Адміністративно-правові норми

норми — це оптимальний шлях до досягнення мети, передбаченої нормою. Отже, йдеться про доцільність у межах законності.

Доцільність органічно пов'язана із законністю та обгрунтованістю, однак збігається з ними не завжди. Тобто доцільність може виступати як самостійна категорія, мати самостійне значення, відігравати у правоза-стосуванні самостійну роль.

Про це свідчить та обставина, що в управлінській практиці нерідко трапляються випадки скасування законних актів управління внаслідок їх недоцільності. Прикладом може бути рішення про відміну окремих нормативних актів, що регулюють правовідносини у певній сфері, у зв'язку з прийняттям нормативного документа, який сприяє комплексному і системному здійсненню цього процесу. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 р. у зв'язку з прийняттям Водного кодексу група нормативних актів визнана такими, що втратили силу.

Аналіз законності, обгрунтованості та доцільності як найважливіших вимог, яких мають додержуватися у процесі застосування адміністративно-правових норм, свідчить, що вони, з одного боку, перебувають у нерозривній єдності, а з другого — кожна з них має самостійне значення.

Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування кризових явищ у державному управлінні. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великій кількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.

ГЛАВА 4 Адміністративно-правові відносини

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Реалізація адміністративно-правових норм	\|	Сутність адміністративно-правових відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.