням);

2. пов’язані з техніко-технологічним аспектом функ­ціонування організації (створення і впровадження но­вої техніки, технології тощо);

3. ті, які виникають внаслідок дії людського фактора (кадрові питання, соціально-психологічний клімат у колективах тощо).

Зважаючи на різноплановість управлінського процесу в організаціях приймається велика кількість різноманітних управлінських рішень, які класифікуються на основі виділення спільних ознак. Найпоширенішою є класифікація управлінських рішень за наступними ознаками:

1. За характером вирішуваних організацією проблем:

· організаційні запрограмовані рішення;

· організаційні незапрограмовані рішення;

· компромісні рішення .

2. За характером дій:

· директивні;

· нормативні;

· методичні;

· рекомендаційні;

· дозвільні.

3. За часом дії:

· стратегічні;

· тактичні;

· оперативні.

4. За функціональним призначенням:

· планові;

· організаційні;

· регулюючі;

· активізуючі;

· контрольні.

5. За ступенем обґрунтування:

· інтуїтивні – приймаються на основі внутрішнього відчуття того, що саме це рішення є пра­вильним;

· рішення засновані на судженнях – зумовлені знаннями та накопиченим досвідом (спираючись на здо­ровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принес­ла успіх у минулому);

· раціональне вирішення проблеми – в основі таких рішень глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і поетапне вирішення проблеми.

2. Технологія прийняття управлінських рішень

Технологія прийняття та реалізації управлінського рішення складається із сукупності складних операцій, які мають свою складність та специфіку. Складність технологічної сторони управлінських рішень визначається тим, що саме рішення є не просто процесом, а одним із видів розумової діяльності та прояву волі людини.

Технологія прийняття і реалізації управлінських рішень – це раціональна послідовність операцій і процедур (інформаційних, логіко-мисленнєвих, розрахункових, організаційних тощо), які виконуються керівниками, фахівцями і технічними виконавцями з метою вирішення поставленої проблеми.

Таким чином процес прийняття управлінських рішень складається із послідовних етапів, які включають:

1. Діагностику проблеми. На даному етапі здійснюється комплексний аналіз ситуації, визначаються проблеми, які потребують вирішення; застосовуються процедури пошуку, накопичування, опрацювання інформації, виявлення проблем і факторів, що їх обумовили.

2. Формулювання обмежень прийняття рішень. Вирішення поставленої і обґрунтованої проблеми вимагає детального і об’єктивного аналізу внутрішнього середовища організації, оскільки вирішення проблеми потребує певних ресурсів, які є далеко не безмежними. До обмежень, які роблять деякі варіанти вирішення проблеми нереальними відносять: обмеженість ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних тощо); недостатню кваліфікацію працівників; обрану стратегію діяльності, яку не можна порушувати; а також окремі культурні та техніко-технологічні фактори.

3. Розробку критеріїв оцінки альтернатив. Після визначення обмежень проводиться формування певних стандартів, з якими пізніше будуть зіставлятися розроблені альтернативи. Ці стандарти містять особливі характеристики – критерії, в яких вказуються вимоги до рішення яке формується.

4. Визначення альтернатив. Із врахуванням обмежень, які були сформовані раніше розробляються різні шляхи вирішення проблеми. Цей процес є найважчим, оскільки він є фактично творчим і вимагає від керівника значного досвіду, теоретичних знань та уяви.

5. Оцінка і вибір альтернатив. Після формування пакету альтернатив здійснюється їх співставлення із раніше розробленими критеріями, і вибирається та з них, яка задовольняє їх найбільш повно.

6. Етап реалізації. Включає в себе розроблення заходів для кон­кретизації рішення і доведення його до виконавців; здійснення контролю за його виконанням; внесення не­обхідних коректив; оцінювання результату, отримано­го внаслідок реалізації рішення. На етапі реалізації рішення важливе місце має зворотній зв’язок, від нього залежить об’єктивність оцінювання результату.

В процесі реалізації рішень використовуються наступні операції:

· визначення календарних строків (кінцевих і про­міжних) виконання рішення;

· призначення відповідального виконавця або кіль­кох виконавців, доведення рішення до виконавців, а в разі потреби – до всього колективу;

· інструктаж виконавців, роз’яснення кожному з них його місця в загальному трудовому процесі, конкре­тизація завдань і відповідальності;

· матеріально-технічне забезпечення процесу пра­ці, в тому числі обґрунтований розподіл ресурсів;

· проведення інструктивної наради, роз’яснення цілей і завдань;

· координація дій виконавців;

· коригування раніше прийнятого рішення;

· мотивація діяльності виконавців;

· облік і контроль виконання.

Наведена схема прийняття та реалізації управлін­ських рішень відображає логіку та технологію управлін­ської діяльності. На практиці цей процес є значно склад­нішим і допускає паралельність виконання певних про­цедур, що може скоротити час прийняття рішень.

Підходи до прийняття рішень

Система методів, які використовуються в управлінні, ґрунтується на загальнонауковій методології, що перед­бачає застосування таких підходів: системного, ком­плексного, моделювання, експериментування, конкрет­но-історичного, соціологічних досліджень та ін.

Системний підхід.Застосовують як спосіб упорядковування управлінських проблем. Завдяки йому здійсню­ють їх структурування, визначають шляхи подолання, обирають варіанти, встановлюють взаємозв’язки еле­ментів проблем, а також чинники та умови, що вплива­ють на їх вирішення.

Комплексний підхід.У його основі – дослідження управлінських проблем у їх взаємозв’язку. При цьому використовують методи дослідження багатьох галузей знань, що вивчають ці ж проблеми. Такий інтегрований підхід є необхідною умовою розв’язання проблем орга­нізації як багатоцільової відкритої системи, що активно взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Моделювання. Це метод вирішення складних управ­лінських завдань. Дає змогу змоделювати ситуацію і дослідити, як вона змінюватиметься під впливом різ­номанітних чинників. Моделі відображають власти­вості, взаємозв’язки, структурні та функціональні па­раметри системи, що є суттєвими для її цілей.

Експериментування.Застосовується у тих випад­ках, коли побудова моделі є неможливою через значну кількість інституційних чинників (звичаї, традиції, норми поведінки, що склались у суспільстві і можуть ді­яти всупереч прийнятим законам та формальним пра­вилам і процедурам). Експеримент дає змогу перевірити доцільність нововведень, запропонованих для вирішен­ня завдань організації, і в разі позитивних результатів розширити межі їх застосування.

Конкретно-історичний підхід.Згідно з ним будь-яке явище розглядають у динаміці. Так, кожен об’єкт управління у своєму розвитку проходить певні стадії життєвого циклу: виникнення, ріст, зрілість, занепад. Проблеми управління на цих стадіях істотно різняться, що зумовлює необхідність застосування для їх вирішен­ня адекватних методів.

Методи соціологічних досліджень.Використовують при вирішенні проблем, пов’язаних із поведінкою пра­цівників. Дають змогу зібрати інформацію щодо потреб та інтересів персоналу організації, характеру взаємин, що склались у колективі, тощо. Для цього застосовують анкетування, спостереження, самоспостереження, ви­вчення документів та ін.

Читайте також:

1. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
2. IV Етап: Вибір стратегії керування виявленими ризиками й виділення пріоритетних напрямків роботи
3. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
4. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
5. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
6. IX. Зміст рішення про результати розгляду скарги та його вручення
7. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
8. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
9. VII розділ. Маркетингові рішення з розподілу та збуту товару
10. XV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання
11. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
12. Абсолютна величина можливих значень

Переглядів: 1340