Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



ЛЕКЦІЯ 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки 11 страница

Структура сучасного Інституціоналізму та шляхи його ево­люції у другій половині XX - на початку XXI ст. вельми склад­ні. Поряд із вищезазначеними схемами класифікації умовно його можна розподілити ще на три основні школи, або «рукави»: «ін­дустріально-соціологічнашкола», «школа суспільного вибору», «кон'юнктурна школа».У більшості напрямів неоінституціоналізму основну увагу приділено правовим аспектам економічного життя. Відповідно до контрактної (договірної) парадигми неоінституціоналізму, будь-які відносини між людьми розглядаються як взаємовигідний об­мін, що закріплюється певними зобов'язаннями сторін. Саме способи регламентації договірних відносин визнаються найваж­ливішою економічною інституцією.

Утім, єдиної класифікації інституціональних теорій до цього ча­су так і не склалося, тому намагання врахувати наявність різноманіт­них підходів та взаємозв'язків між ними викликає певну складність під час висвітлення проблем інституціональної економічної теорії. Сьогодні неоінституціоналізм становить цілу сукупність підходів, об'єднаних кількома спільними базовими ідеями. Неоінституціональна теорія виходить ізорганізаційно-контрактноїперспективи, де на перший план висува­ються витрати,що супроводжують взаємодію економічних агентів. Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумов­лені вихідними теоретичними джерелами: традиційним інститу­ціоналізмом та неокласикою. Зокрема, неоінституціоналізмом активно використовуються такі провід­ні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки як раціона­льний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, кон­цепція «економічної людини», максимізація корисності. Засновником неоінституціоналізму із повним правом вважа­ється Рональд Коуз. У його статтях «Природа фірми» (1937) та «Проблема соціальних витрат» (1960) було вперше сформульова­но дослідницьку програму неоінституціоналізму, з якою пов'я­зані подальші зміни у захисній оболонці неокласичної теорії.

По-перше, розглядається ширший, ніж у неокласиці, спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюєть­ся обмін. По-друге, в неокласичну модель вводиться поняття інформа­ційних витрат, тобто витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації про угоду і про ситуацію на ринку загалом. По-третє, поряд із виробничими, або трансформаційними ви­тратами неоінституціоналісти припускають існування транзакцій-них витрат. Під цим терміном, центральним для теорії трансакційних витрат (Р. Коуз, О. Вільямсон), розуміються всі витрати, що виникають при здійсненні угод. У свою чергу, нова інституціональна економіка, як уже за­значалося, відображає спробу створити нову теорію інститу­тів, яка не пов'язана з попередніми постулатами неокласики і представлена такими основними теоріями:

теорія ігор (О. Моргенштерн, Дж. Неш);

теорія неповної раціональності Г. Саймона;

економіка угод (Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє).

У зв'язку з розвитком пової інституціональної економіки від­булися зміни в «жорсткому ядрі» неокласики. Так, теорія ігор завдала удару по моделі загальної рівноваги Вальраса - Ерроу - Дебре, Теорія ігор ґрунтується на припущенні, що може існувати кілька точок рівноваги, які не цілком збігаються з точками опти­муму за В. Парето, або що рівновага може не існувати взагалі.

Центральними теоріями цього напряму інституціоналізму є; теорії індустріаль­ного та нового індустріального суспільства, теорія постіндустріального суспільства, теорія суспільства «третьої хвилі», теорія інноваційно-підприємницької економіки, теорія суспільства знання, теорія інформаційного суспільства, теорія постекономічного суспільства та інші.

Подальший розвиток системи ідей індустріального суспільст­ва зумовив становлення теорії постіндустріального суспільства. В основу концепції постіндустріального суспільства покладе­но теорію трьох хвиль цивілізації Е. Тоффлера - розподіл усього суспільного розвитку натри етапи: доіндустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У до індустріальному суспільстві ви­значальною була (а в багатьох країнах країн залишається і сього­дні) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як голов­ними інститутами суспільства; в індустріальному - промисло­вість, із корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріальному - сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження. Виникнення постіндустріального суспільства пов'язане пере­дусім із тими змінами, що відбуваються в економіці, професійній системі та соціальній структурі, і зумовлені новою роллю науки та техніки - відбувається докорінна зміна структури вироб­ництва (панування третинного та четвертинного за межами тре­тинного секторів) та структури зайнятості (значна частка зай­нятих, що має тенденцію до зростання, припадає на третинний та четвертинний сектори сервісно-інформаційної економіки).

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий теоретичний вплив справили теорії індустріального су­спільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американсь­ким соціологом Д. Беллом.

Д. Белл подав концепцію постіндустріального суспільства як теорію соціальних змін, що можуть статися в суспільстві най­ближчими десятиліттями перш за все внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспіль­ства, організованого за «економізованою» моделлю в напрямі моделі «соціологізованої».

Д. Белл розглядав становлення пост індустріального суспіль­ства як переважноеволюційний процес, у результаті якого інду­стріальний світ не руйнується, а радше збагачується додатковими рисами. Найголовніша праця Д. Белла - «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» (1973) - це завершенне теоретичне дослідження, в якому проблема постіндустріалізму розглядається в усіх її ви­явах: від аналізу джерел концепції до вивчення політичних і культурних процесів, що супроводжують становлення нового су­спільства. Фундаментальними складовими теорії пост індустріаль­ного суспільства є такі: домінування підходу, що ґрунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; принцип доміну­вання технологічних аспектів організації суспільного виробницт­ва над оцінкою класової структури поширено не лише на історич­ну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного роз­витку сучасних суспільств.

Головну роль у становленні пост індустріальної теорії відіграла інституціональна теорія (вебленівська традиція), яка полягала в тому, що абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної еволюції (у межах історичної школи), за нових умов видозмінила­ся в структуризацію секторів суспільного виробництва і виявлення внутрішніх закономірностей господарського розвитку, котрі не за­лежали від соціальної та політичної системи тієї чи іншої країни.

Ще наприкінці 40-х років XX ст. у працях американського економіста К. Кларка «Економіка у 1960 році» та французького суспільствознавця Ж. Фурастьє «Велика надія XX століття» були сформульовані методологічні принципи теорії пост індустріального суспільства - розподіл усього суспільного виробництва на три сектори: первинний (сільське господарство та видобувна галузь), вторинний (промисловість та будівництво), третинний (сфера послуг).

4. Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат

Трансакційні витрати- це витрати, що забезпечують пере­хід прав власності із одних рук до інших і охорону прав. На відміну від трансформаційних витрат, трансакційні витрати не пов'язані із самим процесом створення вартості. Вони забезпе­чують трапсакцію.

Уперше поняттям «трансакційних витрат» скористався Рональд Коуз. У своїй статті «Природа фірми» (1937) він визначив трансакційиі витрати як витрати функціонування ринку. У середині ХХ-го ст. трансакційні витрати переважна біль­шість вчених розуміє інтегрально, як втрати функціонування си­стеми. Трансакційні витрати - це витрати, ідо виникають, коли індивіди обмінюють свої права власності за умов непов­ної інформації або підтверджують їх за тих самих умов. У зв'язку із виявленням трансакційних витрат можна вести мову і про трансакцій ний сектор економіки. Якщо донедавна основний економічний аналіз було спрямовано на вивчення еко­номіки в межах інституціональної структури то у 1937 р. Р. Коузу вперше вдалося пору­шити і частково розв'язати питання, яке традиційна теорія навіть не ставилася: чому існує фірма, якщо є ринок. Ще однією фундаменталь­ною проблемою неоінституціональної економічної теорії є права власності. Під системою прав власності, згідно з поглядами А. Алчі­ана та Г. Демсетца, розуміють усю сукупність норм, що регулю­ють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть встановлю­ватися і захищатися не тільки державою, а й іншими соціальни­ми механізмами . Заснований Коузом напрям економічної науки діс­тав назву «проблеми соціальної вартості. Праця Р. Коуза була спрямована проти панування в економіч­ній теорії тенденції усюди, де тільки можна, шукати так звані «провали ринку» й закликати до державного втручання з метою подолання їх. У ній він також запропонував новий поворот дис­кусії про значення прямої взаємодії між фірмами та домашніми господарствами. Висновки, що підтверджують радикальний вплив витрат із діловодства, - основний результат аналізу Р. Коуза, Якоюсь мі­рою парадоксально, але саме висновок про наслідки передбачення витрат з діловодства дістав назву «теореми Коуза», згідно з якою «якщо права власності, чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробниц­тва) залишатиметься незмінною та ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності». Нині теорема Коуза вважається одним із найяскравіших досягнень економічної думки повоєнного періоду. Із теореми Коуза випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків. По-перше, вона висвітлює економічний зміст прав власності. По-друге, теорема Коуза знімає з ринку звинувачення в «провалах». По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти - недостатня підстава для держав­ного втручання. Йому вдалося досягти багато чого. Зокрема, Р. Коузу вдалося пояснити структуру й еволюцію інститутів, ви­ходячи із поняття трансакційних витрат. Саме у відсутності рин­кових інститутів, що забезпечують мінімізацію трансакційних витрат, Коуз вбачає головне лихо постсоціалістичних країн.

Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбу­ваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція - це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювального процесу в інтернаціональних масштабах». . Це не лише масш­таби міжнародної торгівлі - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік. Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) єдиний, або спільний ринок; 4) економічний союз: 5) економічний та валют­ний (монетарний) союз, чи повніш економічніш союз. Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реаль­но пройшла перші чотири із зазначених етапів - Європейський Союз. Саме прикладом міждержавного регіонального об'єднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європей­ське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідер­ланди та Люксембург), то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірлан­дія, у 1981 р. - Греція, а в 1986 р. - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.

Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної ін­теграції має завершитися формуванням справді єдиного економіч­ного союзу(ЕС).В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої си­ли було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за стислий термін, до початку 1999 року. У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН - вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із голов­них центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 сві­тового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також пе­ревищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.

 



Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  4. III.Цілі розвитку особистості
  5. III.Цілі розвитку особистості
  6. III.Цілі розвитку особистості
  7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  9. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  10. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  12. А. В. Дудник 1 страница




Переглядів: 472

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЛЕКЦІЯ 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки 10 страница | Розрахунок формуючих деталей.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.