Форми та методи наукового пізнання; особливості наукових методик

У продукуванні наукових знань важливе значення має послідовність використання певних теоретичних засад, форм отримання і накопичення знань, використання яких веде до отримання очікуваних результатів, що пов’язано з методами пізнавальної діяльності, методологією і методикою досліджень.

Метод (від грецького methоd – шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення) сукупність правил, прийомів, операцій практичного чи теоретичного характеру. Наукові методи забезпечують отримання та обґрунтування об’єктивних та істинних знань. Використання методів, що були розроблені і відібрані у ході історичного розвитку науки, сприяє отриманню достовірних знань, а також виступає засобом контролю діяльності вченого з боку наукового співтовариства. Зокрема, зрілість науковця залежить від його вміння використовувати відповідні методи пізнання. Завдяки наявності надійних методів отримання нових знань наука перетворюється на професійну діяльність, у якій можуть досягати успіху лише справжні фахівці.

Специфіка змісту використовуваних методів і сфер їх застосування залежить від багатьох факторів, таких, як предмет дослідження, специфіка поставлених цілей і задач, рівень розвитку наукових знань і т.п. Як і наука в цілому, методи історично розвивалися, ускладнювалися. З одного боку, існують методи, які можуть застосовуватися лише у обмеженому колі наукових дисципліни, і разом з тим, – відкриття часто здійснюються завдяки вдалому використанню методів, запозичених з інших наук. Так, у біології успішно використовуються методи фізики, хімії, загальної теорії систем.

За Р. Декартом, науковий метод – це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обґрунтовують та цілеспрямовано застосовують науковці. Тобто, методи наукового пізнання – це своєрідні дороговкази у складному лабіринті осягнення дійсності. Кожен метод охоплює сукупність засобів, що поєднуються певними регулятивними принципами.

Класифікуючи методи за ступенем їх узагальненості, як правило, виділяють: всеузагальнені, універсальні, загальнонаукові і спеціальні методи.Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.

До емпіричних методів належать спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент. Їх використання дає можливість накопичувати емпіричні факти, аналіз яких веде до продукування понятійного знання.

Спостереження – це упорядковане, систематизоване, цілеспрямоване сприйняття досліджуваних явищ, їх властивостей, зв’язків, відношень, що дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання.

Порівняння– метод, на підставі якого досягається висновок про подібність чи відмінність об’єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні та якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.

Вимірювання– метод, за допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини до іншої, яка приймається за еталон відносно вимірюваної.

Експеримент– перебуваючи в тісному зв’язку зі спостереженням, відрізняється від останнього тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій, створюючи штучне середовище з метою одержання відповідних емпіричних даних. Свідомо і планомірно підбираючи умови, в яких відбувається досліджуване явище чи перебіг процесу, регулюючи, багатократно повторюючи їх, дослідник виявляє в ньому найбільш істотне, абстрагуючись від неістотного.

Факти, здобуті за допомогою емпіричних методів наукового пізнання, обробляються, узагальнюються до рівня теоретичного знання. При цьому вчені використовують теоретичні методи пізнання серед яких – абстрагування й узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання, формалізація.

Абстрагування – це метод, за допомогою якого суб’єкти пізнання подумки відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є абстрактне поняття теоретичних (у тому числі математичних) моделей, в яких відображуються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Узагальнення– перехід подумки від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, більш узагальненої.

Аналіз – розчленування подумки на елементарні складові предмета, явища, процесу, властивостей предмета або відношення між предметами.

Синтез– поєднання різноманітних елементів, сторін предмета пізнання в єдине ціле (в теоретичну систему).

Індукція– метод пізнання, за допомогою якого на підставі знання властивостей, зв’язків чи відношень між окремими предметами пізнання, роблять висновок щодо наявності цих властивостей (зв’язків чи відношень) у всіх предметах чи явищах відповідної предметної сфери.

Дедукція– метод наукового пізнання, за допомогою якого виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні, положення, висновки.

Аналогія– метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками досягається висновок про відмінності між ними.

Моделювання – метод дослідження об’єктів пізнання на підставі їх реальних чи математичних моделей. Побудова моделей предметів та явищ здійснюється з метою їх більш досконалого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу тощо.

Формалізація – метод, за допомогою якого змістовне знання відображається у формалізованій математичній мові. Необхідною умовою для побудови такої мови є використання методу, завдяки якому вдається одержати всі твердження теорії х невеликої кількості положень (аксіом), які приймаються без доведення.

Зазначені методи досить часто застосовуються в повсякденному життєвому досвіді. У науці ж вони мають чітку процедурну розробку. Усі ці методи приводять до продукування теоретичного рівня наукового пізнання.

Теоретичне пізнання зазвичай відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, конструювання подумки та експериментування. Найчастіше при цьому використовуються такі методи мислення, як аксіоматичний (виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту і зв’язків цієї сфери), гіпотетико-дедуктивний (формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виділення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення): сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абсолютного (виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень і навпаки); поєднання історичного та логічного (при дослідженні історичного процесу у певній сфері, виділяючи у ньому історичні тенденції та зв’язки, які зводять в єдину систему тверджень).

В ході історичного розвитку науки поглиблюються уявлення про можливості традиційних методів пізнання, з’являються нові та удосконалюються традиційні методи. Наприклад, за останні десятиріччя значних змін зазнав метод моделювання, акцент у якому у зв’язку з розповсюдженням комп’ютерної техніки все більше зміщується від предметних моделей до знакових. Спочатку комп’ютери використовувалися для обчислень, завдяки чому були вирішені, наприклад, системи рівнянь, що раніше не піддавалися обчисленню традиційним шляхом. Такою була задача трьох тіл – обчислення руху трьох мас у єдиному гравітаційному просторі, яка завдяки використанню комп’ютера, вирішується не тільки стосовно трьох, але будь-якої кількості об’єктів. Головна перевага комп’ютера полягає в тому, що за його допомогою вдається аналізувати наявні стани складних систем, а також передбачати і моделювати їх можливі майбутні (віртуальні) стани. Тим самим комп’ютерне моделювання значно розширює прогностичні можливості наукових досліджень.

Сучасні комп’ютери „навчилися” перетворювати послідовності символів у ансамблі, здійснювати над ними операції і процедури, покладені в основу усіх видів і форм комунікації у людському суспільстві. В результаті з’явилася можливість „розмовляти” з комп’ютером, запитувати його і отримувати відповіді. Комп’ютери можуть також виступати у ролі експертів з тих чи інших питань, спеціалістів у певній галузі знань. Це стало можливим завдяки тому, що комп’ютери здатні опрацьовувати певні бази знань – сукупність даних і правил, що дозволяють робити певні логічні висновки. У такому разі „поведінка” комп’ютерів імітує поведінку людей: їм можна задавати питання, очікуючи на осмислені відповіді.

Перспективним для подальшого прогресу в наукових дослідженнях є також створення експертних систем, що являють собою програмне забезпечення, яке дозволяє комп’ютеру виконувати роль експерта. Експертні системи мають вирішувати задачі, для яких не існують вивірені у подробицях алгоритми рішення, а потрібні професійний досвід, інтуїція. Разом з тим, діючи як експертна система, комп’ютер спирається на ймовірні судження, даючи результат, який має приблизний характер, може бути використаний у більшості випадків, „скоріше всього”.

Звичайно, комп’ютер поки не є універсальним інструментом, здатним вирішувати усі пізнавальні завдання, що постають перед дослідником. Так, поки що не знайшли відображення у комп’ютерних технологіях вибірковість і якісне багатоманіття відображення об’єктів дослідження, постановка нових цілей, не вдається реалізувати проекти „штучного інтелекту” тощо.

На порядку денному – дослідження методів автоматичного доведення теорем, вдосконалення логіки описування програм, поглиблення змісту і якості експертних систем. Одним з перспективних напрямків удосконалення комп’ютерних програм є оптимізація спілкування з користувачем-людиною у напрямках розуміння природної мови та друкованих текстів, складання робочих програм, зрозумілих для комп’ютерів попередніх поколінь, оперування базами цілей. Комп’ютери п’ятого покоління мають бути орієнтовані на вирішення проблем спілкування, представлення знань, планування діяльності.

Наукове знання концентрується у певних, відносно застиглих формах, сукупність, яких дозволяє прирощувати знання у його систематизованому вигляді. До традиційних форм знання належать факт, проблема, ідея, теорія, гіпотеза, закон. Якщо під життєвим фактом розуміють все, що існує чи існувало у минулому, то науковий факт – це відображена у висловлюванні (понятті) реальність, зафіксована сприйнятим у науці або у певній її галузі способом (у записі, на фото, на магнітній стрічці тощо). Збирання і класифікація фактів є першою формою розвитку наукового знання. Але для науки важливо не тільки як відбуваються ті чи інші процеси, але й чому це відбувається. Проблема виникає тоді, коли необхідно виявити чинники тих чи інших фактів, або якщо нові факти не можна пояснити на підставі існуючої теорії. Постановка і вирішення проблеми в науці – це шлях прирощення знань.

Але між старим и новим знанням існує ще одна форма – гіпотеза, тобто науково обґрунтоване передбачення. Гіпотеза надає пошукам шляхів розв’язання відповідної проблеми осмисленого, цілеспрямованого характеру. Нерідко при розв’язанні будь-якої проблеми формулюються декілька конкуруючих гіпотез. Витримавши конкуренцію з іншими гіпотезами, конкретне припущення за умови його перевірки і підтвердження переростає в наукову гіпотезу.

Результати наукового дослідження фіксуються у формі окремих наукових ідейта теорій як системи ідей, що складають частину певної наукової парадигми, або носять міждисциплінарний характер.

Знання, що використовуються на предметно-чуттєвому рівні певного наукового дослідження, складає основу його методики, що постає відображенням шляху конкретного дослідження, розробкою ефективних способів використання та застосування певних методів у конкретних ситуаціях пізнання та діяльності. Методика може базуватися як на теоретико-наукових засадах, так і на певних формах досвіду, у тому числі і індивідуального (тому методики можуть бути іменними).

У емпіричних дослідженнях методика забезпечує збір і первинну обробку досвідних даних, регулює практику науково-дослідної роботи, або експериментально-виробничу діяльність. Теоретичні дослідження також потребують власної методики, що стосується опрацювання об’єктів знакового характеру. Прикладами таких методик є різноманітні обчислення, розшифрування текстів, операції з абстрактними об’єктами тощо.

Будь-яка методика створюється на основі більш високих рівнів знань, являючи собою сукупність вузькоспеціалізованих вимог, що мають досить жорсткі обмеження у вигляді інструкцій, стандартів, технічних умов. На рівні методики теоретичні настанови, що існують в головах людей, немовби об’єднуються з практичними операціями, завершуючи утворення методу. Без них метод являє собою щось абстрактне і не отримує можливостей виходу у практичну площину. Разом з тим, практика наукових досліджень неможлива без впливу теоретичних настанов. Тому вільне володіння дослідницькими методиками є одним з найважливіших показників професіоналізму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2. Метод, методологія, методика: їх специфіка, логічна структура та співвідношення	\|	Методологія та її різновиди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.