Історичні типи виробництва.

Виробництво — це процес створення благ і послуг для задоволення суспільних потреб. У процесі виробництва здійснюються два види взаємодії: людини з людиною та людини з природою. Взаємодія людини злюдиною називається виробничими

План

Тема № 3.Форми організації та фактори виробництва.

3.1. Економічний зміст сучасного виробництва. Ефективність виробництва.

відносинами. З розвитком суспільства вони ускладнюються.. Будь-яке виробництво є сукупністю основних елементів, до яких належать: 1.Предмети праці—об'єкти, на які спрямовано працю людини. Це можуть бути первинні (нафта, алмази) або частково оброблені (напівфабрикати) продукти природи тканина цемент. 2.Засоби праці — речі, за допомогою якихлюдина впливає на предмети праці,

Основні елементи виробничого процесу— це предмети праці(об'єкти, на які спрямована праця людини),засоби праці (речі,за допомогою яких людина впливає на предмети праці), праця (цілеспрямована діяльність, за якої використовуються фізичні та розумові зусилля людей для створення корисних продуктів) і готовий продукт (результат виробництва у вигляді блага, що задовольняє потреби)

видозмінює їх і пристосовує для власних потреб. Це інструменти, устаткування, транспорт, споруди та ін.

У сукупності засоби праці та предмети праці становлять засоби виробництва.

3 Праця — цілеспрямована діяльність, за якої використовуються здатності та трудові навики людей, їхні фізичні та розумові зусилля для створення корисних продуктів.

Засоби виробництва та праця разом утворюють виробничі сили суспільства.

4 Продукт — результат виробництва у вигляді блага, що задовольняє потреби.

Кожне виробництво прагне до підвищення ефективності. Ефективність — це співвідношення доходів і витрат виробництва за певний період часу:

Ефективність = .

Ефективність показує, наскільки раціонально підприємство використовує ресурси. Вона підвищується, коли за незмінного рівня витрат доходи збільшуються, і знижується — коли доходи зменшуються. Ефективність — це доволі загальний показник, і на практиці розраховують показники, що характеризують більш вузькі сторони виробництва.

Наприклад, серед них можна виділити продуктивність праці — здатність робітників виробляти певну кількість продукції за одиницю часу. Продуктивність праці визначається відношенням кількості вироблених товарів до обсягу витраченого на їхнє виготовлення часу.

Підвищити продуктивність і загалом ефективність виробництва можна завдяки інтенсифікації виробництва (лат. напруга, зусилля) —такого його розвитку, який ґрунтується на раціональному використанні ресурсів на базі науково-технічного прогресу, передових методів управління та технологічних процесів. Тут застосовується більш досконала техніка, краща організація праці, спеціалізація виробництва, підвищення кваліфікації робітників, запровадження нових технологій. Усі ці засоби дають змогу за незмінних витрат підвищити обсяг готової продукції.

Людству відомі два типи виробництва — натуральне та товарне.

Натуральне виробництво — це самодостатнє виробництво життєвих благ, що виготовляються задля задоволення власних потреб виробника або певної замкнутої господарської одиниці (первісної общини, феодального маєтку, натурального селянського господарства). Основні риси натурального господарства:

ü нерозвиненість поділу і кооперації праці;

ü переважно ручна праця;

ü універсальність праці;

ü визначальна роль природних ресурсів; ü нерозвиненість економічних відносин; ü примітивні засоби праці та технологія; ü замкненість економічної діяльності; ü відсутність обміну благ.

Натуральне виробництво— це самодостатнє виробництво благ, що виготовляються для задоволення власних потреб виробника

Натуральне господарство існувало сотні тисяч років як панівна форма економічних відносин, і лише кілька сот років тому з'явилося товарне господарство.

Товарне господарство — тип організації виробництва, за якого продукт виробляється окремими, уособленими виробниками для його обміну на інші продукти або продажу на ринку. Кожен з них спеціалізується на виготовленні якогось одного продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж товарів на ринку, їхній товарно-грошовий обмін.

Товарне виробництво з'являється за наявності двох умов:

1) Суспільний поділ праці, завдяки якому виникає спеціалізація виробників і необхідність обміну виготовлених товарів. Суспільний поділ праці дає змогу економити робочий час і призводить до підвищення продуктивності праці

Товарне господарство — це тип організації господарства, за якого продукти створюються для продажу на ринку

та інших ресурсів і зростання обсягу сукупного продукту. Історія свідчить про наявність трьох великих суспільних поділів праці:

ü відокремлення скотарства від землеробства (10—12 тис. років тому);

ü відокремлення ремесла від сільського господарства (6—8 тис. років тому);

ü виділення торгівлі (4 тис. років тому).

2) Економічна уособленість (самостійність) виробників як різних власників.

Економічна уособленість можлива тільки за існування приватної форми власності.
Риси товарного виробництва:

ü суспільний поділ праці;

ü економічна відокремленість виробників;

ü приватна власність на засоби виробництва і готовий продукт;

ü обмін продуктами між товаровиробниками;

ü рівнозначність обміну;

ü економічна конкуренція виробників.

Товарне господарство у своєму розвитку пройшло такі стадії:

1) Просте (нерозвинуте) товарне виробництво, яке характеризується такими рисами: суспільний поділ праці, приватна власність на засоби виробництва та продукти, особиста праця власника, купівля та продаж товарів на ринку. Основними виробниками є селяни та ремісники.

2) Розвинуте товарне виробництво, за якого товарами стає не лише кінцева продукція, а й усі фактори виробництва, в тому числі і робоча сила. Це пов'язано з епохою зародження капіталістичних відносин, коли основний капітал зосереджується в руках порівняно невеликої частки суспільства, а більша частина людей позбавляється засобів виробництва і не має інших способів заробити собі на життя, крім продажу єдиного, що їм належить, ресурсу — трудового.

За часів товарного господарства з'являється товар як продукт праці, який створюється не задля власного споживання, а для обміну чи продажу на ринку. Звісно, товари існували і за умов натурального виробництва, але тоді в обміні брали участь лише надлишки продукту, створеного для власного споживання. Товарний обмін був радше випадковістю, ніж закономірністю. З появою розвинутого товарного господарства розпочалося масове створення продуктів для ринку.

Будь-який товар має вартість — його грошову оцінку. На вартість товару впливають такі дві його властивості:

1) Корисність — здатність задовольняти певні людські потреби. Корисність товару визначається його різноманітними характеристиками — якістю, властивостями, надійністю, зовнішнім виглядом та іншими параметрами, що свідчать про можливості продукту задовольнити потребу. Тобто будь-якийтовар має споживну вартість – його здатність задовольняти певні людські потреби.

2) Мінова вартість – це його здатність обмінюватися на інші товари , як однакові затрати праці. Це вартісна сторона продукту, яка визначається витратами виробництва. Саме витрати дають змогу порівняти цілком різні продукти і визначити пропорції, у яких товари обмінюються один на інший. З цього погляду мінова вартість — пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Споживче благо. Принципи споживчої поведінки на ринку.	\|	Основні фактори виробництва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.