Наука, паранаука, девіантна наука

Науку як таку, супроводжує паранаука (від гр. раrа – біля, при), яка нерідко набуває самостійного значення, виходячи іноді на передній край у духовному житті суспільства. Паранаука – це форми пізнавальної діяльності, що виникають як доповнення чи альтернатива існуючому науковому знанню, головними ознаками якої є невідповідність загальноприйнятним критеріям побудови і обґрунтування наукових теорій, а також нездатність раціонально пояснити явища, що вивчаються [8].

У наш час спостерігається підвищена увага до паранаукових проблем, серед яких – загадкові явища людської психіки, вплив природно-космічних сил на долю людини, можливість контактів з позаземними цивілізаціями, екстрасенсорні можливості окремих людей тощо. Особливо сприятливі умови для розповсюдження паранаукових знань складалися після розвалу СРСР у зв’язку з одночасним розпадом пануючої ідеології, кризою її філософських підвалин, невизначеністю перспектив подальшого поступу. Разом з тим, розвиток самої науки провокує появу білянаукових теорій і поглядів у межах розвитку самої науки. Справа у тім, що в науці досить часто гіпотетичні побудови на початковій стадії не мають фундаменту у вигляді доказового теоретичного обґрунтування. Тому перші висновки досить приблизні, не мають відповідного обґрунтування і багато з них у подальшому можуть бути спростовані. Але такі паранаукові „будівельні ліси наукової теорії” виконують продуктивну функцію у становленні нового знання. Наприклад, не можуть бути повністю відкинуті як безглузді ідеї про теплород або пошуки алхіміків чи астрологів. Тут доречно буде зазначити, що будь-який результат наукових досліджень, навіть негативний, працює на розвиток науки. Наприклад, теорія теплороду дозволила виявити фундаментальні залежності на молекулярному рівні побудови речовин. Без алхімії не існувало б сучасної хімії. Зміна об’єктів дослідження не веде автоматично до вироблення нових методологічних і методичних засад їх вивчення. Тому вчені вимушені використовувати засоби і поняття, що вже існують, але можуть бути неадекватними новим сферам застосування. В результаті можуть виникати помилкові уявлення, які не є результатом свавілля вчених або свідомим перекрученням дійсного стану речей.

Взагалі, заняття наукою, як і будь-яка людська діяльність, супроводжуються помилками, які можна розділити на змістовні та формальні. Змістовна помилка має місце тоді, коли помилкова думка видається за істину і навпаки. В наукових дослідженнях помилки подібного роду найчастіше виникають саме у ситуаціях використання існуючих уявлень і понять для опису нових об’єктів дослідження. Формальні помилки виникають як результат навмисної брехні або підтасовки. Вони супроводжуються проголошенням сенсаційних відкриттів, навмисне полемічно загостреним викладенням матеріалу на шкоду точності, випадковими висновками. Все це характерно для деяких сучасних досліджень у суспільствознавчій сфері, виконаних у постмодерністському стилі. Подібні „історичні” дослідження, що презентують виключно особисті, суб’єктивні погляди автора, мають назву „фольк-хісторі”. Звичайно, формальні помилки можуть бути допущені і мимоволі.

Але у будь-яких випадках має місце порушення правил логіки, коли дослідження не підпорядковується предмету дослідження, його природі і особливостям, не переслідує мети досягнення об’єктивної істини. Помилка може мати місце також у випадках порушення синтаксису та семантики мови наукового дослідження. У такому випадку справа може доходити до крайньої форми помилковості – до сумбуру – набору виразів, позбавлених сенсу.

Вказану особливість розвитку науки, що веде до виникнення паранаукових похибок, можна проілюструвати на прикладі ситуації, яка склалася у фізиці на рубежі ХІХ-ХХ сторіч, під час переходу від опису макрооб’єктів засобами класичної науки до визнання явищ мікросвіту. Намагання пояснити властивості електронів і інших елементарних частинок засобами та мовою класичної науки позитивного результату не дали, поки не був розроблений адекватний методологічний інструментарій дослідження мікросвіту.

Тому мистецтво науковця полягає не тільки у тому, щоб розробити теорію, яка веде до прирощення знання у досліджуваній галузі, але й вчасно відмовитися від будівельних рихтувань дослідження, ще до того, як вони перетворюються на догми з негативними наслідками для науки.

На практиці досить часто відбувається несприйняття науковим співтовариством нових ідей і теорій, що переводить їх у стан девіантної науки. Головна причина тут полягає в тому, що вказані новітні теоретичні конструкції не вкладаються в традиційні уявлення про норми і ідеали науки. Таке відбувалося, наприклад, з теорією М.І. Лобачевського, ще раніше – з теорією всесвітнього тяжіння Ньютона, пізніше – з геліобіологією О.Л. Чижевського.

Разом з тим, „девіантними” ті чи інші ідеї можуть стати в результаті дії так званого людського фактора, коли вони відкидаються без перевірки і обґрунтування власної точки зору через заздрість, негативне ставлення до автора як до особистості, завдяки захисту честі мундира або через корпоративну солідарність.

Особливим видом паранауки є так звана спрощена наука. Вказаний феномен виникає тоді, коли здійснюються спроби використати моделі і уявлення, що стосуються одних об’єктів і сфер буття, щодо інших, або складні явища пояснити спрощено. Такими були механістичні уявлення про світ, людину, суспільство, що набули розповсюдження в епоху Модерну у ХVІІ-ХVІІІ сторіччях у зв’язку з успіхами механіки. Подібний характер мали положення вульгарного матеріалізму у філософії, автори якого Л. Бюхнер, К.Фогт, Я. Молешотт, популяризуючи досягнення природознавства, водночас ігнорували специфіку свідомості, зводячи її до речовини. У радянські часи розповсюдження набули вульгарний соціологізм та економічний детермінізм з їх абсолютизацією соціального фактору буття людини та економічної складової суспільного життя.

Найбільш значущі причини виникнення вульгаризованих наукових побудов криються у інтересах тих чи інших соціальних груп, правлячої верхівки, у ідеологічних догмах, якщо вони набувають самодостатнього значення і впливу. Але паранаукові утворення можуть виникати і на теренах таких необхідних для науковця психологічних якостей, як цікавість, подив, зачарованість новим, незвичним. У наш час є багато людей, які вважають за достовірні факти переміщення фізичних об’єктів силою мислення, передачу інформації на далекі відстані без технічних засобів, можливість передбачення долі людини за допомогою гороскопів тощо.

Вказані вірування спираються нібито на наукові засади, але від науки відрізняються спрощеним поясненням складних явищ, об’єднанням далеких одних від одного закономірностей, що породжує цілу групу паранаукових комплексів – білянаукової екзотики. Серед них – парапсихологія, астрологія, хіромантія, телепатія, телекінез.

Крім незвичних (екзотичних) висновків, для зазначених форм паранауки характерні принципова відмова від загальновизначених методів накопичення і перевірки інформації, багатозначність висновків, опора на віру, а не на розум. Псевдонаукова фразеологія тут прикриває орієнтацію не на отримання достовірного знання, а на диво, яке ігнорує природний хід речей. На основі окремих фактів, які мають місце у дійсності, робляться псевдонаукові висновки і узагальнення.

У останні десятиріччя у науці і філософії розповсюдження отримали псевдотеоретичні побудови, які паразитують на поєднанні західної і східної мудрості, наукових і релігійно-міфологічних поглядів. Наявність останніх може бути обумовлена певними інтересами соціального характеру, ідеологічними чинниками і вимогами авторів з певними особливостями свідомості і психіки. Серед них – дилетантизм і самовпевненість, які призводять до небажання перевірки висунутих положень на погодженість з існуючими теоріями, відсутність обізнаності щодо критеріїв істинності і побудови наукових теорій, недостатнє знання предмету дослідження. Таким авторам часто притаманна властивість вибудовувати власну систему викладання матеріалу, що не підкоряється законам і правилам загальноприйнятої формальної логіки і виглядають як набір софістичних положень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наука, практика, раціональність	\|	Специфіка дослідження соціальних об’єктів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.