Створення держави Ізраїль.

Близький Схід на рубежі 40-50-х років.

Перша арабо-ізраїльська війна 1948-1949 років.

Створення держави Ізраїль.

ТЕМА: Близький Схід у 1945-1950 роках

ЛЕКЦІЯ № 15.

Після закінчення Другої світової війни ситуація в Палестині різко загострилася. Бажаючи привернути увагу світового співтовариства до палестинської проблеми, єврейські воєнізовані формування розгорнули широкомасштабну диверсійну та терористичну діяльність. 31 жовтня 1945 р. загони "Хагани", знищивши в кількох місцях колії та станційні споруди, паралізували систему залізничного сполучення країни. У річницю проголошення декларації Бальфура, 2 листопада, було влаштовано безпорядки в Тель-Авіві. Загалом протягом листопада здійснено 3 напади на поліційні дільниці та спробу висадити нафтопереробний завод у Хайфі. Через рік, 17 червня 1946 р., у ході блискавичної акції зруйновано всі 10 мостів, що з'єднували Палестину із сусідніми арабськими країнами. Оскільки не було жодної урядової реакції на ці дії, бойовики перейшли до індивідуальних терористичних актів проти представників британської адміністрації.

Англійська армія здійснила контрудар 29 червня 1946 р., заарештувавши силами 17000 солдат понад 3000 бійців "Хагани", включаючи майже весь її керівний склад. Водночас арешти проведено геред лідерів "Єврейського агенства". У відповідь євреї підірвали24 липня 1946 р. єрусалимський готель "Цар Давид", у якому розташовувалися штаб англійських військ та офіси цивільної адміністрації. У результатаі вибуху загинуло 17 англійців та 50 арабських і єврейських службовців. Англійці відповіли новими арештами, в січні 1947 р. у Яффі висаджено будинок перестарілих та місцеву філію англійського "Барклайз банку", в результаті чого загинуло понад 20 людей. У Єрусалимі бомба вибухнула в готелі "Семіраміс".

Зважаючи на такий розвиток подій, у січні 1947 року британці змушені були розпочати евакуацію з Палестини 2000 британських підданих. У лютому в Тель-Авіві та Єрусалимі уведено військовий стан. Бажаючи припинити постійні напади, англійці стратили за вироком військово-польового суду З єврейських терористів. У відповідь 31 серпня 1947 р. бійці „Хагани" викрали в Тель-Авіві просто з кав'ярні двох англійських солдат. Коли британський патруль, знайшовши їх повішеними за містом почав знімати тіла, вибухнула, поранивши ще кількох осіб, замаскована бомба.

Ця подія стала останньою краплиною, що переповнила чашу терпіння британської громадськості. Англією прокотилася хвиля протестів проти подальшого британського військового перебування в Палестині. Населення вимагало від уряду вивести англійську адміністрацію з провінції, котру не вдається контролювати навіть військовим шляхом. З іншого боку, зважаючи на недавню антиєврейську політику гітлерівців, Лондон не міг вдатися до жорстокого збройного придушення партизанського руху в Палестині силою.

Починаючи з серпня 1945 р. до вирішення палестинської проблеми активно підключилися США. До британського уряду з особистим проханням про прийом у Палестині додатково 100000 єврейських емігрантів звернувся Гаррі Трумен. У листопаді 1945 р. до Палестини скеровано спільну англо-американську слідчу комісію, що до квітня наступного року підготувала рекомендації про перспективи надання країні незалежності. У першу чергу комісія радила відмінити обмеження на купівлю землі євреями та еміграційні квоти для них.

Спроба скликати у вересні 1946 р. в Лондоні арабо-єврейську конференцію завершилася провалом. Британський уряд запропонував розділити Палестину на 4 частини: округ Негев та Єрусалим під прямим англійським правлінням і дві (єврейську й арабську) автономні держави пі; загальним британським управлінням. Обидві сторони конфлікту цей план відхилили.

На початку лютого 1947 р. Лондон запропонував арабам та євреям ще один проект урегулювання, що полягав у відтермінуванні на 5 років вирішення питання про існування національних держав у Палестині. Вичерпавши таким чином усі засоби порозуміння, у лютому 1947 р. Великобританії передала вирішення палестинської проблеми на розгляд ООН. У квітні створено спеціальний комітет ООН у справах Палестини в складі 11 держав (Австралія. Гватемала, Індія, Іран, Канада, Нідерланди. Перу, Швеція, Чехословаччина, Уругвай та Югославія). Висновки комісії було представлено на Другій сесії Генеральної Асамблеї ООН (вересень-листопад 1947 р.). Більшість (7 із 11) учасників комісі: наполягали на поділі країни на дві самостійні держави зі збереженням міжнародного статусу Єрусалима, а меншість (Індія, Іран та Югославія) пропонували створити єдину федеративну державу Австралія не підтримала жодного з проектів.

У результаті довгих і запеклих дебатів пізно ввечері 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення №181 про припинення британського мандату над Палестиною і поділ країни на дві самостійні держави. За резолюцію проголосувало 33 держави (у т. ч. СРСР і США), а проти — 13 (арабські країни, Туреччина, Афганістан, Пакистан, Індія, Куба і Греція) та ще 10 — утрималося (у т. ч. Великобританія). Згідно з прийнятою резолюцією арабську державу планувалося створити на території в 11,1 тис. кв. км (42,88 % Палестини), де на початку 1947 р мешкало 749000 арабів (у т. ч. 22000 бедуїнів-кочівників) і 9520 євреїв, а єврейську — на 14,1 тис. кв. км (56,47%) з 499000 євреїв і 509780 арабів (у т.ч. 105000 бедуїнів). Єрусалим з округою (0,65 % території Палестини) з населенням 105540 арабів і 99690 євреїв виділявся в спеціальну зону під міжнародним контролем. Резолюція передбачала встановлення тісних економічних стосунків між обома державами, митний союз, існування спільної валюти, єдність транспортної мережі та системи телекомунікацій, спільне користуванни іригаційною мережею тощо. Планувалося, що англійські війська будуть виведені не пізніше, ніж 1 серпня 1948 р., а незалежність обох держав буде проголошено одночасно не пізніше 1 жовтня 1948 р.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Близький Схід під час Другої світової війни.	\|	Перша арабо-ізраїльська війна 1948-1949 років.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.