Наука, практика, раціональність

Наука тісно пов'язана з практичною діяльністю як генетично (тобто, перші теоретичні системи виникають як відповідь на потреби практики),так і функціонально на всіх етапах розвитку науки. Під практикою, зазвичай, розуміють цілісну систему сукупної матеріальної діяльності людства у її історичному розвитку [38]. Метою практики є перетворення світу на засадах розуму для задоволення потреб людства. Практика існує у різноманітних формах, серед яких – матеріальне виробництво, або праця, соціальна, політична, побутова та інші види діяльності. В науковому дослідженні важливу роль відіграє науковий експеримент, що являє собою активний метод пізнання, в основі якого – діяльність дослідника, який штучно відтворює умови, що дозволяють йому досліджувати процеси і властивості об'єкта у різних режимах.

Як самостійна форма духовного освоєння світу, наука змістовно перш за все відділяється від практики, але остання залишається у функціональному взаємозв’язку з науковими дослідженнями.

По-перше, практика залишається джерелом пізнання тому, що теоретичне знання в кінцевому рахунку виникає і використовується як відповідь на потреби життя. Хоча цей зв'язок, особливо в сучасних умовах, не завжди виявляє себе безпосередньо і наявно.

По-друге, практика являє собою основу наукового пізнання, йогорушійну силу. Увесь пізнавальний процес, починаючи від елементарних узагальнень і закінчуючи абстрактними теоріями, у кінцевому рахунку обумовлений задачами та потребами практики, яка ставить перед пізнанням певні проблеми і потребує їх вирішення. Практика також забезпечує науку технічними засобами, лабораторним обладнанням, приладами, без яких неможливі дослідження, особливо у природничих та технічних науках.

По-третє, практика певною мірою є метою наукового дослідження, бо воно здійснюється не заради задоволення допитливості вчених, а для того, щоб поліпшувати матеріальні умови життя людей, спрямовувати їх діяльність.

В-четвертих, практика являє собою один з найважливіших критеріїв істинності пізнання. Перевірка практикою наукового знання – не одноразовийакт, це – процес, і тільки практика в цілому у своєму розвитку здатна довести істинність чи недостовірність будь-якого теоретичного положення. У цьому полягає абсолютність практики як критерію істини. Але разом з тим вона у цій функції має відносний характер, бо не усякенаукове знання будь-де і зразу може бути перевірене на практиці, тому нерідко виникає потреба у використанні інших критеріїв (у тому числі поза наукових – (простота, краса, симетричність), а також теоретичних форм доведення, логічності,несуперечливості та відповідності стосовно теорії – п опередедниці.

Наукова раціональність. При аналізі історичного розвитку науки постає питання щодо використання на кожному з етапів певних теоретичних побудов, засобів пізнання, що відповідали б пануючим нормам і ідеалам та надавали можливість досягати істинних знань, як бажаних результатів наукового дослідження. Ця сукупність ідеальних та пізнавальних засобів науки називається науковою раціональністю, що змістовно охоплює логічні закони та правила, філософські припущення, історичні картини світу, методи, категорії, схеми пояснення і розуміння, принципи побудови наукових теорій, зразки вирішення дослідницьких задач. Кожна епоха в розвитку науки характеризується власним типом раціональності, зміна яких свідчить не лише про досягнутий ступінь зрілості суб'єкта пізнання, але й про характер системних об'єктів, що ним освоюються.

Розподіл наук на природничі, соціально-гуманітарні і технічні мав місце у межах класичного типу раціональності. Такий розподіл передбачав, що реальність повинна пізнаватися такою, якою вона є безвідносно до дослідника. Обов’язковою умовою об'єктивно істинного знання класична наука вважала вилучення з описування і обґрунтування усього, що стосується суб'єкта та засобів діяльності. Наприклад, А. Ейнштейн вважав, що фізика – це спроба осягнути реальність такою, якою вона є, безвідносно до того факту, що її спостерігають [Цит. за: 8]. Хоча науковці з самого початку розвитку науки використовували прилади, інструменти (згадаймо хоча б телескоп Г. Галілея), проте вони жодним чином не враховували взаємодію приладів з об’єктами, створюючи моделі останніх такими, які нібито існували у порожнечі.

Виникнення некласичного типу раціональності, перш за все у фізиці, як основи та лідера природознавства, датується початком XX ст., коли фізика звернулася до освоєння об’єктів на рівні мікросвіту. Стало зрозумілим, що при дослідженні мікрооб’єктів необхідно враховувати вплив тих чи інших інструментів, приладів, установок, а також вибір систем відліку, способів описування та обґрунтування отриманих даних. У квантовій механіці цим шляхом пішов Н. Бор, що висунув ідею доповнювальності, завдяки якій картина світу, постає не тільки як об’єднання корпускулярного і хвильового аспектів реальності. Бором були представлені у образі несумісності двох способів описування природи:причинного (на підставі законів збереження енергії таімпульса, пов’язаного з корпускулярною картиною) та просторово-часового (пов’язаного з хвильовою теорією). Н. Бор писав, що у відповідності з самою природою квантової теорії слід вважати просторово-часове уявлення і вимогу причинності, поєднання яких характеризує класичні теорії, як доповнювальні. А. Зоммерфельд пояснив ситуацію більш популярно, зауважуючи, що в залежності від питань, які ми задаємо світу, він повертається до нас, то своїм хвильовим, то корпускулярним боком.

З появою некласичного типу раціональності почалося стирання кордонів між об’єктом і суб'єктом. Стала очевидною умовність розподілу наук на природничі і технічні, бо в технічних науках, як і у природничих, будь-які об’єкти розглядаються не тільки у якості таких, що підкоряються законам природи, але й як „природно-штучні” системи, що залежать від засобів дослідження.

Постнеокласична раціональністьпередбачає, що знання про об’єкт співвідносяться не лише з матеріальними засобами, але й з соціальними цілями та цінностями. Об’єктами тут постають складні, самоорганізовані системи, якими, як їх компонент, охоплена і сама людина. Серед такого роду досліджень – вивчення об’єктів сучасних біотехнологій, генної інженерії, медико–біологічні об'єкти, екосистеми, системи штучного інтелекту, машино-людські утворення. Пошук істини тут пов’язаний з гуманістичними цінностями, з якими не можна вільно експериментувати, не можна переходити заборони на певні стратегії взаємодії. У вказаному сенсі наукові дослідження набули у постнеокласичний період суб’єктивний характер. Саме постнеокласична наука знімає протилежність як між природничими і технічними науками, так і в значній мірі зламує протиставлення їх соціально-гуманітарному науковому аналізу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Різновиди класифікації наук	\|	Наука, паранаука, девіантна наука

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.