Специфіка дослідження соціальних об’єктів

Існує певна специфіка пізнання природних і суспільних процесів, зумовлена перш за все своєрідністю об’єктів пізнання. Хоча існували і існують спроби застосування до суспільства методів природничих наук, тим не менш, все більш розповсюдженою стає думка про те, що в суспільстві у порівнянні з природою більшого значення має елемент випадковості, аніж закономірної повторюваності, тут вирішальними є суб’єктивні бажання, інтереси людей, неконтрольовані і непередбачувані дії. Закономірності якщо й можна зафіксувати, то частіше лише у вигляді певних тенденцій статистичного характеру, що складаються з різноспрямованих складових.

Звичайно, оскільки суспільство тісно пов’язане з природою, то в ньому знаходять відбиток і природні закономірності. Наприклад, як і в фізиці, хімії, у суспільних науках діють обмеження, що випливають з закону збереження. Так капіталовкладення у розвиток виробництва не можуть бути більшими, аніж загальний обсяг коштів, що їх має інвестор. Тут природні закономірності виявляють себе лише як умови, у яких відбуваються ті, чи інші процеси. При цьому спостерігається більше відмінностей, аніж подібностей. Так, суспільні процеси підкоряються законам керованості, управління. Однак методи і підходи теорії управління, що є ефективним при аналізі технічних систем, не можуть бути безпосередньо застосовані при вивченні соціуму.

Людське суспільство та його складові (аж до окремого індивіда) – це не тільки об’єкт, але й суб’єкт будь-яких відносин і управлінських рішень. Тобто, об’єкти в соціумі не тільки реагують на зовнішні чи внутрішні стимули, але й здатні оцінювати поведінку того, хто управляє і власну, передбачувати наслідки, робити прогнози, приймати рішення у конфліктних ситуаціях. В результаті на відміну від вивчення природних процесів, де типовими є суб’єкт-об’єктні відносини, у вивченні суспільства складаються суб’єкт-суб’єктні відносини, у яких активність спрямована у обох напрямках, а не тільки від суб’єкта до об’єкта. На перетині цих зустрічних потоків і виникають результати, зміни, на які часто не розраховують ані дослідники, ані учасники соціальних процесів.

Поведінка людей, суб’єктивація пізнання соціальних процесів зумовлена перш за все наявністю людської свідомості, як здатності до інтелектуального освоєння світу. Поряд з цим, значення мають і інші складові людського духу – вірування, емоції, пристрасті, потреби, інтереси, цінності, норми, цілі, ідеали. Суспільні науки якраз і ставлять перед собою завдання виявляти, описувати і розкривати сутність і співвідношення вказаних вище складових духу.

Звичайно, існують певні типові стадії раціональної людської діяльності, що охоплюють формулювання цілей, їх співвіднесеність із засобами та шляхами досягнення, виділення альтернатив діяльності, аналіз і оцінку ситуації, вибір остаточного варіанту рішень. Але вказані стадії використовуються не завжди, бо не усяка діяльність має раціональний характер, не усі суб’єкти здатні чітко осмислювати свої потреби і інтереси. Досить часто дії відбуваються спонтанно, під впливом випадкових обставин або інстинктивних реакцій на ситуацію з боку людей.

Тому, якщо в природничих науках описування об’єкту дослідження, як правило, не є занадто складним, то у суспільному і гуманітарному знанні це – нетривіальна задача. Досить проблемним також є використання в суспільствознавстві експерименту. Якщо у природознавстві дослідник має множину тотожних об’єктів, ситуацій і експериментуючи з ними, він може перевірити достовірність отриманого знання, порівнюючи однакові результати, то у суспільстві об’єкт постійно змінюється, тотожні ситуації є виключенням, а не правилом. В результаті доводиться оперувати неточними, розпливчатими поняттями. Якісні методи дослідження тут превалюють над кількісними, висновки за аналогією – над дедуктивними висновками.

Визнання специфіки наукових досліджень у соціально-гуманітарній сфері викликало необхідність вироблення нового напрямку логіки досліджень – логіки нечітких або розпливчатих множин. Один з засновників вказаного напрямку американський вчений Л. Заде писав: “Наша головна теза полягає в тому, що за своєю суттю звичайні кількісні методи аналізу систем неприйнятні для гуманітарних систем і взагалі будь-яких систем, що можуть бути порівняні за їх складністю з гуманітарними системами. В основу цієї тези покладене те, що можна б було назвати принципом несумісності. Суть цього принципу можна звести до наступного: чим більш складна система, тим менш ми здатні дати точні і в той же час такі судження про її поведінку, що мали б практичне значення. Для систем, складність яких переважає певний пороговий рівень, точність і практичний сенс стають характеристиками, які майже виключають одне одну” [Цит. за: 8].

У зв’язку зі змінами, що відбуваються в сучасній науці, пов’язаними з необхідністю врахування соціально-культурних контекстів у наукових дослідженнях, а також з розповсюдженням постмодерністського стилю мислення, проблема досліджень соціальних процесів набуває нового звучання. На зміну стилю, пов’язаного з суб’єктивацією об’єктивного, тобто, висвітленням реально чи уявно існуючих об’єктивних закономірностей в об’єкті соціальних досліджень у суб’єктивно сконструйованій автором концепції (такими, наприклад, були теоретичні концепції науки соціології у О. Конта і К. Маркса), приходять теоретичні моделі, у яких автор втілює власні, такі , що йдуть від суб’єкта, інтерпретації соціальних процесів (об’єктивація суб’єктивного). Останніх варіантів може бути скільки завгодно, бо кожен автор має право претендувати на власну точку зору. Вочевидь, що як крайній об’єктивізм класичного типу, так і постмодерністський релятивізм не відповідають завданню досягнення об’єктивної істини і мають бути обмежені у соціально-гуманітарному пізнанні.

Запитання для самоперевірки

1. У чому полягає специфіка наукового знання?

2. Яке місце посідає наука серед інших форм духовно-теоретичного освоєння світу?

3. Чим відрізняється досвідний та логіко-дискурсивний рівні наукового знання?

4. Прокоментуйте вислів „наука сьогодні стає безпосередньо виробничою силою”?

5. У чому полягає специфіка класичної, некласичної та посткласичної науки як історичних етапів її розвитку?

6. Яка з вказаних тенденцій – диференціація чи інтеграція – переважає на сучасному етапі розвитку науки? Аргументуйте свою точку зору.

7. В чому полягає специфіка наукового пізнання соціальних об’єктів на відміну від природних?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наука, паранаука, девіантна наука	\|	Тема 2. Метод, методологія, методика: їх специфіка, логічна структура та співвідношення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.