• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ

(за К.Леонгардом)

– у нормальному стані:

нервово-психічний стан

мотиваційна спрямованість

характер

темперамент

здібності

задатки та нахили

– у патологічному стані:

До провідних особливостей особистості людини, які підлягають обов’язковому вивченню в ході проведення психогігієнічних досліджень слід віднести властивості темпераменту та характеру, мотиваційну спрямованість та особливості нервово-психічного стану.

Отже, одне з визначальних місць в структурі особливостей особистості людини займають властивості темпераменту, що належать до первинних форм об’єднання різноманітних психологічних якостей і являють собою сукупність потреб, головним змістом яких є виконання стабілізаційної функції. У багаторівневій ієрархії характеристик особистості властивості темпераменту відрізняються від інших як тісним зв’язком з морфологічними, біохімічними та фізіологічними особливостями організму, так і прямим входженням в тканину багатьох вищих інтегративних систем.

Отже, темпераментом слід називати відносну константу особистісного забарвлення переживань, характеристику індивідуального стереотипу реакцій у відповідь на вплив чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, спосіб емоційної реактивності та динаміки діяльності людини. Тому до числа головних показників ступеня вираження окремих рис темпераменту слід віднести екстравертованість або інровертованість особистості, емоційну врівноваженість силу спонукання або імпульсивність, швидкісні характеристики моторної діяльності та стійкості рухових проявів.

Комплексне вивчення особливостей особистості людини обов’язково повинно передбачати дослідження властивостей характеру, виключне значення яких у процесі соціального становлення особистості підкреслюють їх чіткий зв’язок зі станом адаптаційних систем організму, високий рівень індивідуальних проявів, а також той факт, що кожна особливість характеру визначає окрему тенденцію до здійснення різного роду вчинків.

Таким чином, якщо характеристики темпераменту є формальними, відносно незалежними від змісту діяльності, яка виконується, то характерологічні прояви забезпечують регуляцію діяльності стеження, переключення, передбачення та планування особистої поведінки.

Високий рівень розумової та фізичної працездатності визначається комплексом чинників, котрі характеризують як особливості діяльності, що виконується, так і індивідуально-типологічні особливості організму. Серед останніх суттєва роль, безперечно, належить мотиваційній спрямованості та рівно суб’єктивного настрою. Так, висока позитивна мотивація зумовлює готовність суб’єкта до здійснення у стислі строки і з найбільшим ефектом діяльності, яка запланована. В ряді наукових досліджень під час аналізу динамічних зрушень працездатності навіть виділяється так званий установчий період, що пов’язаний з процесом формування мотиваційних установок та становленням відповідного рівня домагань та рівня контролю.

Під психічним станом організму розуміють узагальнену картину психічного функціонування вищої нервової діяльності організму в обмежений проміжок часу, уявлення про яку в свідомості людини реалізується на основі самооцінювальних процесів. Адекватна, стала та гармонійна самооцінка сприяє найбільшій продуктивності різних видів діяльності і, отже, визначення психофізіологічних корелят самооцінки на основі факторного групування її провідних характеристик дозволяє здійснити комплексний аналіз психічного стану особистості.

Більше того, саме самооцінка людиною свого стану в значній мірі зумовлює потребу в досягненні успіху і, відповідно, той рівень домагань, який проявляється у прагненні досягти певну, конкретну та складну мету. Отже, самооцінка психічного стану не лише відображає глибинне відношення людини до себе як особистості, але й визначає певний рівень її вимог до себе, безпосередньо пов’язана з саморегуляцією поведінки та є однією з центральних характеристик психічного розвитку.

Основні методи вивчення стану психічного здоров’я:

методики дослідження процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій:

§ методики дослідження особливостей вищої нервової діяльності (сила, рухомість та врівноваженість основних нервових процесів, увага, пам’ять, мислення тощо)

§ методики дослідження особливостей сенсорних систем організму (зорова, слухова сенсорна системи, соматосенсорний, тактильний та інші аналізатори).

методики дослідження властивостей особистості:

§ методики дослідження властивостей темпераменту (особистісні опитувальники Айзенка, Спілбергера, Русалова та ін.)

§ методики дослідження властивостей характеру (особистісні опитувальники MMPI, Mini-mult, Кеттелла, Шмішека та ін.)

§ методики дослідження мотиваційної спрямованості (особистісні опитувальники Роттера, Горбачовського та ін.)

§ методики дослідження нервово-психічних станів (особистісні опитувальники САН, Цунга, Люшера, Малкової, та ін.)

Відповідно до нормативного підходу психічне здоров’я людини визначається як континуум, тобто безперервний ряд перехідних станів або фаз. від абсолютної норми до порушень з клінічно-вираженою симптоматикою.

Головні принципи нормативного підходу:

§ визначення функціональних станів на грані норми і патології, рання діагностика граничних нервово-психічних розділів, виявлення початкових, ініціальних, донозологічних порушень;

§ розробка науково-обґрунтованих нормативних положень щодо виділення різних груп населення за станом психічного здоров’я, які повинні бути:

– специфічними за змістом;

– непостійними, тобто такими, що періодично змінюються, за характером;

– такими, що розвивають, мають тренувальне спрямування, за сутністю.

Прийнято виділяти 4 групи здоров’я.

Групи психічного здоров’я:

І група – цілком здорові;

ІІ група – з легкими функціональними, передусім, астенічними зрушеннями до нозологічного змісту;

ІІІ група – з доклінічними станами і клінічними формами захворювань в стадії компенсації;

ІV група – з клінічними формами захворювань в стадії субкомпенсації.

Крім того, поглиблений аналіз закономірностей психічного розвитку людини, дозволяє виявити і чіткий кореляційний зв’язок між донозологічними (до клінічними) зрушеннями психічного здоров’я та відхиленнями у процесі формування особистості, передусім в дитячому та підлітковому віці.

Тому серед патологічних радикалів індивідуальних змін характеристик вищої нервової діяльності найбільш вагомими вважають такі, як:

§ підвищений нейротизм;

§ виражена емоційна збудливість;

§ висока внутрішня особистісна та ситуативна тривожність;

§ акцентуації характеру;

§ високий ступінь порушення аспектних та депресивних проявів;

§ знижена соціальна активність.

Відповідно до інтегративного підходу психічне здоров’я людини розглядається як міждисциплінарне, мультикритеріальне поняття, що визначає особливості психічного стану людини в умовах постійної її взаємодії з чинниками середовища перебування.

До числа чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів відносять:

· стани, що зумовлені онтогенетичним розвитком, наприклад, кризові сенситивні періоди нервово–психічного розвитку відповідно у віці 3, 7 та 12-15 років, психічні дезонтогенези тощо;

· знижену, внаслідок органічної церебральної недостатності, нервово-психічну реактивність;

· патогенні біологічні (гіпоксія, черепно-мозкова травма, інфекційне захворювання та ін.) і психічні (інформаційне перевантаження, емоційна та інформаційна депривація та ін.) чинники.

Тому основою для установлення психогігієнічних норм та градацій (можливих варіантів) результативності впливу різноманітних чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя на психічне здоров’я людини, які мають різну інтенсивність дії, є:

визначення стану функціональної системи (або систем), що реагують, передусім, в обов’язковому порядку, функціональних можливостей вищої нервової діяльності (за С.М. Громбахом):

— комфорт, незначне напруження;

— помірне напруження;

— значне напруження;

— перенапруження та виснаження.

оцінка ступеня напруження регуляційних систем (за В.П. Казначєєвим та Р.М. Баевським):

— норма;

— перехідний стан;

— напруження;

— перенапруження та “поломка” адаптаційних механізмів.

установлення характеру фізіологічного реагування (за П.І. Гуменером):

— оптимальне регулювання;

— перебудова регуляторних механізмів;

— мобілізація регуляторних механізмів;

— погіршання та порушення якості регулювання.

Крім того, в ході досліджень, що були проведені протягом останніх років, визначені та обґрунтовані перспективи використання таких кількісних показників оцінки характеру адаптаційних процесів організму та поведінкових реакцій, як індекс психофізіологічної адаптації, експрес-індекс стрес-індикації та індекс біхевіорального благополуччя.

В основі визначення показників індексу психофізіологічної адаптації знаходиться виявлення особливостей зрушень провідних характеристик стану психофізіологічних функцій та особливостей особистості у період між вихідним та кінцевим етапами дослідження на підставі реєстрації наявності позитивних, негативних і стабільних за змістом результатів.

Індекс психофізіологічної адаптації визначають за формулою (1):

(1)

де ІПфА – індекс психофізіологічної адаптації;

а – кількість випадків з ознаками наявності позитивної (“+”) динаміки розвитку з боку окремої психофізіологічної функції або особливості особистості;

b – кількість випадків з ознаками наявності негативної (“–”) динаміки розвитку з боку окремої психофізіологічної функції або особливості особистості;

с – кількість випадків зі стабільними результатами динамічних (“0”) зрушень з боку окремої психофізіологічної функції або особливості особистості.

Кількісні критерії оцінки ступеня успішності психофізіологічної адаптації організму такі:

§ перебіг психофізіологічної адаптації задовільний: ІПфА = 0,50 – 1,00;

§ перебіг психофізіологічної адаптації нестабільний, спостерігається напруження адаптаційних механізмів: ІПфА = 0,25 – 0,50;

§ перебіг психофізіологічної адаптації незадовільний: ІПфА = 0 – 0,25;

§ зрив процесів перебігу психофізіологічної адаптації: ІПфА = -1,0 – 0.

Значення експрес-індексу стрес-індикації розраховують за формулою (2):

ЕІСІ = Е + Т + Н + К + В; (2)

де ЕІСІ – експрес-індекс стрес-індикації;

Е – ступінь вираження емоційної стійкості (за особистісним опитувальником Айзенка);

Т – співвідношення величин ситуативної і особистісної тривожності (за особистісним опитувальником Спілбергера);

Н – рівень нервово-психічного напруження (за особистісним опитувальником Немчіна);

К – значення інтегрального показника координації рухів;

В – стан вегетативного забезпечення діяльності серцево-судинної системи, що визначається на підставі визначення наявності функціональних і органічних порушень серцевого ритму

Кількісні критерії оцінки отриманих результатів наступні:

§ до 6 балів – група сприятливого прогнозу;

§ 7–9 балів – група спостереження (еустрес – фаза активації адаптаційних механізмів), потребує періодичного спостереження з боку шкільного лікаря, шкільного психолога та педагогів, необхідна специфічна самокорекція функціонального стану з використанням психогігієнічних і психофізіологічних методик;

§ 10–13 балів – група ризику дезадаптації (дистрес – фаза гострого стресу): потребує посиленого нагляду з боку шкільного лікаря, шкільного психолога, педагогів і специфічної самокорекції функціонального стану з використанням психогігієнічних, психофізіологічних і психологічних методик подолання наслідків стресових, екстремальних та кризових ситуацій;

§ понад 14 балів – група наявної дезадаптації (хронічний стрес при низькому рівні реактивності, преморбідний, донозологічний стан): потребує негайної консультації педіатра, невролога, психіатра, необхідним є постійний нагляд з боку шкільного психолога та психологічна підтримка педагогів

Зрештою, показники індексу біхевіорального благополуччя визначають за формулою (3):

ІББ = Н + А + Н; (3)

де ІББ – індекс біхевіорального благополуччя;

Н – характер вживання нікотину;

А – характер вживання алкоголю;

Н – характер вживання фармакологічно-активних і наркотичних психічно-активних речовин.

Відповідно до значень індексу кожного з досліджуваних осіб можна віднести до однієї з 4 категорій:

§ 1 категорія: високо біхевіорально благополучні особи (ІББ у межах від 0 до 2 балів);

§ 2 категорія: середньо біхевіорально благополучні особи (ІББ становить 3 бали) із соціально-поведінковим ризиком залежності від психічно-активних речовин завдяки соціальним контактам із оточенням, яке провокує їх широке використання;

§ 3 категорія: низько біхевіорально благополучні особи (ІББ у межах від 4 до 5 балів) із індивідуальним поведінковим ризиком залежності від психічно-активних речовин;

§ 4 категорія: біхевіорально неблагополучні особи (ІББ у межах від 6 до 13 балів) із наявною залежністю від психічно-активних речовин.

Відповідно до прогностичного підходу психічне здоров’я людини являє собою похідну, результат впливу різноманітних чинників внутрішнього стану, навколишнього середовища та соціальних умов життя, що підлягають якісній і кількісній оцінці та імовірнісному передбаченню і, отже, дозволяють розробити системи та заходи щодо управління здоров’ям людини.

Основні методи прогнозування психічного здоров’я:

§ Фізiологiчні методи, що полягають у визначенні та бальній оцiнці рiвня розвитку психофізіологічних функцiй та особливостей особистості, дослідженні меж фiзiологiчних коливань стану критерiальних функцiй, векторному аналiзі особистісної перспективностi тощо.

Переліченi методи досить інформативнi, але, водночас, дозволяють вирiшити лише окремi проблеми визначення соціальної надiйностi та професійної перспективності i, тому, надто однобiчнi та схематичнi.

§ Кiбернетичнi методи, що передбачають аналiз вхiдних та вихiдних параметрiв функціональних систем організму, які складаються у ході виконання повсякденної діяльності.

На жаль, методи подібного змісту не дозволяють проаналізувати глибиннi процеси, що вiдбуваються в організмi при пред’явленні незвичних для нього подразникiв i, отже, визначити ефективнiсть становлення робочого динамiчного стереотипу як основи здійснення будь-якої діяльності та передумови ефективного управління здоров’ям людини.

§ Iмовiрнісно-статистичнi методи, щодетермiнованi необхiднiстю нагромадження та математичної обробки великих масивiв статистичних даних з подальшою змiстовною iнтерпретацiєю кiнцевих результатiв.

Проте складний мультикритеріальний підхід, властивий для означених вище методів, є правомірним лише в ходi вирiшення глобальних, складних, багатоварiантних проблем,

§ Створення експертних систем з наступною експертною оцінкою отриманих результатів на основi фундаментальних положень нечiткої логiки, нейрогенних мереж що передбачає опис причинно-наслiдкових зв’язків між провідними чинниками, які формують здоров’я, у виглядi висловлень природною мовою, створення бази даних лінгвістичних змінних та формалiзацiю взаємозв’язкiв матричної системи “фактори - прогноз” за допомогою нечiтких логiчних рiвнянь.

Як відомо, експертна система є гнучким сучасним поліфункціональним інструментом, який надає можливість вирішувати питання діагностики, прогнозування, управління функціональним станом, збереження і зміцнення здоров’я. Основою для розробки систем такого роду служать певні бази знань про властивості та рівень функціонування регуляційних систем організму, в першу чергу, центральної нервової системи, конституційно-генетичні особливості адаптаційного реагування, індивідуально-типологічні та біосоціальні характеристики особистості людини.

На рисунку 1 наведена структура експертної системи для прогнозування успішності операторської діяльності на підставі даних психогігієнічних досліджень.

Успішність операторської

діяльності

Рис 1. Структура експертної системи для прогнозування успішності операторської діяльності на підставі даних психогігієнічних досліджень

Запровадження індивідуалізованого підходу на основі використання шкал інтегральних критеріїв оцінки процесів формування морфофункціонального стану, психофізіологічних функцій та особливостей особистості

Саме такою є методика скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів, яка надає можливість визначити рівень психічного здоров’я як окремої особи, так і організованого колективу загалом, об’єктивно оцінити його динамічні зрушення, зумовлені впливом різноманітних чинників навколишнього середовища та соціальних умов життя, дозволяє своєчасно звернути увагу на появу найперших, вихідних за своїм змістом, зрушень у стані психічного здоров’я, що мають донозологічний характер і є передвісниками формування психічної дезадаптації та розвитку психічної патології.

Основною відмітною рисою скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів є її максимальна ефективність щодо визначення доцільності використання заходів психопрофілактичного і психогігієнічного змісту, а також заходів психологічної корекції відхилень у психічному стані, що виникають на рівні передзахворювання та мають бути усунені завдяки ранній діагностиці та застосуванню засобів запобіжного змісту.

Запропонована методика скринінгової оцінки практично здійснюється у такій спосіб. На попередньому етапі на підставі проведення анкетування або інтерв’ювання з використанням особистісних опитувальників і тестових методик, що запропоновані, визначаються особливості особистості дівчат і юнаків певного організованого колективу, а саме: показники щодо рівня вираження нейротизму, ситуативної і особистісної тривожності, а також шкільної тривожності, емоційного вигоряння, агресивності та схильності до розвитку депресивних станів.

Дослідження подібного змісту, як правило, проводяться в ході або після здійснення щорічних профілактичних медичних оглядів на початку навчального року, тобто саме в той період, протягом якого відбувається активація усіх процесів психологічного і психофізіологічного змісту та найбільш чітко діагностуються початкові зрушення у стані психічного здоров’я.

В подальшому на підставі використання запропонованої комплексної бальної шкали скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я визначають кількість балів окремо за кожним із досліджуваних показників, використовуючи дані, наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Комплексна бальна шкала скринінгової оцінки ступеня ризику виникнення

донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я учнів і студентів

Далі, з метою здійснення розподілу учнів і студентів за категоріями ризику з урахуванням ступеня імовірності виникнення відхилень у стані їх психічного здоров’я, виявлення дівчат і юнаків з донозологічними зрушеннями і патологічними проявами, а також визначення характеру втручань, які мають бути рекомендовані в кожному конкретному випадку, за допомогою формули (4) розраховують інтегральний показник оцінки особливостей психічного стану (ІПОПС) кожного представника досліджуваної групи:

ІПОПС = Н + ЕВ + Т + ШТ + А + Д ; (4)

де Н – рівень нейротизму, ЕВ – рівень емоційного вигоряння, Т – рівень тривожності, ШТ – рівень шкільної тривожності, А – рівень агресивності, Д – ступінь схильності до розвитку депресивного стану.

Відповідно до величини ІПОПС, що розрахований, досліджувану особу можна віднести до однієї із 4 категорій, які визначені, а саме до категорій: з мінімальним (до 8,0 балів), низьким (від 8,1 до 12,0 балів), помірним (від 12,1 до 17,0 балів) або високим (понад 17,1 балів) ризиком виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я (табл. 2).

Таблиця 2

Визначення категорій осіб у залежності від ступеня ризику виникнення

донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я

Для оцінки узагальненого рівня психічного здоров’я організованого колективу, виявлення схильності окремих його членів до виникнення різноманітних форм психічної патології, а також визначення доцільності використання психопрофілактичних, психогігієнічних та психокорекційних програм за формулою (5) розраховують інтегральний показник оцінки особливостей психічного стану організованого колективу (ІПОПСК):

Σ (Н_i + ЕВ_i + Т_i+ ШТ_i + А_i + Д_i)

ІПОПСК = ————————————————— (5)

n

де Н – рівень нейротизму, ЕВ – рівень емоційного вигоряння, Т – рівень тривожності, ШТ – рівень шкільної тривожності, А – рівень агресивності, Д – схильність до розвитку депресивного стану, n – кількість осіб в колективі.

З метою оцінки якісних та кількісних динамічних змін психічного здоров’я конкретної особи або певного організованого колективу загалом, а також для оцінки ефективності застосування психопрофілактичних і психогігієнічних методів корекції психічного стану за формулою (6) розраховують інтегральний показник динамічних змін стану психічного здоров’я індивідуума (ІПДЗПЗ) та за формулою (7) – інтегральний показник динамічних змін особливостей психічного стану організованого колективу (ІПДЗПЗК):

ІПОПС₁ – ІПОПС₂

ІПДЗПЗ = ————————— · 100% ; (6)

ІПОПС₁

де ІПОПС₁ та ІПОПС₂ – інтегральні показники оцінки особливостей психічного стану окремої особи впродовж різних періодів спостереження (наприклад, до і після застосування психопрофілактичних і психогігієнічних методів корекції психічного стану, на початку та наприкінці навчального року тощо).

ІПОПСК₁ – ІПОПСК₂

ПДЗПЗК= —————————— · 100% ; (7)

ІПОПСК₁

де ІПОПСК₁ та ІПОПСК₂ – інтегральні показники оцінки особливостей психічного стану організованого колективу протягом певного періоду спостереження.

Необхідно відзначити, що повторне обстеження, як правило, має проводитися або на початку наступного навчального року, якщо учнів і студенти (або організований колектив) відносяться до категорії з мінімальним ризиком виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я, або після застосування психопрофілактичних і психокорекційних методів, для оцінки та визначення ступеня їх ефективності.

Сприятливим перебіг психічної, психофізіологічної і соціально-психологічної адаптації без виникнення ризику розвитку донозологічних відхилень у психічному стані вважають в тому випадку, якщо ІПДЗПЗ або ІПДЗПЗК має позитивні або нульове значення. Як ефективне застосування психопрофілактичних і психокорекційних методів визначають в тому випадку, якщо розраховані показники становлять не менше +5%. Крім того, на підставі оцінки значень ІПДЗПЗК здійснюють порівняння ступеня ефективності психопрофілактичних і психокорекційних програм в різних як за якісними, так і за кількісними характеристиками організованих колективах.

Отже, запропонована методика, в основі якої знаходиться вивчення найбільш значущих, критеріальних з соціальної, навчальної та професійної точок зору, особливостей особистості учнів і студентів та визначення ступеня ризику як виникнення донозологічних зрушень у стані психічного здоров’я, так і формування окремих проявів психічної патології, сприяє ранньому та адекватному проведенню відповідної психопрофілактичної та психокорекційної роботи, яка спрямована на покращання стану психічного здоров’я дівчат і юнаків.

Крім того, слід підкреслити, що пріоритетними напрямками підходу до розв’язання проблем психогігієнічного змісту є варіаційно-статистичне прогнозування популяційних та індивідуальних тенденцій віково-статевих змін як психічного здоров’я в цілому, так і його окремих критеріальних показників, передбачення ступеня впливу соматичної патології і, першу чергу, хронічних захворювань на процеси формування особистісної сфери, прогнозування ступеня успішності перебігу психічної адаптації загалом та її окремих видів зокрема серед різних контингентів населення.

Провідними психогігієнічними принципами оптимізації повсякденної діяльності людини є:

§ проведення гігієнічного нормування виробничої (навчальної) діяльності людини;

§ визначення чинників, які сприяють ломці адаптаційних механізмів і, насамперед, урахування кризових періодів у житті людини, в основі яких знаходяться перебудова структурної організації особистості, психофізіологічні та поведінкові зрушення, зміни психосоціальної орієнтації;

§ раціональна організації позаробочої (позанавчальної) діяльності людини, що передбачає вивчення індивідуальних особливостей темпераменту, характеру, мотиваційної спрямованості рівня суб’єктивного контролю та нервово-психічних станів, урахування вікових закономірностей їх змін, використання активних методів психофізіологічного впливу на процеси формування критеріальних показників особистості;

§обґрунтування та диференційоване запровадження заходів психофізіологічного впливу на особистості та психогігієнічної корекції та реабілітації.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
8. ISO 15504.Структура еталонної моделі
9. IV. НС у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини
10. IY.3. Общество и его структура.
11. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
12. VIІ. Соціалізація особистості у сучасній школі

Переглядів: 1570