Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Роль НБУ в управлінні державним боргом.

 

7.1. Основні напрями діяльності ЦБ з обслуговування уряду.

Центральний банк, виступаючи у ролі банкіра і фінансового агента уряду, тісно взаємодіє з органами державної влади. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань грошово-кредитної, валютної і фіскально-бюджетної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій. Загалом повноваження центрального банку як банкіра і фінансового агента уряду в тій чи іншій країні визначаються розподілом повноважень між центральними органами державного управління, обраною системою касового виконання державного бюджету, особливостями банківського законодавства, рівнем державного боргу, традиціями, що склалися історично, тощо.

Центральні банки відіграють помітну роль у забезпеченні касового виконання державного бюджету. Сутність касового виконання державного бюджету полягає:

— в організації роботи щодо приймання платежів до бюджету, у зарахуванні коштів на рахунки відповідних бюджетів та їх зберіганні;

— видачі цих коштів на заходи, передбачені бюджетом;

— у веденні відповідного обліку та звітності.

У світовій практиці використовуються різні системи касового виконання державного бюджету: банківська, казначейська, змішана. Згідно з банківською системою усі повноваження щодо забезпечення касового виконання бюджету покладені на централь­ний банк та систему комерційних банків. При казначейській системі створюється спеціальний орган — казначейство, який забезпечує акумуляцію доходів, фінансування видатків, ведення відповідного обліку та звітності. Змішана система передбачає розподілення повноважень щодо забезпечення касового виконання бюджету між банківською системою та казначейством.

Незважаючи на обрану систему касового виконання державного бюджету тією чи іншою країною, бюджетні кошти, як правило, акумулюються на єдиному рахунку, відкритому Міністерс­тву фінансів (казначейству) в центральному банку, з якого здійснюються усі видатки, передбачені бюджетом. Участь центрального банку у забезпеченні касового виконання державного бюджету дає змогу уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

Центральні банки можуть виступати кредиторами уряду, якщо це дозволено законодавством країни. Уряд стикається з проблемою залучення коштів в умовах незбалансованості держа­вного бюджету. У світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:

— податкове фінансування;

— боргове фінансування; —емісійне фінансування.

В основі податкового фінансування — підвищення урядом податкових ставок, введення нових податків, скасування раніше встановлених пільг за податками, що веде до збільшення надхо­джень до бюджету. Податкове фінансування не призводить до зміни загальної грошової маси, тому що воно здійснюється за рахунок перерозподілу наявних ресурсів між окремими групами економічних суб'єктів. За нормальних обставин уряди намагаються уникати застосування цього методу фінансування бюджетного дефіциту, оскільки він, зачіпаючи інтереси широкого кола економічних суб'єктів, посилює соціальне напруження в суспільстві, негативно впливає на поведінку суб'єктів економіки, зокрема спричиняє згортання легального бізнесу і розширення тіньового.

В основі боргового фінансування — запозичення урядом коштів шляхом випуску державних боргових зобов'язань (державних цінних паперів), надходження від реалізації яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансування може здійснюватись як шляхом розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку (внутрішні запозичення), так і на зовнішньому (зов­нішні запозичення).

Внутрішні державні запозичення не впливають на грошову масу, а лише перерозподіляють наявні ресурси між групами еко­номічних суб'єктів (окрім випадків купівлі державних цінних паперів центральним банком). Тому цей метод фінансування дефіциту державного бюджету, за умови виваженої бюджетної і боргової політики уряду, не містить загрози сталості грошей.

Зовнішні державні запозичення забезпечують приплив у країну іноземної валюти, що сприяє, з одного боку, зміцненню національної валюти, а з іншого — збільшенню грошової маси. Центральний банк як банкір уряду викуповує іноземну валюту, отриману урядом від розміщення державних цінних паперів на зовнішньому ринку з тим, щоб уряд мав можливість використо­вувати залучені кошти на фінансування бюджетних видатків. Центральний банк купує іноземну валюту в обмін на національну, що призводить до зростання грошової маси в національній валюті. Щоб запобігти цьому, центральний банк одночасно з купівлею іноземної валюти повинен проводити заходи, спрямовані на скорочення (стерилізацію) грошової маси (розміщення депо­зитних сертифікатів, продаж цінних паперів).

Державні запозичення є одним із найпоширеніших засобів акумуляції грошових ресурсів, необхідних для розв'язання загальнодержавних проблем, зокрема для збалансування державного бюджету. При запозиченні коштів уряд, як і будь-який інший по­зичальник, повинен враховувати свої можливості щодо погашен­ня боргу та його обслуговування, оскільки надмірні запозичення і (або) нераціональне використання запозичених коштів можуть призвести до важкого боргового тягаря, а отже, і до істотного ускладнення проведення соціально-економічної і фінансової по­літики уряду. Щоб уникнути таких проблем, уряд повинен постійно відстежувати позики, проводити аналіз боргової ситуації, розробляти стратегію запозичень.

В основі емісійного фінансування — отримання урядом від центрального емісійного банку прямих кредитів або кредитів у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань (цінних паперів). Емісія грошей, яку таким чином здійснює центральний банк, безпосередньо впливає на обсяг грошової маси і може призвести за певних умов до небажаних наслідків. Зокрема, якщо дефіцит бюджету є великим відносно ВВП, має постійний характер і фінансується за рахунок емісії, це спричиняє збільшення грошової маси високими темпами, викликає зростання рівня цін і провокує інфляцію.

Країни, що розвиваються, не мають добре розвиненого і досить місткого ринку цінних паперів, на якому уряд міг би розмістити потрібну кількість державних зобов'язань, тому дуже часто єдиним джерелом фінансування бюджетного дефіциту в таких умовах є додаткова емісія грошей, а центральному банку доводиться виступати в ролі кредитора уряду.

Центральні банки беруть участь в управлінні державним боргом. За своєю економічною сутністю державний борг — це економічні відносини держави як позичальника з її зовнішніми і внутрішніми кредиторами з приводу запозичення коштів. Розмір державного боргу розраховується як загальна сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам.

Управління державним боргом — це складний аспект державного управління й економічної політики, оскільки воно передбачає взаємодію і співпрацю кількох центральних органів державного управління, які відповідають за розроблення та реалізацію боргової політики держави.

Управління державним боргом складається з чотирьох стадій:

— залучення державних запозичень. Залучення може здійснюватись шляхом розміщення державних цінних паперів та отримання кредитів;

— розміщення залучених коштів. Кошти від державних запозичень можуть використовуватись як на фінансування інвестиційних програм, так і на задоволення поточних потреб бюджету, тобто покриття його дефіциту;

— погашення та обслуговування боргу, тобто здійснення платежів державою з виконання боргових зобов'язань перед кредиторами згідно з узгодженими між ними графіками погашення ос­новної суми боргу та сплати процентів, комісій тощо;

— реструктуризація боргу — це угода держави з кредиторами про нову схему погашення боргових зобов'язань у зв'язку з не­спроможністю держави виконувати раніше взяті боргові зо­бов'язання.

Мета управління державним боргом — отримати максимальний зиск від внутрішніх та зовнішніх державних запозичень і уникнути макроекономічних труднощів і проблем з державним бюджетом і платіжним балансом у майбутньому.

Основні напрями діяльності Національного банку України у сфері управління державним боргом:

— спільно з Міністерством фінансів України НБУ бере участь у залученні державних запозичень шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики;

— за дорученням Державного казначейства і за рахунок коштів державного бюджету здійснює обслуговування державного боргу, зокрема погашення облігацій внутрішньої державної позики та сплату доходів, здійснення платежів на користь зовнішніх кредиторів України;

— як учасник Національної депозитарної системи виконує функції депозитарію та зберігача державних цінних паперів;

— спільно з урядом співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями щодо отримання кредитів, зокрема кредитів, за якими НБУ виступає позичальником і розпорядником. Це креди­ти макроекономічної стабілізації, які надає МВФ, і кредити для забезпечення фінансування малого і середнього бізнесу, які надає Європейський банк реконструкції та розвитку;

— здійснює реєстрацію кредитів, отриманих резидентами від нерезидентів в іноземній валюті.

Центральні банки виступають у ролі радників, консультантів уряду з питань грошово-кредитної і валютної політики, співпрацюють з урядовими структурами в процесі проведення аналізу, оцінки та прогнозування основних макропоказників економічного розвитку країн.

Центральні банки представляють інтереси держав у взаємовідносинах з міжнародними фінансовими організаціями, з центральними банками інших держав. Зокрема, Національний банк України співробітничає з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським центральним банком, Німецько-українським фондом та з іншими міжнародними інституціями.


Читайте також:

  1. Автоматизовані системи управлінні охороною праці, обліку, аналізу та дослідження травматизму
  2. Аналіз в управлінні портфелем цінних паперів.
  3. Біржові валютні опціони в управлінні ризиками.
  4. Бюджетування в управлінні підприємством
  5. В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІКОЮ
  6. Валютні свопи в управлінні ризиками.
  7. Види комунікації в управлінні
  8. Виконавча владабазується на певних принципах: пріоритет прав людини, демократизм, законність, рівноправність громадян у державному управлінні, гласність.
  9. Використання в управлінні показників фінансової звітності
  10. Використання в управлінні показників фінансової звітності
  11. Використання валютних опціонів в управлінні ризиками.
  12. Використання концепції В. Тарасенка „64 стратегеми” в управлінні стратегічними змінами




Переглядів: 782

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 7. ЦБ як банкір і фінансовий агент уряду. | Забезпечення касового виконання ДБ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.