Різновиди класифікації наук

Сучасна наука – це дуже багатоманітна і розгалужена система знань про природу, людину і суспільство, що зумовлює необхідність класифікувати науку за різними ознаками. Під класифікацієюнаук здебільшого розуміють розкриття їх взаємозв’язку на основі певних принципів і критеріїв та оформлення цих зв’язків у вигляді логічно обґрунтованого розташування у певний ряд. Поряд з цим оскільки наука, як і будь-яке соціальне явище, змінюється і розвивається, то проблема класифікації наукових знань тісно пов’язана з періодизацією історії науки– виділенням якісно своєрідних етапів її розвитку. Вказані проблеми вирішуються по-різному, в залежності від об’єкта і предмету наук, методів, цілей та задач наукового пізнання. Умовно існуючи типи класифікацій можна розподілити на „вертикальні” і „горизонтальні”. Перші з них головними критеріями мають ступінь теоретичних узагальнень або наближеності до практики. Горизонтальний зріз стосується розподілу систем наукових знань за об'єктами та сферами дослідження.Щодо „вертикальних” класифікацій, то найбільш розповсюдженим нині є розподіл наук на теоретичні й емпіричні, на фундаментальні та прикладні.

Емпіричні наукимають справу зі знанням, що отримане в результаті матеріальної практики або завдяки певному безпосередньому контакту з дійсністю. Головними методами прирощення знання у емпіричних науках є спостереження, вимір, експеримент. Емпіричні науки переважно займаються накопиченням фактів, їх первісним узагальненням і класифікацією. Саме цей рівень наукового знання домінував на початкових стадіях розвитку науки.

Теоретичні наукиє результатом узагальнення емпіричних даних, абстрагування, ідеального моделювання, математизації знань. Це – рівень формулювання законів науки, що дають можливість надавати перевагу ідеалізованому описуванню, поясненню і передбаченню ситуацій у можливому майбутньому, що веде до пізнання сутності явищ, що вивчаються. Між теоретичним і емпіричним рівнями наукового знання існує певна різниця, але разом з тим вони взаємодоповнюють одне одного: теоретичне знання узагальнює емпіричні факти, останні стримують теорію у її спробах відірватися від дійсності.

В залежності від співвідношення з практикою наукові знання розділяються на фундаментальні і прикладні.

Метою фундаментальних наук є пізнання основних законів дійсності, прикладні – спрямовані на практичну реалізацію результатів науки у техніці, виробництві, побуті. Відповідно відрізняються зміст та спрямованість фундаментального і прикладного знання. В першому випадку вибір напрямків дослідження зумовлюється перш за все внутрішньою логікою самої науки і можливостями, що їх надають застосовані методи дослідження, в другому, – потребами і запитами суспільства, технічними, економічними, соціальними, а подекуди – і політичними замовленями. До фундаментальних наук можна віднести математику, логіку, фізику, хімію, біологію, загальну історію, економічну теорію тощо. До прикладних – різноманітні технічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші науки.

Чіткого розмежування поміж фундаментальними і прикладними науками це існує. Наприклад, у XX ст. виникають такі дисципліни, що одночасно поєднують в собі характерні риси фундаментальних і прикладних наук (наприклад, мікроелектроніка, робототехніка, інформатика, кібернетика).

Менш розповсюдженою формою вертикальної класифікації є розподіл наук на точні і не точніза критерієм ступеню використання математичного апарату і рівнем отриманих результатів. Цей розподіл досить умовний і розпливчатий. „Точні” науки дійсно відрізняються високим ступенем квантифікації, бо в них основні поняття визначаються за допомогою вимірів, а відносини між ними – у математичній формі. У „неточних” науках поняття, як і відносини між ними, передаються у словесних конструкціях, а не завдяки математичних символів. Але за кінцевими результатами як в одному так і в іншому випадкузнання про об’єкти більш або менш точно відображають існуючий стан речей. Скоріше, справа полягає якраз в специфіці об’єктів дослідження: у природі, де пануючими є необхідні, стійкі та повторювані зв’язки, можливе широке застосування математичного апарату (ширше – методів кількісного аналізу), і навпаки – дослідження суспільних процесів чи людини більш піддаються якісному опису внаслідок наявності випадкових, несталих, мінливихзв’язків. Історичний початок необхідності класифікувати науку у „горизонтальному” зрізі був спричиненний виникненням різних наукових дисциплін. І хоча існують різні точки зору, з приводу того чи можна вважати систему теоретичних знань, що існувала у Стародавній Греції і була тісно пов’язані з філософським знанням, справжньою наукою, тим не менш перша відома нині класифікація філософсько-наукового знання належить Аристотелю. Все знання (в залежності від сфери його запровадження) було ним розподілене на три групи: теоретичне (пізнання тут здійснюється заради самого знання), практичне (надає керівні ідеї для діяльності людини), творче (пізнання відбувається для досягнення чогось прекрасного). Теоретичне знання, у свою чергу, розподілялося на три частини: першу філософію (метафізику) або науку про перші початки і перші причини усього існуючого; математику та фізику. Формальна логіка не відносилася до жодної з виділених складових, а розглядалася окремо, як „органон” (засіб) будь-якого пізнання.

Наступна фундаментальна класифікація наук належить Ф. Бекону, який в якості основи брав пізнавальні здібності людини (пам’ять, розум, уявлення), поділивши знання на три групи: на історію (як описування фактів у природі та суспільстві), на теоретичні науки (як філософію у широкому смислі слова) та на поезію, до якої він відніс літературу та мистецтво в цілому. У складі філософії Ф. Бекон виділив «першу» філософію (природна теологія, антропологія, філософія природи). Як і Аристотель, Бекон вважав логіку (але вже з діалектикою, риторикою, теорією пізнання) за фундаментальну основу усіх інших наук, бо вона дає настанови щодо істинного пізнання.

Гегель, взявши за основу принцип розвитку та субординації, розподілив філософські і наукові знання на три великих розділи у відповідності зі станами втілення Абсолютної ідеї: 1) логіку (що співпадає з діалектикою і теорією пізнання і охоплює вчення про буття, сутність і поняття); 2) філософію природи (механіку, фізику, органічну фізику); 3) філософію духу (мораль, мистецтво, право, філософія, релігія).

О. Конт зробив спробу дати класифікацію, виходячи зі специфіки дійсності, що пізнається, і розподіливсучасні йому науки за ступенем простоти і складності. Певною мірою перегукується з контівською класифікація наук запропонована Ф. Енгельсом, який за основу обрав форми існування матеріального світу, розподіливши науку наступним чином: механіка, фізика, хімія, біологія, соціальні (суспільні) науки.

В наш час існує значна сукупність варіантів класифікацій наукового знання [32, 33, 49] за різними ознаками і критеріями. У більш загальному вигляді науки розподіляються на науки про природу (природознавство), про суспільство та людину (соціологія, гуманітарні науки) та науки про мислення, що частково охоплюють, як і раніше, філософське знання (логіка, гносеологія, епістемологія). В окремі групи виділяються технічні науки та математика, яка не відносячись до природничих наук, виступаючи найважливішим інструментарієм природничого пізнання. Конкретні науки складають основу для більш роздрібнених класифікацій.

Динаміка науки у аналізованому контексті виявляє себе у вигляді взаємодоповнюючих процесів диференціації і інтеграції наукового знання. Якщо диференціація була переважаючою у період екстенсивного розвитку науки у XVIII-XIX ст., то дотепер її доповнюють інтеграційні процеси. Це веде до виникнення міждисциплінарних наукових галузей, поєднуючих у собі зміст двох або більшої кількості наук (біофізика, астрофізика тощо). Це сприяє більш глибокому і цілісному погляду на дійсність, відкриттю нових зв’язків і закономірностей у досліджуваних сферах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення науки, періодизація історії науки	\|	Наука, практика, раціональність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.