Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ.

Загалом юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень, коли у них є підстави вважати, що зазначений суб’єкт своїм рішенням, дією чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи законні інтереси; спори з приводу прийняття громадян на державну службу, її проходження, звільнення з державної служби; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також спорів, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом та щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень у передбачених законом випадках; інші публічно-правові спори, які не віднесені законом до юрисдикції інших судів. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які нормативні чи індивідуальні правові акти суб’єктів владних повноважень з мотивів їх неконституційності, незаконності чи невідповідності правовому акту, котрий має вищу юридичну силу, крім випадків, коли щодо таких актів конституцією чи законами України передбачено інший порядок судового провадження; тощо.

Розглянемо більш детально повноваженння адміністративних судів щодо вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначення повноважень адміністративних судів щодо вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності останнього, залежать від виду суб’єкта владних повноважень, від його місця в системі органів державної влади.

Так, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, відповідно до пункту 3 статті 19 КАСУ вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

В цілому ж повноваженнями щодо розгляду адміністративних справ, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим (крім вищевказаних), їх посадова чи службова особа наділені окружні адміністративні суди територіальна юрисдикція яких співпадає з територіальною юрисдикцією цих державних органів. Так, наприклад, рішення голови обласної державної адміністрації може бути оскаржено фізичною або юридичною особою до відповідного окружного адміністративного суду територіальна підсудність якого поширюється на межі даної області.

Рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, у відповідності до частини 1 статті 18 КАСУ можуть бути оскаржені до місцевих адміністративних судів як судів загальної юрисдикції. Тобто, наприклад, рішення виконавчого комітету відповідної районної ради, його посадових осіб, може бути оскаржено до місцевого адміністративного суду територіальна підсудність якого поширюється на межі даного району.

Що стосується рішень, дій чи бездіяльності відповідної міської, обласної ради чи виконавчого комітету міської ради та їх посадових осіб, то їх оскарження здійснюється до відповідного окружного адміністративного суду територіальна підсудність якого поширюється на межі даної області чи міста.

В той же час слід зазначити, що чіткої нормативної регламентації підсудності таких адміністративних справ в КАСУ не визначено. Для визначення компетенції щодо розгляду тої чи іншої адміністративної справи, однією із сторін якої є відповідний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування, необхідно зробити дуже ретельний та порівняльний аналіз норм КАСУ, що при застосуванні їх в практичній діяльності адміністративних судів буде викликати що найменше труднощі, а їх не вірне застосування може привести до порушення прав та свобод громадян України. Тому маємо надію, що до моменту практичної діяльності адміністративних судів окремі норми КАСУ будуть удосколналені та зазнають ефективних змін.

Дещо зупинимось на процедурі оскарження нормативно-правових актів виданих суб’єктами владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов’язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Оголошення повинно бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

У нормах Кодексу адміністративного судочинства ми зустрічаємо новий термін “розумний строк”. Його визначення наводиться в преамбулі самого Кодексу. Зокрема, під ним розуміють найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. При цьому цей строк обмежений двома місяцями, оскільки саме протягом такого терміну адміністративна справа має бути розглянута.

Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їхніх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі та які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їхні окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. Постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В Кодексі адміністративного судочинства України в п. 2 ст. 18 передбачено можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності до місцевого загального суду як адміністративного суду. Ця норма Кодексу цілком відповідає вимогам ст.. 55 Конституції України, де визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. В той же час з запровадженням цієї норми постає питання: хто має право розглядати справу про оскарження рішення про притягнення до адміністративної відповідальності винесеного місцевим судом.

Компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Юридичною підставою для розгляду такої категорії спорів є нормативно-правові акти (переважно закони), що регламентують порядок проходження державної служби в залежності від її особливостей в окремих органах державної влади. До таких нормативно-правових актів відносяться закони України: „Про державну службу”, „Про міліцію”, „Про прокуратуру”; «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України».

Особливої увагу в КАСУ відведено нормативно-правовій регламентації порядку розгляду адміністративними судами спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Питання, які стосуються розгляду адміністративних справ, що стосуються порушення виборчих процесів виписувалися дуже ретельно, скрупульозно, враховуючи всі особливості минулих президентських виборів.

Необхідна велика увага і плідна праця фахівців, експертів, науковців для того щоб не припуститися помилок у практичному здійсненні цього складного реформування. З огляду на роль суду в кампанії з виборів Президента України 2004 р. та пов’язані з нею події, а також напередодні виборів народних депутатів і депутатів місцевих рад 2006 р. необхідно якнайшвидше сформувати адміністративну юстицію, однією із цілей якої є здійснення політики стримування і противаг у взаємовідносинах між різними гілками влади, повноцінний захист прав та свобод людини і громадянина в Україні.

Відповідно до Кодексу рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на Київ.

Рішення, дії чи бездіяльність інших виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів, а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, членів цих комісій у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, можуть бути подані до адміністративного суду у дводенний строк з дня порушення законодавства. Такі справи суд вирішує у п’ятиденний строк після надходження позовної заяви. Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування, вирішуються судом у п’ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку голосування.

Позовна заява щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена.

Про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України Центральна виборча комісія подає позовну заяву до Вищого адміністративного суду України протягом трьох днів після виявлення підстав для скасування. І суд повинен вирішити цю справу у триденний строк після надходження заяви.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничної виборчої комісії, дільничної комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

З огляду на важливість регулювання порядку розгляду адміністративними судами спорів, щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом, вважаємо за необхідне більш детально розглянгути особливості застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо оскарження порушень виборчого законодавства.

Раніше розгляд судами виборчих спорів здійснювався у порядку цивільного судочинства і визначався, головним чином, положеннями Цивільного процесуального кодексу України. Із набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України розгляд справ щодо порушень, пов’язаних з виборчими процесами, здійснюватиметься надалі судами в порядку адміністративного судочинства.

Передовсім звернімо увагу на частину третю ст. 2 Кодексу, що містить перелік оціночних критеріїв, на відповідність яким адміністративні суди перевіряють оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень. З огляду на ці норми, доволі актуальним моментом є чітке визначення співвідношення правових інститутів „суб’єкт владних повноважень” та „відповідач”.

Зокрема, пункт 7 частини першої ст. 3 Кодексу встановлює, що суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень. Відповідно до пункту 9 частини першої ст. 3 Кодексу відповідач є суб’єктом владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й іншими особами, до яких звертається вимога позивача.

Таким чином, поняття „відповідач” є більш широким і охоплює як суб’єктів владних повноважень, так і інших осіб, оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність котрих визначають предмет звернення до адміністративного суду. Наведена позиція також узгоджується і з приписом частини третьої ст. 50 Кодексу, відповідно до якої відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлюється законом. Таким чином, коло осіб, які можуть бути відповідачами, визначається цим Кодексом та іншими законами.

Окремої уваги потребує дослідження питання, чи може член ВК вважатись суб’єктом владних повноважень у відповідному спорі. Зазначимо, що положення частини десятої ст. 27 та частини десятої ст. 28 Закону вказують на керівні посади в окружних виборчих комісіях та дільничних виборчих комісіях (надалі, відповідно – ОВК та ДВК). Таким чином, голова, заступник голови та секретар ОВК і ДВК є посадовими особами ВК. Також, норми частини другої ст. 157, частини третьої ст. 158 та ст. 159 Кримінального кодексу України встановлюють кваліфікуючі ознаки злочинів проти виборчих прав громадян, які вчиняються членом ВК або іншою службовою особою. Отже, чинним кримінальним законодавством члени ВК відносяться до категорії службових осіб.

Разом із тим, виборчі закони визначають відповідне коло інших осіб (окрім органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх службових і посадових осіб, ВК та їхніх членів), чиї рішення дії або бездіяльність можуть бути оскаржені у судовому порядку, у тому числі: кандидати, партії (блоки), офіційні спостерігачі, ЗМІ та юридичні особи, а також їхні службові й посадові особи. На нашу думку, такі особи не можуть вважатись суб’єктами владних повноважень у виборчих спорах навіть у разі, коли законодавство передбачає можливість оскаржити їхні діяння.

Зазначена позиція є важливою з огляду на окремі особливості Кодексу, котрі стосуються лише відповідача – суб’єкта владних повноважень. Водночас, із дослідження положень ст. 173 Кодексу можна дійти висновку, що у справах щодо уточнення списку виборців відповідач є відсутнім взагалі, адже предметом спору є сам факт неправильності у списку виборців, а не протиправне діяння відповідного.

З огляду на вказаний аспект, звернімося до положень ст. 8 Кодексу. Частини перша та друга цієї статті передбачають, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Сторони у виборчому спорі мають бути достатньо професійно підготовленими із тим, щоби можливі прояви неналежного володіння державною мовою своїми опонентами використати у власних інтересах.

Необхідно також звернути увагу на ту важливу обставину, що частина друга ст. 21 Кодексу вказує одночасно на: 1) рішення, дію або бездіяльність спеціального відповідача – суб’єкта владних повноважень, а також 2) інше порушення прав, свобод та інтересів. Таким чином, положення Кодексу допускають можливість поєднання вимог про відшкодування шкоди, заподіяної діянням не лише суб’єкта владних повноважень, а також й іншого відповідача. Необхідними ознаками у поєднанні кількох вимог є: заподіяння шкоди саме протиправним діянням, що є предметом звернення до адміністративного суду, та заявлення вимог різного правового характеру в одному провадженні.

Разом із тим, цей Кодекс передбачає відповідні законодавчі особливості стосовно виборчих спорів. Зокрема, в частині другій ст. 172, частині другій ст. 174, частині другій ст. 175 Кодексу вказується, що виборець може оскаржити відповідне рішення, дію або бездіяльність, якщо таке діяння порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі його особисто.

Швидкоплинність виборчого процесу обумовлює, у тому числі, стислі строки розгляду справ судом.

За таких обставин виклик сторін у справі здійснюватиметься за допомогою технічних засобів.

Насамкінець, підкреслимо, що, враховуючи доволі незначний час чинності нового Кодексу та фактичну відсутність практики розгляду судами виборчих спорів у порядку адміністративного судочинства, і суддям, і майбутнім сторонам у спорах доведеться у стислий термін опановувати усі тонкощі та особливості цього нормативно-правового акту.

Питання для самоконтролю

1. Зазначте особливості складання та подання адміністративного позову.

2. Розкрийте процесуальні особливості підготовчого провадження.

3. Проаналізуйте основні стадії провадження в адміністративних судах.

4. Визначте процесуальний порядок розгляду адміністративних справ в суді першої інстанції.

5. Охарактеризуйте процесуальну складову розгляду адміністративних справ в апеляційній та касаційній інстанції.

6. Розкрийте роль Верховного суду України в адміністративному судочинстві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виконання судових рішень в адміністративних справах.	\|	ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.