Феміністичний дискурс в українській літературі другої половини ХХст. : концепції, представники, особливості творчості.

Феміністичний дискурс ІІ пол. ХХ ст. У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх вирізняють не лише увага до жінки і жіночих проблем. Жіноча проза – це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон. Інакшість жіночого письма, що відбиває жіночий досвід, дала підстави Т.Гундоровій ствердити, що „український постмодернізм має гендерну спрямованість”.

Цікавою є гіпотеза О.Забужко, за якою жіноча література являє собою наднаціональне явище і нагадує колоніальну літературу тим, що переважно залишається незнаною, недооціненою і маргінальною. Однак ця гіпотеза досить вразлива, адже масив колоніальної літератури, зокрема української, переважно чоловічий.

В українській літературі чоловіки також не стороняться проблеми статі. Зокрема, проблему одвічної боротьби статей порушують роман Ю.Андруховича „Перверзія”, повісті Вал. Шевчука „Закон зла (загублена в часі)”, „Жінка-змія” „Горбунка Зоя”, „Чортиця”, „”Місяцева Зозулька із Ластів’ячого гнізда”. Роздуми про державу і жінку В.Медведя, різка критика фемінізму Є.Пашковським, неприйняття фемінізму А.Кокотюхою, який є уособленням „справжнього мужика”, іронічні зауваги з приводу фемінізму Д.Стуса чи глибинний традиціоналізм В.Даниленка у цьому питанні свідчать не тільки про критичне ставлення авторів-чоловіків до означеної проблеми, а й про їхнє усвідомлення того факту, що проблема фемінізму в українському суспільстві існує і ця проблема є істотною. О.Забужко авторка поетичних книжок „Травневий іній”, „Диригент останньої свічки”, вибраних віршів „Автостоп” і „Новий закон Архімеда”; роману „Польові дослідження українського сексу”, книжки повістей і оповідань „Сестро, сестро”, „Дівчатка”, „Інопланетянка та ін. „Польові дослідження...” – це перший бестселер О.Забужко в українській літературі. Поява книжки супроводжувалась скандалом, який мав на меті розрекламувати авторку і її твір. О.Забужко говорила суспільству те, чого воно не хотіло про себе чути. Це ж робив і Ю.Андрухович в „Рекреаціях”. Різка реакція з боку українського суспільства на цей роман не була також результатом його еротичного чи, тим паче, порнографічного змісту. Адже секс у романі взагалі відсутній. Такий жарт з читачем можна розцінювати як недобросовісну рекламу. Суспільство передусім дратувала не так гендерна проблематика, як той незнаний в українській літературі тип жінки, що з’явився у „Польових дослідженнях...”. Його шокувала відвертість цього образу: привабливої, вільної, освіченої інтелектуалки й цинічної, навіть вульгарної фурії, яка асоціюється з відьмою. Інші твори О.Забужко не отримали такого розголосу, як „Польові дослідження...”. Це оповідання „Сестро, сестро”, повісті „Дівчатка” й „Інопланетянка”. Іноді у них порушуються татуйовані теми, наприклад лесбійство у „Дівчатках”. Усі критики сходяться на тому, що творчість О.Забужко започаткувала в українському суспільстві дискусію на тему жінки й жіночості, а в літературі – на тему жіночого письма й жіночого погляду на сучасний світ.

Євгенія Кононенко також починала з поезії: „Вальс першого снігу”. Вона авторка збірок оповідань „Повії теж виходять заміж”, романів „Імітація”, „Зрада”, книжки „Без мужика”. Останнім часом вийшли книжки оповідань „Новели для нецілованих дівчат” і „Три світи”. Найбільший успіх у критики мав дебютний роман „Імітація”. Про нього писали здебільшого чоловіки, які відзначали високий рівень майстерності авторки. На особливу увагу заслуговує у творчості Є.Кононенко проблема фемінізму, найповніше втілена в есеї „Без мужика”., про який говорять, як про фрагмент творчої автобіографії авторки. Цей есей має на меті оказати витоки фемінізму авторки, яка виросла з мамою і бабусею – „без мужика”. Як і будь-яка нормальна жінка, вона прагнула знайти рідну собі душу, але на її шляху траплялися: божевільний дисидент, підстаркуватий ловелас,; математик-імпотент, мужик, який зробив їй двох дітей; іноземець, на якого немає вже ні здоров’я, ні сил. Можливо, завдяки саме цьому шляху авторка збагнула, що насправді їй потрібні зовсім не чоловіки, а творчість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Малі та великі епічні форми у творчості І.Нечуя-Левицького й Панаса Мирного. Розгортання епіко-психологічної концепції.	\|	Тема 2. Мова і професія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.