• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Діяльність органів виконавчої влади регіону

В системі державного управління особливе місце займає регіональний рівень – "район-область", а серед суб’єктів – обласна та районна рада і відповідні державні адміністрації.

Аналіз показує, що одним із факторів, який призводить до проблем на регіональному рівні є відставання законотворчого процесу і, відповідно, практичних дій по реформуванню регіонального управління від суспільних процесів, недостатність цілеспрямованих кроків щодо розробки реалістичних нау­ково обґрунтованих програм.

На етапі створення економічних передумов для поступального розвитку регіону потрібне застосування сукупності універ­сальних, систематизованих методів з метою досягнення визначених дер­жавою цілей в реальних ринкових умовах, врахування специфіки регіонів щодо вдосконалення управління кожним з них .

В цьому контексті роль регіонального управління полягає в:

- конкретизації цілей державної політики адекватно до потреб і особливостей регіону;

- визначенні регіональних пріоритетів;

- створенні й підтриманні на належному рівні ресурсного потенці­алу і матеріально-технічної бази регіону;

- забезпеченні ефективного функціонування гуманітарних систем;

- підвищенні рівня кваліфікації кадрів та їх раціональне викорис­тання з метою підвищення якості управлінських послуг;

- створенні можливостей для реалізації процесу саморозвитку шляхом самофінансування та самозабезпечення.

Крім того, подальша лібералізація суспільних відносин, вдоскона­лення організаційних та правових засад реформ, нові вимоги до рівня управлінських послуг, необхідність забезпечення задекларованих соціальних гарантій вимагає поєднання регулюючої і контролюючої ролі регіональної влади з подальшою демократизацією її діяльності.

Реалізація регіональної політики потребує вдосконалення форм і методів діяльності, спрямування їх на органічне поєднання економічної і фінансо­вої складових з активною соціальною політикою. Це означає:

- забезпечення виконання прийнятих державних програм, розробку та здійснення регіональних програм, які дадуть можливість відійти від традиційного методу "спроб і помилок", об'єднати макро – і мікро економічні процеси, зусилля різних гілок та рівнів влади (області, ра­йону, міста, селища, села), структур різних форм власності (держав­ної, приватної, колективної);

- здійснення регулюючої та контролюючої ролі за структурними зрушеннями в народногосподарському комплексі регіону;

- проведення постійної соціально-економічної експертизи, розробку середньо та довготермінових прогнозів;

- всебічну підтримку структур всіх форм власності, які здійснюють соціально-економічну політику;

- створення для населення умов та забезпечення рівних можливостей, отримання соціальних гарантій та ефективної адресної допомоги;

- впровадження на нових засадах відносин комунальної власності та розвиток житлово-комунальної сфери;

- поступове реформування соціальної інфраструктури;

- проведення активної політики на підтримку молоді, сім'ї, мате­ринства та дитинства.

Щоб влада діяла ефективно, активно впливала на хід реформування гуманітарної сфери, необхідне чітке розмежування компетенцій як різних гілок влади, так і її рівнів, визначення чіткої підпорядкованості та принци­пів взаємодії.

Необхідно усунути проблему паралелізму та дублювання, оскільки одні і ті ж функції по відношенню до об'єктів управління виконують як са­моврядні, так і державні структури влади. На даному етапі уникати цього можливо шляхом пошуку компромісів, делегування повноважень одних органів влади іншим, укладенням угод на співпрацю з конкретних питань.

Недосконалість системи державної влади полягає також в тому, що вико­навча вертикаль обривається на рівні РДА, а місцевим радам та їх викон­комам делеговані повноваження Президента; крім того, регіональний рі­вень – ОДА і РДА з низки питань підзвітний радам, а ради на самоврядно­му рівні створюють виконкоми, які підзвітні тільки відповідним радам.

Функції вищих рівнів влади, які полягають в розробці і здійсненні стратегічних завдань реформування, визначені більш чітко і розмежовані між Верховною Радою, Адміністрацією Президента та Кабінетом Міністрів, однак теж мають місце проблеми.

На регіональному рівні, де стратегія втілюється в життя, матеріалізу­ється, деталізується до завдань місцевого значення, недосконалість системи державної влади негативно впливає на реалізацію рішень як вищих органів, так і власних.

Основною ланкою виконавчої вертикалі, на яку покладається вико­нання законів, указів, постанов, завдань соціально-економічного розвитку регіонів, є ОДА і РДА, через ці державні структури здійснюється вплив на нижчі рівні влади, а також на об'єкти управління всіх форм власності та гуманітарну сферу.

Форми і методи впливу можуть бути адміністративними чи економі­чними або здійснюватися на основі делегованих повноважень (іншого за­конами не передбачено), а взаємодія між органами влади по горизонталі для спільного вирішення питань має договірний принцип.

Вибір адміністративних чи економічних методів управління залежить від форми власності об'єктів, а відносини делегування повноважень визна­чаються державними органами влади та самоврядними структурами. Прак­тика перехідного періоду показує, що місцеві органи самоврядування деле­гують державним адміністраціям питання управління гуманітарними галу­зями, природоохоронну та екологічну діяльність, будівництво об'єктів ін­фраструктури. У той же час залишають за собою регулювання земельних відносин, управління народногосподарськими об'єктами та бізнесовими структурами, формування штатів та кадрове забезпечення.

Таким чином, передають найскладніші і неврегульовані питання.

Зокрема, до них відносяться:

- організація та контроль забезпечення об'єктів соціально-культурного призначення та населення паливом, електроенергією, га­зом та іншими енергоносіями;

- забезпечення надання державної допомоги сім'ям з дітьми;

- реєстрація статутів (положень) закладів освіти, охорони здоров'я, культури;

- організація охорони, реставрації та використання пам'яток архіте­ктури та містобудування, природних ландшафтів;

- планування розвитку мережі загальноосвітніх навчально-виховних та дитячих дошкільних і позашкільних закладів, виходячи з нормативів забезпеченості у сфері освіти, організація на­дання методичної допомоги загальноосвітнім навчально-виховним закладам;

- координація діяльності закладів освіти, охорони здоров'я та куль­тури, які належать до комунальної власності відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці;

- вирішення у встановленому порядку питань соціального захисту населення, опіки і піклування на території відповідних населених пунктів, призначення опікунів і піклувальників, здійснення контролю за виконанням ними своїх обов'язків;

- розробка та затвердження перспективних та поточних територі­альних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності рі­зних груп населення від безробіття, організація їх виконання;

- організація початкової військової підготовки та військово-патріотичного виховання населення, проведення навчальних зборів.

Тому актуальним щодо управлінських відносин стало створення рад і об'єднань по соціальному партнерству, інформаційних центрів з моніторингу соці­ально-трудових процесів та забезпечення учасників управ­лінського процесу необхідними довідковими та статистичними матеріалами, укладання угод та договорів стосовно розв'язання конфліктних ситуацій.

Найважливіша роль обласних державних адміністрацій (ОДА) і районних державних адміністрацій (РДА) полягає в поєднанні зусиль цент­рального стратегічного рівня управління з державним управлінням проце­сами, які вирішуються на місцевому рівні, забезпеченні узгодженості, взає­мозв'язку і взаємодії між різними складовими системи влади.

Взаємозв'язок ОДА і РДА створює регіональний рівень державного управління з вищим ступенем керованості, ніж ОДА, РДА з самоврядни­ми структурами, де відносини зводяться до створення комплексу договірних умов з метою досягнення конкретної мети.

Варто зазначити, що зміни в законодавстві, розподіл державної власно­сті між державою, областями та районами, зміна бюджетної по­літики в бік збільшення відрахувань в районні бюджети підтверджує об'єктивну необхідність орієнтації держави на регіональний рівень управ­ління економічними процесами.

Сьогодні законодавство дозволяє на районному рівні діяти ініціативно і ви­рішувати державні і місцеві проблеми, зокрема, в економіці – виробляти пріоритети, позбуватися монополізму, створювати ефективного власника, здійснювати регулюючі заходи; в гуманітарній сфері – визначати структуру закладів, кількісні і якісні параметри діяльності, напрямки і темпи реформування, кри­терії оцінки роботи і т.д.

В результаті зміни відносин власності та виробничих відносин змінилася роль і місце в структурі влади регіональних органів держав­ного управління у напрямі посилення їх самостійності та відпові­дальності за комплексний розвиток територій і, особливо, здійснення гума­нітарної політики та соціального захисту населення. В зв’язку з цим змінюються функції, принципи і методи управління регіоном.

Нині законодавчо визначені функції державної влади на обласному та районному рівнях. Державні адміністрації покликані захищати права і за­конні інтереси громадян і держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток регіону та реалізацію державної політики у відповід­них сферах управління.

У процесі виконання повноважень в областях та районах задіяна не­обхідна кількість відділів та державних службовців. Роль цієї ланки управ­ління зростає пропорційно змісту і кількості проблем, які необхідно вирі­шувати.

Районній державній адміністрації необхідно визначити принципи вза­ємодії з різними групами об'єктів управління (ОУ) на вході – тими, хто виробляє продукцію, здійснює послуги, забезпечує бюджет, і – тими, хто бюджет споживає, тобто з гуманітарною та соціальною сферами.

У перехідний період головні принципи регіонального управління наступні:

- забезпечення оптимального функціонування матеріальної (вироб­ничої) та гуманітарної сфери району, виходячи з потреби і інтересів виробництва та різних категорій населення;

- застосування системного підходу, за розгляду ра­йону як цілісної системи у взаємозв'язку і взаємозалежності економі­чних і соціальних процесів;

- прогнозування наслідків управлінських рішень;

- забезпечення етапності та послідовності досягнення поставленої мети;

- застосування методу порівняння показників з попередніми роками, сусідніми регіонами, аналогі­чними галузями, підприємствами і т.д.;

- впровадження методів оптимізації, стандартизації, розподілу та інтеграції управлінської праці.

Читайте також:

1. B грудини зі здавленням чи пораненням органів.
2. VII. Філо- та онтогенез органів виділення
3. VІІІ. Філогенез органів чуття
4. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
5. Адвокатська діяльність
6. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
7. Актове діловодство. Діяльність судів. Ведення актових книг
8. Англійська система фізичного виховання. Діяльність Томаса Арнольда.
9. Антиконкурентні дії органів влади, управління і контролю
10. Антимонопольна діяльність держави
11. Антимонопольна діяльність держави.
12. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.

Переглядів: 729