Залучення дітей до корисної діяльності

Особливістю цього методує його втілення в будь-якій діяльності школярів при скритій позиції вихователя, внаслідок чого виховання протікає вільно та невимушено. Ефективне використання цього методу потребує:

1) наявності та усвідомлення дітьми перспективи, заради якої виконується діяльність;

2) щоб мета та зміст діяльності захоплювали дітей, викликали позитивнеставлення до процесу діяльності, його учасників, наслідків тощо;

3) наявності зразку, якому б діти слідували природно та добровільно;

4) організації активної самостійної позиції кожного учня, попередження пасивності;

5) опори на громадську думку дитячого колективу.

Основними формами реалізації зазначеного методу виступають доручення, корисна справа, творча гра та змагання.

Доручення у виховній роботі використовується з метою поповнення особистісного дефіциту, привчання дитини до позитивних вчинків та висвітлення кращих сторін її вдачі. Неорганізованому, наприклад, доручають взяти участь у підготовці заходу, що вимагає точності та пунктуальності, сором’язливому дають роль конферансьє, невпевненого призначають капітаном команди тощо. Задана ззовні роль примушує до виконання певних обов’язків певним чином, що стає основою особистісного зростання. У іншому випадку, коли дитина, наприклад, самоутверджується шляхом демонстрації своїх вад, є сенс створити такі умови, коли б інші побачили її з кращого боку. Наприклад, якщо важкий підліток гарно малює, то провести конкурс фантастичного малюнку, де він зможе вибороти перемогу, що стане початком нормалізації його стосунків з однолітками.

В основі доручення лежить довіра (ти зможеш це зробити, у тебе вийде найкраще), самостійність у виконанні (шлях обирають вихованці) та особиста відповідальність за результат. Особливістю доручення є колективний контроль за його виконанням і звітування про якість виконаної роботи. Це може бути доповідь на раді колективу, фотогазета, позначка в екрані добрих справ тощо.

Корисна справає наступним кроком у ланцюзі корисної діяльності після доручення. Її відмінністю є те, що вона не доручається кимось, а виконується з власної ініціативи, а особливістю – реальний бажаний результат: квітник на шкільному подвір’ї, вимиті вікна, щасливі очі іменинниці тощо.

Зміст доручення та корисної справи може бути різноманітним (відвідати хворого товариша та допомогти йому в навчанні, виготовити іграшки для підшефного дитячого садочку, прикрасити до свята класну кімнату, допомогти старенькій бабусі тощо), але їх сенс завжди один: конкретна, дієва, результативна допомога тим, хто цього потребує, та покращення умов колективного існування.

Творча граяк метод виховання спирається на природні властивості дитини переживати реальні ситуації майбутнього життя в уявній формі. Ігрова діяльність дає можливість варіативної поведінки, знімає страх непоправної помилки, дає можливість фантазувати, робити крок до «себе бажаного». Педагогічна цінність гри полягає в тому, що норми, до яких ми прагнемо привчити дитину, під час гри стають власними її потребами, що споріднює педагогічний процес із самовихованням. Вона дає можливість тренувати вищі моральні якості та переживати навіть ті стани, що в реальному житті знадобляться лише в критичних ситуаціях, або й зовсім не знадобляться (самопожертва, наприклад), але слід від них лишиться на все життя. В колонії А.С. Макаренка саме з цією метою готувалися вистави, що жодного разу не повторювалися. Герої сценічного дійства переживали стани перемоги, поразки, кохання, зради тощо – з одного боку, та задоволення від самої ролі актора, своєї талановитості, що підіймала їх статус і додавала авторитетності – з іншого.

Грати не можна примусити, тому методика організації творчої гри вимагає від вихователя великої майстерності, особливої тактовності та чіткої організаційної забезпеченості. Його задача полягає в створенні сприятливих умов, підтриманні інтересу до ігрового дійства та організації впровадження отриманих особистісних досягнень в життя дитячого колективу. Велике значення в цьому мають ігрові атрибути та загально відпрацьовані й прийняті правила, що підсвідомо повертають дітей до певної мотивації. Форма одягу, привітання, значки, умовні паролі й ін. урізноманітнюють їх спілкування, додають романтики, особливості та неповторності ситуації, що відокремлює їх від інших та згуртовує дитячу спільноту.

У виховній роботі важливо, щоб гра не проводилась заради гри, а мала певне виховне навантаження, вела дітей шляхом самовдосконалення, зміцнення міжособистісних зв’язків та колективних стосунків. Для того, щоб це відбулося, потрібно в самій грі звертати увагу не лише на роль, яка виконується, а й на реальні особистісні дії, що її забезпечують, та їх результати (довго простояв у лісі один, хоч було страшно; чисто й красиво прибрали клас, хоч усім хотілося побігати надворі; завершили полоти велику ділянку, хоч було спекотно, а інші бавилися в річці тощо). Завдяки цьому діти ще під час гри можуть відчути радість перемоги над своїми слабостями та задоволення від реальної цінності здійснених у грі вчинків. Після гри доцільно деякі її елементи впроваджувати в шкільне життя. Наприклад, увести не звіт, а рапорт під час чергування, якусь емблему, краватку, вимпел тощо. Це внесе пожвавлення у виконання традиційних обов’язків і підвищить ефективність формування звичок.

Змагання[18] в шкільному віці виступає як різновид гри, що готує дітей до виборювання першості в певному виді діяльності. Це потребує наявності діла, в якому змагаються, заздалегідь обумовлених правил гри, критеріїв оцінювання дій учасників та нагород переможцям.

В основі цього методу лежить природне прагнення дитини до суперництва заради випробування сили, здобуття пріоритету та першості. У чому тільки не змагаються діти: хто далі плюне, хто голосніше крикне, хто довше не дихатиме, витримає удар струму, біль тощо. Педагогічна некерованість задоволення цієї потреби може накоїти багато лиха. Тому, спираючись на природне підґрунтя, педагогіка наповнює цей механізм доцільним змістом.

По-перше, наслідки змагання – це не стільки виділення дитини серед інших, скільки визнанняїїіншими. У практиці сучасної школи традиційними стали спортивні змагання, інтелектуальні (олімпіади, брейн-ринги, вікторини, конкурси знавців тощо), художньо-естетичні (виставки, вернісажі, фестивалі, конкурси музикантів, вокалістів, танцюристів тощо). Такі змагання спрямовані на пошуки та реалізацію талантів. За своєю сутністю вони, в основному, індивідуалізовані.

По-друге, змагання не розділяє дітей, а згуртовує їх у колективній діяльності задля досягненняспільної мети. Воно робить цю діяльність більш привабливою (особливо, коли вона повсякденна й надокучлива), полегшує шлях від мети до результату, привносить емоційну піднесеність, запал, пожвавлення колективних стосунків тощо.

Виховний потенціал змагання залежить від рівня усвідомленості учнями колективної дії та свого внеску в загальний успіх. Важливо, щоб боротьба за першість спонукалаколективну єдність, а не ставала самоціллю (перемога будь-якою ціною), призводила до згуртування дітей, а не до групового егоїзму (ми кращі за всіх, тому нам усе можна), була спрямована на відпрацювання особистісного позитиву, бачення шляхів його формування, об’єктивного оцінювання та належного ставлення до переможців і переможених.

Перелічене говорить про серйозне педагогічне навантаження зазначеного методу виховання та спонукає до неухильного дотримання всіх принципів педагогічного процесу. Якщо цього не відбудеться, то дуже ефективний за своєю сутністю метод виховання може швидко перетворитися на засіб руйнування особистості. Аби цього не відбулося необхідні:

1) захопленість колективу ідеєю змагання (її не можна нав’язувати, але треба підтримувати);

2) участь дітей у розробці умов змагання, критеріїв оцінювання та нагород переможцям;

3) повсякденність, гласність, наочність, колективність підбиття підсумківзмагання;

4) не лише констатація кращого, а й обговорення шляхів до успіху, попередження невдач, допомога відстаючим;

5) доцільна та своєчасна психолого-педагогічна підтримка учасників змагання вихователем;

6) справа, в якій змагаються, повинна бути достатньо складною (важкою), щоб її виконання вимагало певних зусиль та напруження волі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи формування свідомості	\|	Регулюючий метод виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.