Рекреаційні зони ключових міст Азово-Чорноморського регіону

Одеса– портове місто на Одеській затоці Чорного моря. Площа міста становить 160 км². Населення - 1.029.000 мешканців (2007 р.). На території сучасної Одеси було татарське поселення Качибей (Хаджибей). Перша згадка про нього належить до 1415 р. У 1793 р. під керівництвом О. Суворова збудовано фортецю, місто - з 1794 р.

Одеса - третє за обсягами після Києва й Харкова місто України, головний промисловий, культурний, транспортний, науковий і курортний центр Північного причорномор’я. У космополітичному населенні міста переважають росіяни, українці й євреї. Поверхня - рівнинне плато, поділене ярами та балками, яке обривається до моря уступом заввишки близько 30–50м. Уздовж узбережжя простягається зсувна тераса завширшки від 50 до 300 м. Пересічна температурара січня – 3,0°, липня + 22,5°. Опадів 374 мм; кількість годин сонячного сяйва – близько 2200 на рік [2]. Клімат помірноконтинентальний і порівняно сухий. Зима коротка і м’яка, з|із| середньою температурою близько|нуль-індикатора| 0°С. Сніг і температура нижчі ніж - 10°С, спостерігаються зрідка. Літо довге і спекотне, з|із| середньою температурою близько 25 °С. Нерідкі температури понад 35 °С.

Одесити пишаються своєю унікальною архітектурною й культурною спадщиною. У місті є університет (заснований 1865 р.), театр опери і балету (1809 р.), історичний музей (1825 р.), міська бібліотека (1830 р.), астрономічна обсерваторія (1871 р.), картинна галерея (1898 р.), навчальні заклади, театри і музеї. Окрім|крім| університету, Одеса має в своєму розпорядженні інші навчальні установи вищої кваліфікації, зокрема медичний університет, морську академію й консерваторію. Такі світила, як поет О. Пушкін, біохімік І. Мечников і співак|співак| Л. Утьосов, жили тут у різні часи. Декілька поколінь блискучих|лискучих| гумористів, що народилися й виросли в Одесі протягом останнього століття|сторіччя|, здобули місту особливу репутацію столиці гумору.

Одеса - мальовниче місто з численними парками, бульварами, скверами. Площа зелених насаджень - 2371 га. У прибережній частині створено зону відпочинку: споруджено берегозахисну протизсувну систему, обладнано пляжі (завдовжки близько 20 км), зведено санаторно-оздоровчі комплекси. В місті та на його околицях діють кліматичні й бальнеологічні курорти (Аркадія, Великий Фонтан, Куяльницький курорт, Лузанівка, Чорноморка, Лебедівка та ін.). В Одесі - 2 пам’ятки природи державного значення - Одеські катакомби і Одеський зоологічний парк; 11 пам’яток природи та 9 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення. Рекреаційними зонами міста є [1]:

Пам’ятки архітектури:

- напівциркульні будинки (перша половина ХІХ ст.);

- Потьомкінські сходи (1837–1842 рр.);

- аркада (залишки карантинної стіни);

- гармата-пам’ятка Кримської війни (1853–1856 рр.).

Музеї: художній, історико-краєзнавчий, музей морського флоту України, археологічний, літературний, музей воскових фігур, музей Західного і Східного мистецтва, літературно-меморіальний музей О.Пушкіна, |віртуальний музей нумізматики.

Одеський музей нумізматики – перший в Україні і подарований одеситам з нагоди 205-річчя|-річчя| |заснування|Одеси. |починав| Діє з 1 січня 1999 р. У його фондах|фундаціях| представлені|уявляти| всі періоди в історії зародження цивілізації й державності на українській землі|грунті|, а також історії монетної справи|речі||звертання| України від античних часів до періоду незалежного розвитку держави.

Академічний театр опери та балету споруджено в 1884–1887 рр. Автори - віденські архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер, які будували театри у Відні, Будапешті, Дрездені, Загребі. Побудовано його в стилі ренесансу з елементами бароко, оздоблений скульптурними групами та масками. Інтер’єр - у стилі пізнього рококо. П’ятиярусна зала вміщає 1560 глядачів. Театр вважають одним із кращих у світі.

У місті діють також український музично-драматичний театр, Палац школярів, Палац культури моряків ім. О. М. Горького (будинок-пам’ятка архітектури, 1830 р.), Російський драматичний театр ім. А. Іванова, Театр музичної комедії, філармонія (будинок-пам’ятка архітектури, 1894–1899рр.). В Одесі багато особливих пам’ятників: апельсину, Одесі-мамі, Кивалову, дружині моряка, Катерині ІІ тощо. Одним із найвідоміших є пам’ятник засновникові|фундаторові| Одеси Е. Рішельє, що вінчає відомі Потьомкінські сходи, 400 сходинок яких ведуть до Одеського морського порту. Герцог з|із| вітанням|привітанням| простягає|простягає| приїжджим руку і представляє|уявляє| на їх осуд місто, що прожило не одне століття|сторіччя| і бачило чимало моментів історії.

Херсон- місто розташоване на правому березі Дніпра, за 25 км від Дніпровського лиману Чорного моря. Засноване 1778 р. на місці військового укріплення. Перші згадки про Xерсон належать до 1737 р. Під час російсько-турецької війни на правому березі Дніпра побудовано фортецю для зміцнення російської армії. 18 червня 1778 р. Катерина ІІ підписала указ про створення фортеці і верфі. Вже 19 жовтня цього року закладені верф і місто, що отримало назву Херсон,на честь древнього Херсонеса. Засновником міста тоді був Г. А. Потьомкін - фаворит імператриці.

На сьогодні місто має залізничний вузол, морський і річковий порти, аеропорт. Його площа - 206 км², і поділяється воно на три міські райони. Населення - 361,2 тис. ос. (2007). Поверхня хвиляста, поділена балками, ярами; є плоскі зниження. Перевищення висот до 52,5 м. Пересічна температурара січня - 3,2°, липня + 23,0°. Опадів - 380 мм на рік [3]. Площа зелених насаджень – 3122 га. У місті діє ботанічний сад, 2 дендропарки і парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, 7 пам’яток природи (усі місцевого значення).

Херсон - важливий культурний центр України. У місті діє Херсонський відділ Географічного товариства України, Херсонський обласний будинок природи, 2 державних музеї: Херсонський краєзнавчий музей та художній музей ім. О. Шовкуненка, природно-екологічний музей; два театри - Херсонский обласний академічний музично-драматичний театр ім. Н. Куліша та Театр ляльок; обласна філармонія; планетарій; бюро подорожей та екскурсій.

До пам’яток архітектури міста належать: Святодухівський собор (1804р.), Греко-Софіївська церква (1718 р.), залишки фортеці (ХVIII–XIXст.). У місті багато пам’ятників, приурочених революційно-військовим подіям. До рекреаційних об’єктів належать: залишки валів і воріт фортеці XVIII ст., історичний центр XIX ст., Чорноморський госпіталь (1803–1810 рр.), архітектор - Андріян Захаров), Адміралтійський арсенал (1784 р.), Петербурзькі й Очаківські ворота XVIII ст., «Казенний парк» (парк обласного ліцею, закладений 1868 р.), Херсонська телевежа, Аджігольський сітчастий сталевий маяк, побудований В. Г. Шуховим 1910 р. - унікальна гіперболічна конструкція заввишки 70 м.

Культовими спорудами є: церкви – Ісуса Христа, Святої Олександри, Миколаївська; Спаський собор (1787 р.) із дзвіницею (1806 р.); Греко-софіївський, Святодухівський, Свято-успенський, Cвято-Єкатеринський| собори (1780 р.).

МістоМиколаїврозташоване на березі Бузького лиману при злитті рік Південного Бугу та Інгулу. Місто отримало назву на згадку про взяття 1788 р. російськими військами турецької фортеці Очаков у день покровителя моряків Святого Миколая. З 1937 р. місто – центр Миколаївської області, морський і річковий порти, вузол залізничних, повітряних та автомобільних шляхів. Площа - 121 км²[4]. Населення - 507,9 тис. ос. (2007 р.).

Пересічна температура січня - 3,5°С, липня + 23,2°С. Опадів - 380–420 мм на рік. Площа зелених насаджень - 22,5 тис. га. У місті діє Миколаївський зоологічний парк, 3 пам’ятки природи, 8 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, заповідне урочище Дубки (місцевого значення).

У місті діють науково-дослідні установи і проектні організації, які вивчають рекреаційну сферу міста; три театри: Російський драматичний театр ім. В. П. Чкалова, Української драми і музичної комедії, Ляльковий державний обласний театр, Обласна філармонія. Миколаїв багатий на музеї: Краєзнавчий музей, Художній музей ім. В.Верещагіна, Музей історії суднобудування і флоту (будинок-пам’ятка архітектури XVIII ст.), Музей бойової слави моряків-десантників. У місті є чимало пам’яток, приурочених революційно-військовим подіям, меморіальні комплекси, алея флотоводців (погруддя адміралів П. Нахімова, В. Корнілова, Ф. Ушакова тощо). Пам’ятками архітектури міста є: Миколаївська церква (1813 р.), Будинок колишнього офіцерського зібрання (1824 р.), обсерваторія (1821–1827 рр.), гіперболічна водонапірна башта (1907 р.), побудована за проектом В. Шухова (одна з перших у світі сталево-сітчастих башт). Таких конструкцій залишилося лише 11 із двохсот.

Бердянськ – районний центр обласного підпорядкування Запорізької області. Розташований на узбережжі Азовського моря. У Бердянську є залізничний вузол, морський порт, аеропорт. Населення - 1 тис. ос. (2006 р.). Статус міста отримало 1841 р. Бердянськ - грязекліматичний курорт державного значення і діє з кінця XIХ ст. Основні оздоровчо-відпочинкові чинники - лікувальні грязі, ропа солоних озер і заток Азовського моря. Клімат перехідний – від середземноморського до помірно континентального. Пересічна температура січня - 5°С, а липня + 23,4°. Опадів - 409 мм, кількість годин сонячного сяйва - 2383 на рік [6]. Відносна вологість повітря становить 73%. Купальний сезон для рекреантів триває з травня по жовтень (пересічна температура води влітку + 24°С). Площа зелених насаджень - 2,0 тис. га.

Діють тут 4 санаторії, будинки і бази відпочинку. Наукову діяльність здійснює Бердянський відділ Географічного товариства АН України, Бердянський краєзнавчий музей. У Бердянську - 6 пам’яток природи і парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва (усі місцевого значення), будинок природи, бюро подорожей та екскурсій. Об’єкти туризму: будинок-музей лейтенанта П. П. Шмідта, який навчався у міській гімназії (філія краєзнавчого музею) – керівник повстання на крейсері «Очаків»; художній музей ім. І. І. Бродського; торпедний катер – пам’ятник морякам Азовської флотилії, які визволяли місто від німецько-фашистських загарбників 1943 р.; пам’ятник першої Бердянської ради та чимало інших пам’ятків і меморіальних комплексів.

Між Обитічною та Бердянською косою розташована Бердянська затока завширшки близько 50 км. Береги переважно урвисті, подекуди розділені ярами та балками. Завглибшки затока – 5–8 м. Дно у східній частині вкрите мулом та черепашкою, у західній - переважно піском та черепашкою. Температура води влітку + 22 — 30°, взимку від 0 до - 0,3°, солоність 12–13,5%. Взимку затока замерзає. Узбережжя Бердянської затоки - район рекреації.

Бердянськ розташований біля Бердянської коси, вздовж узбережжя якої простягаються піщані пляжі. Бердянська коса - намивна коса на північному узбережжі Азовського моря, біля м. Бердянська, навпроти гирла річки Берди, в межах Запорізької області. Довжина її – до 23 км, ширина - 15 км. На зіхідному узбережжі коси - два невеликі півострови (Малий Дзензик та Великий Дзензик). Складаються переважно з піску та битих черепашок молюсків. Поверхня території слабохвиляста рівнинна з піщаними горбами заввишки до 1,5–2 м. На сході простежуються піщані дюни. У найширшій частині бердянської коси є чимало мілководних солоних озер. Рослинність переважно галофітна, довкола озер - зарості комишу, осоки, очерету тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відомості про Азово-Чорноморський рекреаційний регіон	\|	Оздоровчо-лікувальні рекреаційні зони Одеського рекреаційного району

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.