Порядок формування тексту господарського договору

Реалізація комерційних планів будь-якого підприємця неможлива без складання угод і укладення договорів, тому що договір – це форма, в якій втілюються задуми та розрахунки бізнесменів, їх прагнення отримати прибуток. Займатися підприємництвом і не укладати договори неможливо.

Усі ділові взаємовідносини між суб’єктами ринку регламентуються законодавством і тими умовами, які вони передбачили у своїй угоді. Успіх усього комерційного заходу чи операції часто залежить від того, як таку угоду складено й оформлено.

Виділяють чотири основні правила укладення угоди будь-якого виду.

1. Необхідно чітко уявити, що сторона хочете зробити і що бажає отримати.

На жаль, істини «знай, чого бажаєш», дотримуються не всі. Потрібно до кінця усвідомлювати не лише деталі угоди, але й найважливіші її моменти. Щоправда, дана рекомендація швидше зі сфери психології, ніж права; проте це не применшує її значення .

2. Проект передбачуваного договору краще готувати самому, ніж довіряти це контрагенту тобто, складати проект договору повинні фахівці відповідного профілю вашої сторони.

3. Ніколи не доречно підписувати договір, доки його не переглянув і не завізував юрист.

Це одне з найголовніших правил, яким має керуватися кожний підприємець. За своєю значимістю дане правило справедливо може бути віднесене до «золотої заповіді бізнесмена». Будь-який договір - це завжди юридичний документ, і гріш йому ціна, якщо його складали некомпетентні особи. Юрист запропонує змінити формулювання, роз'яснить правові наслідки тієї чи іншої умови, порекомендує свій варіант статті, пункту тощо.

За кордоном жоден підприємець кроку не зробить без свого адвоката, оскільки прекрасно розуміє, що інколи рада юриста допоможе уникнути великих збитків, а то й попередить банкрутство.

4. Не можна допускати в тексті договору двозначності, розмитості фраз, нечіткості і недомовок. У договорі має значення кожна буква, кожна кома. Якщо щось незрозуміло, доречно запитати в спеціаліста, що означає певний термін, який смисл несе те чи інше словосполучення, фраза тощо. Контрагент у випадку спору буде будь-яке «хистке» формулювання намагатися інтерпретувати на свою користь. Більш того, партнер може спеціально включити в договір важко зрозуміле для вас (але добре зрозуміле йому самому) положення, у якому ваші інтереси будуть ущемлені з найнесподіванішого для вас боку.

Структура договору та його основні умови. Уявляється, що будь-який «надійний» договір має складатися з чотирьох частин:

1)преамбула (або вступна частина);

2)предмет договору; права та обов'язки сторін;

З)додаткові умови договору;

4) інші умови договору.

Преамбула (вступна частина) договору містить такі основні положення:

1. Назва договору (договір купівлі-продажу, поставки, комісії, оренди тощо).

Точна назва договору відразу пояснить тим, хто його читає, про які правовідносини йде мова. Якщо назви немає, то, перш ніж зрозуміти про що договір, його доведеться прочитати й лише тоді розібратися з ним по суті.

2. Дата підписання договору.

Дуже часто доводиться стикатися з такою ситуацією, коли підприємці, уклавши договір, не проставляють число, місяць і рік його підписання. Подібна практика просто неприпустима. Справа в тому, що з датою підписання договору пов'язані правильне визначення моменту його укладання та встановлення завершення строку дії, а отже, і тих юридичних наслідків, які з цим пов'язані.

Якщо сторони підписують договір в різний час, то він вважається укладеним з моменту підписання його останньою стороною.

3. Місце підписання договору (місто або населений пункт).

Місце складання угоди - це не просто формальність; ця умова має інколи дуже велике значення. За законодавством місцем складання угоди визначаються:

а) правоздатність і дієздатність осіб, які складають угоду;

б) форма угоди;

в) зобов'язання, що виникають з угоди (хоча в цьому випадку сторони в договорі можуть передбачити інше положення).

Це особливо важливо при укладанні зовнішньоторговельних контрактів і договорів з фірмами держав - членів СНД.

4. Повна фірмова назва контрагентів, під якою вони зареєстровані у реєстрі державної реєстрації.

5. Назва сторони за договором (наприклад, «підрядник», «постачальник», «орендар» тощо). Це необхідно для того, щоб у тексті договору кожний раз не повторювати повністю фірмову назву сторони.

6. Докладна назва посади, прізвища, імені, по-батькові особи, що підписує договір, а також назва документу, з якого випливають її повноваження на підписання договору. Необхідно чітко знати повноваження особи, яка ставить свій підпис на договорі.

Методика перевірки повноважень особи, що підписує договір:

1. Насамперед необхідно переконатись у його особі. Іншими словами, що людина, яка перед вами і яка назвалася вам Іванченком, дійсно є Іванченком. Це можна зробити на підставі паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

2. Якщо це директор підприємства-контрагента, то він у відповідності до законодавства діє від імені підприємства без довіреності. Тому слід переконатися лише в тому, що він дійсно директор. Це можна дізнатися з наказу про призначення особи директором, з відповідного посвідчення, продивившись протокол зборів власників підприємства.

Справа в тому, що останнім часом на деяких підприємствах, особливо там, де директор працює за наймом, власники певною мірою обмежують повноваження директора з розпорядження майном і надають йому такі повноваження лише за згодою правління або складу директорів, зборів власників тощо. Наприклад, у статті підприємства в розділі «Компетенція директора» може бути вказано, що директор має право укладати угоди на суму понад 10 тис. грн. лише за згодою спостережної ради підприємства. Для того щоб не було неприємностей в майбутньому, можна переглянути відповідний розділ статуту підприємства-контрагента і переконатися, що повноваження директора не обмежені.

У деяких фірмах може бути кілька керівників, наприклад, поряд з директором може працювати президент, голова загальних зборів тощо. У цій ситуації інколи буває важко визначити, хто ж є дійсним і повноважним керівником підприємства. Тут можна рекомендувати звернутися до статуту підприємства, у якому мають бути закріплені повноваження кожної посадової особи.

3. Заступник керівника, хоч і є повноваженою особою, проте згідно з чинним законодавством лише одна особа підприємства - керівник - має право виступати від імені підприємства без довіреності. Тому в заступника має бути довіреність. Однак статутом підприємства можуть бути передбачені конкретні й широкі повноваження заступників з конкретних питань, у такому випадку будь-якої особливої довіреності від заступника не вимагається.

4. Якщо договір підписує особа, яка діє за довіреністю, то необхідно переконалися в її особі (це просто обов'язково!) і, обов’язково, звернути увагу на саму довіреність. При цьому перевірити:

а) чи є на довіреності підпис керівника (лише керівника і нікого більше) організації та відбиток печатки;

б) дату, коли довіреність видана (якщо такої не вказано, то довіреність недійсна!);

в) строк, на який видано довіреність;

г) обсяг повноважень, з яких однозначно має випливати, що той, хто перед вами, дійсно має право укладати саме такі угоди, про які йде мова, а не просто вести переговори від імені іншої особи з перевищенням повноважень, не тягне жодних правових наслідків для особи, від імені якої її складено.

Дуже часто доводиться стикатися з проблемою про співвідношення повноважень особи підписувати договір і повноваження особи, що має право підписувати банківські документи (право першого і другого підпису). У цьому зв'язку слід сказати таке; повноваження особи підписувати банківські документи абсолютно не означають, що ця сама особа має право укладати угоди від імені підприємства. А отже, і головний бухгалтер підприємства має право укласти договір лише за наявності довіреності, виданої у відповідному порядку.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряме зазначення в законі про обов'язковість укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, або органів державної влади, або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти, в разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню, про що більш докладно йтиметься далі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порядок укладення, врегулювання розбіжностей, внесення змін і доповнень, розірвання договорів	\|	Облік і контроль за виконанням договорів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.