Донозологічні негативні психічні реакції і стани, які можуть виникати у військовослужбовців внутрішніх військ МВС України під час виконання службово-бойових завдань

Під час виконання військовослужбовцями внутрішніх військ службово-бойових завдань має місце тривале напруження фізіологічних і психічних ресурсів організму, що веде до виснаження захисних сил. Такі психологічні фактори, як мотивація, спрямованість до ефективного виконання службово-бойових завдань можуть за рахунок тимчасової високої мобілізації резервів організму компенсувати несприятливі прояви негативних реакцій і станів у військовослужбовця, допомагати підтриманню досить високої боє- та працездатності. Тривале перебування у стані високої мобілізації може призвести до загострення у військовослужбовця наявних захворювань і викликати інші небажані наслідки.

Крім того, в екстремальних умовах відбувається різка перебудова мотиваційної сфери військовослужбовця. Чим незвичайнішими будуть умови, тим більші зрушення відбудуться у психіці військовослужбовця. Вплив екстремальних факторів на військовослужбовця може призвести до виникнення у неї різних розладів психогенного характеру.

Стомленість характеризується як тимчасове зниження працездатності під впливом тривалого навантаження (фізичного, психічного). При цьому специфіка стомленості істотно залежить від виду навантаження, часу, необхідного для відновлення вихідного рівня працездатності й рівня локалізації стомленості. Виділяють такі її види: фізична й нервово-психічна; гостра і хронічна; м’язова, сенсорна, інтелектуальна тощо.

Перевтома – хронічний стан, у розвиненому вигляді належить до категорії патологічних станів. Головною ознакою перевтоми є стійке порушення у перебігу й зміні фаз працездатності. До початку роботи вихідний рівень працездатності вже різко знижений, діяльність здійснюється на рівні фази субкомпенсації.

Тривога характеризується відчуттям невизначеної загрози, характер і (або) час виникнення якої не піддаються прогнозуванню, відчуттям загального побоювання і тривожного очікування, невизначеної занепокоєності, являє собою результат виникнення або очікування якої-небудь події. Неусвідомленість причин, що викликали тривогу, може бути пов’язана з браком або відсутністю інформації, що дозволяє необхідною мірою аналізувати ситуацію, з неадекватністю її логічної переробки або неусвідомленням факторів, що викликають тривогу в результаті включення психологічного захисту. Недостатня структурованість ситуації може бути результатом несумісності інформації про причини тривоги з установками суб'єкта. Інтенсивність тривоги сама по собі знижує можливість логічної оцінки інформації.

Механізмом тривоги є зв’язок психічного стресу із включенням психологічної змінної – загрози, відчуття якої являє собою центральний елемент тривоги й обумовлює її біологічне значення як сигнал неблагополуччя й небезпеки. Тривогу можна розглядати як психічний стан, що виражається в переживаннях, побоюваннях і порушенні спокою, які викликані можливими і ймовірними неприємностями або затримкою приємного й бажаного. При оцінці залежності між тривогою й психічною адаптацією істотно, зазначені специфічні переживання співвідносяться зі змінами звичної обстановки.

Під тривожністю розуміється схильність індивіда до переживання тривоги, що являє собою емоційний стан, який виникає в ситуації невизначеної небезпеки і виявляється в очікуванні неблагополучного розвитку подій. На відміну від страху як реакції на конкретну загрозу тривога – це страх безпредметний. Вона може виявлятися як відчуття безпорадності, невпевненості в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх могутності й загрозливого характеру. Поведінкові прояви тривоги полягають у загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість і продуктивність. Звичайно підвищена тривожність при нервово-психічних захворюваннях, у осіб з поведінкою, що відхиляється від норми, а також у здорових військовослужбовців, які переживають наслідки психічної травми.

Іноді тривогу розглядають як форму адаптації організму в умовах гострого або хронічного стресу. Однак тривога являє собою не стільки форму психічної адаптації, скільки сигнал, що свідчить про її порушення й активує адаптивні механізми. Таким чином, тривога може відігравати охоронну й мотиваційну роль, яку можна порівняти з роллю болю. З виникненням тривоги пов'язуються посилення поведінкової активності, зміна характеру поведінки або включення механізмів інтрапсихічної адаптації. При цьому зменшення інтенсивності тривоги сприймається як свідчення достатності й адекватності реалізованих форм поведінки, як відновлення раніше порушеної адаптації.

Тривога, яка неадекватна ситуації за інтенсивністю й тривалістю, перешкоджає формуванню адаптивної поведінки, призводить до порушення поведінкової інтеграції, до виникнення вторинних (усвідомлених або неусвідомлюваних) проявів, які поряд із тривогою визначають психічний стан суб'єкта, а у випадку розвитку клінічно виражених порушень психічної адаптації – картину цих порушень. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких (адаптивних і неадаптивних) змін психічного стану й поведінки, зумовлених психічним стресом.

Відчуття внутрішньої напруженості – це елемент тривожного ряду, що відбиває найменшу інтенсивність тривоги. Створюючи напруженість, сторожкість, а при достатній виразності – і тяжкий душевний дискомфорт, водночас це відчуття не має відтінку загрози, а є сигналом імовірного наближення більш важких тривожних явищ. Саме цей рівень тривоги має найбільш адаптивне значення, оскільки відчуття внутрішньої напруженості сприяє інтенсифікації і модифікації активності, включенню механізмів інтрапсихічної адаптації і при цьому може не супроводжуватися порушеннями поведінки.

Гиперестезічні реакціїпри наростанні тривоги змінюють відчуття внутрішньої напруженості або приєднуються до нього. При проявах гиперестезічних реакцій (підвищеного відчуття)раніше нейтральні стимули набувають значущості, при великій їх виразності таким стимулам надають негативного емоційного забарвлення, що є основою недиференційованого реагування, описаного як дратівливість. Підвищення значущості раніше нейтральних впливів може супроводжуватися відчуттям посилення й інтенсивності, особливо часто це стосується слухових відчуттів, гиперакузії, трохи рідше зорових і тактильних.

Відчуття невідворотності катастрофи, що насувається. Наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб’єкта до висновку про неможливість уникнути погрози, навіть якщо вона пов’язується з конкретним об’єктом, з певною ситуацією. Так, страх перед можливим виникненням важкого соматичного захворювання з появою відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, переміняється жахом перед неминучою і близькою загибеллю. Можливість виникнення відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, залежить тільки від інтенсивності тривоги, а не від попереднього страху. При наростанні інтенсивності тривоги це відчуття може виникнути на базі будь-якого страху, реальність якого не свідчить про можливість катастрофи. Невідворотною може уявлятися навіть невизначена загроза. У цьому випадку розвиток тривожних розладів досягає ступеня невідворотності катастрофи, що насувається, минаючи стадію страху.

Тривожно-боязке збудження. Потреба в руховій розрядці при відчутті невідворотності катастрофи, яка насувається, панічні пошуки допомоги виявляються у тривожно-боязкому збудженні, що являє собою найбільш виражений із розладів тривожного ряду. При тривожно-боязкому збудженні, що спричиненому тривогою, дезорганізація поведінки досягає максимуму і цілеспрямована діяльність практично неможлива.

Страх є однією з головних причин дезадаптивної поведінки військовослужбовців. Залежно від ситуації і психологічних особливостей особистості переживання страху варіюють у широкому діапазоні: невпевненість, побоювання, тривога, переляк, паніка, розпач, жах. У тих випадках, коли переживання страху досягає сили афекту, воно нав’язує військовослужбовцю стереотипи так званої “аварійної” поведінки, що склалась у процесі біологічної еволюції. У цей момент розум людини повністю відключається і людина діє “не пам’ятаючи себе”. У цьому випадку самі її дії виявляються нераціональними, часто такими, які призводять до досить негативних наслідків.

Неконтрольований страх змушує тремтіти, кричати, плакати, сміятися. У цей момент “смокче” під ложечкою, тремтять руки, ноги стають “ватяними”, дзенькає у вухах, застряє ком у горлі, калатає серце, перехоплює подих, дибляться волосся, розширюються зіниці, по спині “біжать мурашки”, людина блідне. Страх змушує бігти у невідомому напрямку, або стояти нерухомо й дивитися в одну точку.

Саме втеча, заціпеніння або агресія є стереотипними способами “аварійного виходу” із ситуації, коли військовослужбовець не може знайти прийнятної поведінки. У зв’язку з цим, необхідно пам’ятати такі психічні стани, як ажитація, ступор, сутінки свідомості.

Ажитаціявиражається у прагненні втекти, сховатися, не бачити й не чути того, що його злякало. Наприклад, військовослужбовець заплющую очі, втягує голову в плечі, прикриває обличчя або тіло руками, нахиляється до землі, відштовхується від джерела небезпеки, біжить геть. У цей час в організмі відбуваються серйозні зміни: кров у великому обсязі спрямовується до органів, що забезпечують рух; кров відливається від інших органів, особливо від головного мозку, погіршується його робота, налякана людина часто не знає, що їй робити. Підвищення рівня адреналіну в крові на деяких людей чинить зворотний вплив – паралізує м’язи.

Ступор виявляється в тому, що людина заклякає на одному місці, стає вкрай повільною і неспритною тому, що м’язи судорожно стискаються, їх кровопостачання різко погіршується, координація рухів порушується.

Сутінковий стан свідомостівиражається в порушенні пам’яті, людина не пам’ятає того, що вона тільки що робила, алогічності мислення, емоційному перезбудженні. Зовні сутінки свідомості походять на божевілля, непослідовні або безглузді агресивні дії відносно джерела страху, але повномасштабна агресія як форма прояву страху, зустрічається досить рідко.

Однак у випадку, коли психіка військовослужбовця досить стійка, а службово-бойова ситуація йому вже знайома з особистого досвіду або відпрацьована під час тренувань, природне для будь-якої нормальної людини відчуття страху звичайно виражається у вигляді “передстартової лихоманки”. Різниця між сміливим і легкодухим полягає в тому, що страх першого перебуває під контролем, а страх другого не контролюється.

Рівень страху в критичній ситуації залежить від самооцінки ефективності своєї поведінки. З підвищенням страху людина оцінює свої ресурси відповідними вимогами екстремальної ситуації, а саму ситуацію – як більш контрольовану й менш загрозливу. Аналіз успішної поведінки людей у критичних ситуаціях показує, що вони були зосереджені на особистих здібностях і вміннях адекватно реагувати. При цьому оцінка ефективності своїх умінь сама по собі не зумовлює до відповідну поведінку без адекватної оцінки ступеня загрози, лише загальна оцінка впливає на готовність людини перебороти складну ситуацію.

Більшість визначень паніки пов’язане із проявом масового страху перед реальною або уявною загрозою, станом періодичного переляку, жаху, що наростають у процесі взаємного “зараження” ними. За масштабами розрізняють індивідуальну, групову й масову паніку. У випадку групової і масової паніки кількість людей, нею охоплених, різна: групова – від двох-трьох до кількох десятків і сотень людей; масова – більше тисячі людей. При знаходженні в обмеженому, замкнутому просторі якщо панікою охоплена більша частина людей, вона також вважається масовою (незалежно від їхньої загальної кількості).

За глибиною охоплення паніка поділяється на легку, середню й повну. Легку паніку можна відчути при затримці транспорту, поспіху, при раптовому, але не дуже сильному сигналі (звук, спалах тощо). При цьому людина зберігає майже повне самовладання, критичність. Зовні така паніка може виражатися лише через легку здивованість, заклопотаність, напруженістю м’язів.

Середня паніка характеризується значною деформацією свідомих оцінок особистості, що проявляється у зниженні критичності, зростанні страху, схильністю до зовнішніх впливів. Типовий приклад середньої паніки – скуповування товарів у магазинах при поширенні справедливих або фіктивних чуток про підвищення цін, зникнення товарів із продажу тощо. Паніка середнього ступеня часто виявляється при проведенні воєнних операцій, при невеликих транспортних аваріях, пожежі, якщо вона близько, але безпосередньо не загрожує здоров’ю та життю, різних стихійних лихах.

Повній паніці властиві відключення свідомості, вона настає при відчутті великої, явної або уявної смертельної небезпеки. У цьому стані людина повністю втрачає свідомий контроль за своєю поведінкою: неадекватна активність, іноді біг прямо в напрямок небезпеки, різноманітні хаотичні дії, безглузді некритичні вчинки тощо.

За тривалістю паніка може бути короткочасною (секунди, де кілька хвилин), досить тривалою (десятки хвилин, години), пролонгованою (кілька днів, тижнів).

Головними причинами паніки прийнято вважати страх, жах, що нерідко виявляються при неготовності людини до несподіванок, раптових небезпек, відсутності відповідної критики при оцінці конкретних ситуацій (“у страху очі великі”). Серед причин паніки у військовослужбовців внутрішніх військ може бути низький рівень дисципліни, брак авторитету командирів.

Тривалі переживання, побоювання, невизначеність ситуації, нагромадження тривоги, передбачувані небезпека, негоди – все це створює сприятливе підґрунтя для виникнення паніки, а каталізатором може бути будь що. Механізм розвитку бурхливої динамічної паніки можна представити як усвідомлений, частково усвідомлений або неусвідомлений ланцюг: включення пускового сигналу (спалах, вибух, обвал приміщення тощо); відтворення образу всебічної небезпеки; активізація захисної системи організму на різних рівнях свідомості й інстинктивного реагування й наступна панічна рухлива поведінка, однак може бути й пасивне реагування, загальмованість.

Динаміка переходів прихованих форм паніки у деякі різновиди відкритих практично не піддається логічному прогнозу. Виникнення панічних станів може спричинити конкретна інформація, чутки, у тому числі й малоправдоподібні або значущі, які завжди усвідомлюються через суб’єктивні установки та оцінки.

Однак наявність досвіду переживання тривалої тривоги й перебування у стані прихованої паніки дозволяє виробити певну стійкість до впливів негативного характеру, які знов виникають.

У психології проблема впливу важких ситуацій і наслідків, які вони викликають, аналізується, головним чином, при вивченні наслідків фрустрації. В психологічній літературі термін “фрустрація” використовується у двох значеннях:

1) несприятливі обставини, які гальмують або заважають досягненню певної мети;

2) стани, що виникають унаслідок перешкоди, поразки.

Фруструючі події призводять до певного типу поведінки, виділяють позитивні й негативні реакції на фрустрацію.

Позитивні реакції фрустрації являють собою конструктивні подолання перешкоди, ефект досягається шляхом посилення прагнення, спрямованого на вирішення проблеми. Очевидно, багато наукових відкриттів, успіхи в розвитку техніки й культури були стимульовані фруструючими подіями в житті людей. В іншій ситуації фрустрація здатна направити енергію індивідуума по іншому, але також конструктивному шляху активності.

Негативні реакції фрустрації можуть спричиняти різні форми неконструктивної поведінки, до яких відносять: агресію, регресію, фіксацію, відмову, негативізм, репресію.

Агресія, спрямована на іншу особу або об’єкт. Форми агресії можуть бути фізичними й вербальними, іноді агресія має прихований, замаскований характер. Агресія, що переходить у гнів, проявляється у бурхливих і неадекватних реакціях. При виникненні агресивних реакцій необхідно враховувати комплекс соціально-психологічних факторів, особливості впливу середовища на різних етапах, виховання, роль родини й суспільства в цілому.

Іншою формою реакції на фрустрацію є регресія, яка виражається у поверненні до форм реагування, поведінки, властивої людині на більш ранньому етапі життя. При цьому можливе виникнення інфантильних реакцій, властивих дитячому віку. До регресивної форми реагування також відносять примітивізацію в поведінці, посилення жестикуляції, застосування фізичної сили.

Нерідко наслідок фрустрації виявляється у вигляді фіксації –повторенні неефективних способів поведінки. Фіксація буває в осіб, схильних до демонстративної поведінки, псевдології, які, незважаючи на кількаразову дискредитацію у відносинах з людьми, систематично повторюють застосування тих самих нерезультативних прийомів.

Відмова являє собою тенденцію особистості не брати участь у вирішенні власної проблеми, розвивається апатичний підхід до ситуації. Реакція типу відмови є найбільш несприятливим наслідком фрустрації.

Однієї з форм негативних реакцій на фрустрацію є негативізм, для якого характерно негативне ставлення не тільки безпосередньо до ситуації, але й до інших подібних проблем.

Репресія характеризується блокуванням, витисненням із свідомості неприємних ситуацій, необхідних для вирішення питань. Така форма поведінки, полягає в підході, що проблема зникне, коли про неї не думати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Посттравматичні стресові розлади, які можуть виникати

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.047 сек.