Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Калькуляція собівартості.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулюван­ня– обчислення собівартості окремих виробів.

Види калькуляцій представлені на рис. 11.11.

 

 

 


Рис. 11.11. Види калькуляцій

 

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, зв’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складають за економічними елементами.

 

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних зав­дань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

Об’єктом калькулювання є продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляцій­на одиниця – одиниця його кількісного виміру (кількість у шту­ках, маса, площа, об’єм).

 

У процесі калькулювання прямі витрати обчис­люються безпосередньо на калькуляційну одини­цю згідно з чинними нормами та цінами.

На не­прямі витрати спочатку складають кошторис на певний період, після чого витрати розподіляють між різними виро­бами за відомою методикою.

Основні методи калькулювання представлені на рис. 11.12.

 


Рис. 11.12. Методи калькулювання

Статті –це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місця виникнення.

 

Стаття «Сировина та матеріали» містить витрати на сирови­ну, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфаб­рикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на оди­ницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матері­алів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати за мінусом відходів, що використовуються в цьому виробництві (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.).

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо вико­ристовується в технологічному процесі для зміни стану або фор­ми предметів праці. Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить ви­трати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виго­товленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами ви­трат часу на виконання технологічних операцій і тарифними став­ками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання держав­них обов’язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчис­люється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потре­би – виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткуван­ня» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відра­хування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, паль­не для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оп­лату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слю­сарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду про­дукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткуван­ня обчислюються методом розподілу.

Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагаль­нення витрат.

Загальновиробничі – це витрати на управління, ви­робниче та господарське обслуговування в межах цеху (виробницт­ва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соці­альні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуго­вуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін.

Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають вит­рати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов’язкові пла­тежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т.п.

На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дві статті об’єднуються в одну.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може місти­ти три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, вироб­ництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановле­ний період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та ос­воєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабю­джетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є пря­мими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

 

Висновки.У процесі вивчення навчального матеріалу теми «Витрати на створення, виробництво і реалізацію продукції» необхідно засвоїти характеристику витрат, їх види, поняття собівартості продукції, джерела і шляхи її зниження. Особливу увагу слід також приділити прогнозуванню собівартості продукції на ранніх стадіях її розробки та освоєння.

 


Читайте також:

  1. Види і показники собівартості.
  2. Види і показники собівартості. Собівартість продукції та принципи її формування.
  3. Калькуляція в системі бухгалтерського обліку: поняття, значення, види, класифікація витрат
  4. Калькуляція продукції. Класифікація витрат за статтями.
  5. Калькуляція собівартості виробу
  6. Калькуляція собівартості і цін на туристичний продукт
  7. Калькуляція собівартості товарної продукції ВАТ „Суха Балка” за 2005 рік
  8. Калькуляція собівартості.
  9. Калькуляція собівартості.
  10. Калькуляція собівартості.
  11. Класифікація витрат і структура собівартості.




Переглядів: 661

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Собівартість: поняття, види та показники її визначення. | Тема 12. Якість та конкурентоспроможність продукції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.