Лекція 4. Соціальне здоров’я дитини молодшого шкільного віку.

План

1. Поняття соціального здоров’я.

2. Фактори соціального здоров’я.

3. Характеристика соціального здоров’я дитини.

4. Роль сім’ї у соціалізації дитини.

5. Особливості соціалізації дитини в початковій школі.

Соціальне здоров'я характеризується рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм i правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв'язками з людьми й соціальними інститутами, набутим соціальним статусом та прагненням до його підвищення у межах чинних законів i моральних традицій, джерелами i рівнем доходів i витрат тощо. Соціальне здоров'я обумовлене рівнем розвитку суспільства й соціальної справедливості у певному середовищі, які відображаються в конкретних життєвих проявах в економічній, соціальній, політичній, духовній сферах.

Соціальне здоров'я залежить від багатьох факторів, серед них слід виокремити:

На рівні соціальних мікросистем:

· сім'я —її склад (повна сім'я, неповна, багатопоколінна); стиль спілкування в сім’ї (демократичний — побудований на довipi та повазі одне до одного i до дитини; авторитарний, насильницько-жорстокий); матеріально-побутові умови (достатні, задовільні, погані); cпoci6 життя (здоровий; руйнівний — залежність членів родини від алкоголю, наркотиків тощо);

· дошкільний навчальний заклад, школа, група, клас — матеріальні умови (наявність чистих i просторих класів, спортзалів, обладнаних кабінетів, сучасних технічних засобів навчання) та психолого-педагогічні умови (взаємовідносини — гуманістична спрямованість навчання та виховання, повага до особистості дитини, розвиток інтересів дітей, їхнє духовне збагачення або авторитарний, менторський стиль навчання та виховання, «бездітна педагогіка»).

На рівні мезосистем:

· організації — відділи освіти, медичні заклади (поліклініки, санаторії тощо), дитячі табори та інші організації, функціонування яких забезпечує побут, відпочинок та працю членів суспільства. Соціальне здоров'я залежить від ефективності чи незадовільного рівня їх функціонування.

На рівні макросистем:

· популяція, етнос — природні та соціальні умови життя, взаємовідносини, національні традиції, духовні національні надбання, ідентифікація себе з людством, нацією. Оволодіння особистістю соціальним досвідом відбувається через призму народної єдності, патріотизму, опори на ціннісні надбання минулих поколінь. Негативне значення полягає у популістських гаслах, відірваних від реальності;

· суспільство — структури влади, суспільно-економічні умови, законодавчо-правова основа. Соціальне здоров'я суспільства й особистості залежить від демократичності, гуманності суспільства, зростання добробуту країни, реальності забезпечення прав кожної особистості на навчання, працю і відпочинок, охорону та зміцнення здоров'я людини, нації, суспільства чи навпаки — нівелювання прав, свобод, безпечної життєдіяльності кожного члена суспільства.

Характеристика соціального здоров’я:

· повноцінні, здорові взаємини з близьким (сім'єю) та далеким соціумом (інші соціальні організації),

· відчуття безпеки,

· збалансованість інтенсивності діяльності (в тому числі й навчальної) та відпочинку,

· віра у перспективність особистісного та професійного зростання, матеріального достатку та духовного самовдосконалення.

Від соціальних умов залежить стан фізичного, психічного та духовного здоров'я. Водночас соціальна адаптація та соціальна зрілість особистості відбуватиметься ефективніше за умови високого рівня фізичного, психічного та духовного здоров'я.

У соціумі дитина засвоює:

· досвід взаємодії з дорослими та однолітками, тобто, норми та правила, за якими будується взаємодія та власна поведінка і які є певним регулятором соціальної поведінки.

Звичайно, норми та правила є відображенням уявлень певного соціуму про необхідний спосіб поведінки та мають ідеально-ціннісний характер. Основу взаємовідносин із соціумом складає сформована система поведінково-комунікативних умінь і навичок дитини, від яких залежить ефективність її включення до певних соціальних груп та ситуацій спілкування.

Поведінково-комунікативні вміння й навички передбачають:

· знання норм і правил поведінки,

· оволодіння комунікативними навичками та етикетом спілкування,

· наявність адекватної самооцінки та оцінки інших,

· дотримання моральних норм взаємин у власній поведінці,

· наявність позитивних особистісних та інтерактивних якостей.

Роль сім'ї у соціологізації дітей та молоді досить, значна, в сім'ї дитина отримує перший досвід взаємовідносин, соціальної адаптації, оволодіває соціальними цінностями. Саме сім'я є осередком соціальної макрокультури.

Психолого-педагогічні та соціологічні дослідження свідчать, що найбільший вплив на дитину в ранньому віці мають батьки; в дошкільному віці, крім батьків, на дитину впливають друзі, інші дорослі (родичі, сусіди, вихователі); у молодшому шкільному віці вплив батьків та інших суб'єктів соціального життя (в школі — вчителі, тренер) однаковий; зменшується частка впливу батьків на підлітків, у цей час особливої значимості набуває соціум (учителі, друзі, інші люди, засоби масової інформації тощо), юнацький вік характеризується визнанням авторитету батьків (проте у розв'язанні інтимних проблем перевага надається друзям).

Провідна роль у соціалізації дитини належить характеру спілкування та взаємостосунків з близьким та далеким соціумом. Виховання поваги до дорослих людей, однолітків, доброзичливе ставлення, вміння поступатися, гнучкість у взаєминах допоможе дитині легко адаптуватися до соціальних умов та їх вірогідних змін.

Проблеми соціалізації та соціальної адаптації дітей:

· відсутність розумної вимогливості до дитини в сім'ї, вседозволеність або недостатня увага до проблем розвитку та виховання ускладнюють соціальну адаптацію дитини, створюють передумови для утруднень у спілкуванні з однолітками та іншими людьми, що може призвести до асоціальної поведінки, порушення встановлених суспільних та моральних норм і правил. Об'єктивна вимогливість батьків у поєднанні з любов'ю та повагою, формування морально-етичних норм спілкування, вольової сфери та почуття відповідальності за свої вчинки, адекватну самооцінку забезпечать позитивні результати у формуванні соціально здорової особистості.

· розбіжність очікувань дошкільника і школяра та реальних взаємин у дошкільному навчальному закладі, школі — байдужість вихователів та вчителів, невиправдано завищені вимоги, жорстокість однолітків та старших дітей — обумовлює замкнутість дитини, її агресивність, зневіру у людях та життєвих цінностях, неспроможність налагоджувати довірливі взаємини з людьми (що в майбутньому переносяться на взаємини у власній сім'ї, з товаришами та колегами по роботі). Дуже важливо сформувати в цей період віру у власні можливості, психологічну стійкість до негативних виявів, самодостатність, оптимізм та наполегливість.

· матеріальне зубожіння більшої частини населення і гігантська економічна прірва між бідними та заможними призводить до невідповідності матеріальних умов потребам та запитам більшості дітей та молоді. Це проблеми організації побуту, придбання зовнішніх атрибутів матеріального достатку — одягу, іграшок, комп'ютерів, мобільних телефонів тощо; можливість відвідування додаткових занять, виходячи з інтересів дитини (художня студія, курси іноземних мов, спортивні секції тощо), якість відпочинку (театри, музеї, поїздка на море, туризм). Обов’язковою умовою забезпечення соціального благополуччя дитини мають бути відвертість, щирість спілкування батьків з дітьми, пояснення причин економічних негараздів, поступки у задоволенні адекватних бажань дітей, спільний розподіл сімейного бюджету. Певні економічні негаразди можуть слугувати стимулом до навчання, самореалізації та формування відповідальності, наполегливості особистості, визначення цілей та істинних цінностей у житті.

· негативні приклади соціуму, засобів масової інформації (порушеним моральних норм, зовнішні прояви розпусти та легкості інтимних стосунків, відкрита популяризація одностатевих сексуальних потягів) призводять до низької культури сексуального здоров'я, його невідповідності рівню біологічної і духовної зрілості особистості. Ненав'язливе роз'яснення, що право на фізичну близькість дає лише любов, а також фізіологічна зрілість, застереження щодо негативних наслідків випадкових статевих стосунків (хвороби, вагітності або неможливості в майбутньому народжувати дітей, розчарування у почуттях), щирі розмови, побудовані на довірі, допоможуть дитині розібратися у власних почуттях, бажаннях та потребах.

Для ефективного формування соціального благополуччя дитини велике значення має її освіченість, тому стимулювання пізнавальної активності дітей, починаючи з раннього віку і впродовж усього життя — є необхідною передумовою формування здорової особистості.

Освіта уособлює два важливих механізми формування здоров'я індивіда. Перший— це формування навичок подолання труднощів у процесі навчання, що допомагає у подоланні життєвих труднощів і зменшує частку соціальних стресів. Другий — це рівень освіченості, який стає наріжним каменем процесу формування оздоровчого світогляду, системи знань про чинники здоров'я, його збереження та профілактику. Крім цього, розвивається потреба у самоосвіті впродовж усього життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості оволодіння індивідуумом моральним досвідом	\|	Особливості соціалізації дітей молодшого шкільного віку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.