Договори відчуження житлових будинків, будівель та споруд

Методичні рекомендації нотаріусам, яке надало з цього приводу Міністерство юстиції України 26.11.2010.

Методичні рекомендації затверджені Консультативно-методичною радою з питань нотаріату, їх мають застосовувати у своїй практиці нотаріуси, але про окремі положення цих рекомендацій слід знати і зацікавленим громадянам, адже на ці рекомендації можна посилатися у судах при виникненні відповідних цивільних спорів.

Насамперед, Мінюст звертає увагу на те, що статтею 131 Земельного кодексу України (далі – ЗК) встановлено, що громадяни та юридичні особи мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК), з урахуванням вимог ЗК.

Згідно з частиною першою ст. 86 ЗК земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю (частина четверта вказаної норми). Статтею 87 ЗК встановлено вичерпний перелік підстав виникненні права спільної часткової власності на земельну ділянку. Зокрема, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

- при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

- при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

- при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

- за рішенням суду.

Інших підстав виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку чинним законодавством не передбачено.

У той же час, частиною шостою статті 88 ЗК передбачено, що при продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону. При цьому, земельна ділянка залишається цілісним і самостійним об’єктом права спільної часткової власності або об’єктом особистої власності.

Таким чином, нотаріусу слід розрізняти договори відчуження земельної ділянки та договори відчуження частки у праві спільної власності на земельну ділянку.

Статтею 120 ЗК передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, якщо така частина може бути виділена у самостійний об’єкт права, без зміни її цільового призначення.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок” від 5 березня 2009 року N 1066-VI внесено зміни, зокрема, до ст. 126 ЗК та встановлено, що відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку може бути здійснено лише після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку. Отже, частина земельної ділянки може бути предметом відчуження лише після її виділення в натурі (поділ земельної ділянки) та реєстрації як окремого об’єкта права власності у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди. Отже, у разі відчуження частки у спільній частковій власності житлового будинку до набувача переходить право власності на відповідну частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку.

Оскільки предметом відчуження є частка у праві спільної власності і за наслідками такого відчуження не створюється окремий об’єкт права власності, а земельна ділянка перебуватиме у спільній частковій власності, отримувати державний акт на відчужувану частку підстав не вбачається.

При посвідченні договорів відчуження частки у праві спільної власності на земельну ділянку нотаріус повинен роз’яснити набувачеві, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку, також те, що після посвідчення договору, на виконання вимог частин першої та другої ст. 88 ЗК, співвласниками має бути укладений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Крім того, за бажанням співвласників, може бути посвідчено договір конкретного користування земельною ділянкою. Для посвідчення зазначеного договору нотаріусу, крім загальнообов’язкових документів, подається кадастровий план, у якому визначено необхідні відомості щодо використання земельної ділянки співвласниками, а також визначено межі, при цьому земельна ділянка залишається у спільній частковій власності. Зазначений кадастровий план є невід’ємною частиною договору.

З 10 грудня 2009 р. набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю” (далі – Закон) від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI. Відповідно до цього Закону ст. 377 ЦК викладено в новій редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2010 року. Так, частиною другою зазначеної статті встановлено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків).

Частиною першою ст. 628 ЦК встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до вимог ст. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином, зазначення у договорах відчуження житлових будинків, будівель або споруд розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, на яких вони розташовані, є обов’язковим.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нотаріальне посвідчення правочинів із земельними ділянками.	\|	Договори відчуження об’єктів незавершеного будівництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.