МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Сутність адміністративно-правових відносинПравовідносини належать до найістотніших категорій адміністративного права. Саме у правовідносинах воно існує, діє, живе. У них найбільш рельєфно відображаються специфіка адміністративно-правових методів та особливості механізму адміністративно-правового впливу на суспільні зв'язки. Місце і значення адміністративно-правових відносин у теорії адміністративного права обумовлено також тим, що будь-яке питання з цього приводу своїм корінням сягає сутності предмета адміністративно-правової галузі. Між тим доля зазначеної категорії склалася невдало. З одного боку, вона потрапила у залежність від тоталітарних уявлень щодо суспільних відносин. Згідно з ними адміністративно-правові відносини мали розглядатися: а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на матеріальні та надбудовні, або первинні та вторинні; б) як частка суспільних відносин. З другого боку — у залежність від традиційних поглядів на адміністративне право як на засіб безперечного впливу держави на суспільні процеси і вжиття у відносинах «громадянин — держава» адміністративно-примусових заходів. Неприйняття інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення сутності адміністративно-правових відносин, зробило їх поняття абстрактно-схоластичним, надійно відокремило від проголошених прав людини. Конституція України встановила принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а її головним обов'язком є утвердження і забезпечення прав і свобод людини1. Таким чином, зроблено перехід до нової адміністративної ідеології — ідеології служіння держави інтересам людини. Запровадження на конституційному рівні демократичних правових стандартів взаємовідносин держави в особі її органів і людини потребує істотного реформування адміністративно-правової доктрини, всього змісту адміністративного права. У центрі зазначеного реформування перебуває адміністративно-правовий статус людини. Саме він є вихідною точ- Див.: Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // ІЗВР України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141. Адміністративно-правові відносини_____________________________ 63 кою відліку. Виходячи з принципової необхідності забезпечення усіх його складових, формуються статуси інших суб'єктів адміністративного права, а також правовий режим взаємовідносин між ними. Концепція адміністративної реформи в Україні1, положення якої покладені в основу реформування державного управління відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р. № 810, визначила, що у змісті адміністративно-правового статусу людини пріоритетним є забезпечення реалізації та захист прав людини з боку держави. Більше того, держава має нести відповідальність за виконання цієї функції. Сутність адміністративно-правового статусу людини має оновлюватися, по-перше, шляхом нормативного закріплення на законодавчому рівні природних, загальновизнаних прав і свобод, які є невід'ємною частиною правового становища громадян у розвинутих країнах світу; по-друге, створенням реального механізму забезпечення реалізації цих прав і свобод. Як перше, так і друге базується переважно на дії норм адміністративного права, а втілюється у повсякденне життя в адміністративно-правових відносинах. Слід зауважити, що в теорії адміністративного права майже не звертається увага на здатність адміністративно-правових відносин визначати рівень реального використання громадянами своїх прав і свобод, висвітлювати рівень їх довіри до виконавчої влади і органів державного управління. Достатньо порівняти випадки виникнення чи не виникнення таких відносин з ініціативи громадян, якщо за реальними обставинами вони мали б виникнути. Якщо громадяни охоче йдуть на їх встановлення і розвиток, то органи державного управління користуються довірою, а рівень правового життя у суспільстві відповідає демократичним стандартам. Якщо громадяни ухиляються від правових зв'язків з державними органами і останні, як правило, самі ініціюють їх виникнення, то у встановленому правовому порядку є хиби. У зв'язку з цим важливим чинником впровадження нової ідеології, реформування державного управління, утвердження концептуально нової доктрини адміністративного права є перебудова за новими принципами адміністративно-правових відносин. Це мають бути «сервісні» відносини, тобто відносини у межах яких і завдяки яким держава обслуговує потреби особи. Розвиток наукового знання про адміністративно-правові відносини пройшов кілька етапів. На початку XX ст. воно вважалося первинним пунктом адміністративно-правових знань, головною категорією науки і включалося до поняття змісту права. Див.: Адміністративна реформа в Україні: документи і матеріали // Український правовий часопис. - 1999. - Вип. 4. 64______________________________________________________ Глава 4 Починаючи з 30-х років акценти у поглядах на поняття права поступово зміщуються. Нарешті домінуючим стає погляд на право як систему юридичних норм. Наслідком цього стало значне зменшення уваги до проблеми адміністративних правовідносин. З середини 50-х років починає розвиватися і дістає достатню аргументацію «широкий підхід» до сутності права, за якого до поняття права і механізму адміністративно-правового регулювання почали включатися як норми, так і правовідносини. З 90-х років в українському правознавстві основне навантаження у проблемі правовідносин зміщується у бік практичної площини. Розпочинається пошук відповідей на питання щодо впливу теоретичних досліджень на властивості суб'єктів правовідносин; співвідношення оцінок соціальної цінності адміністративно-правових відносин, що, з одного боку, проголошуються у наукових публікаціях, а з другого — надаються безпосередніми користувачами прав та обов'язків у сфері державного управління. Саме дослідження українських учених дають можливість вивести дискусійні питання цієї проблеми з суто теоретичних міркувань у практичне русло державної життєдіяльності1. Адміністративно-правові відносини не є якимось автономно-незалежним юридичним явищем. Вони нерозривно пов'язані з суспільними відносинами, нормами права, юридичними фактами та іншими соціально-правовими категоріями. Більше того, всі вони інтегративне взаємозалежні. Саме тому визначення змісту адміністративно-правових відносин, їх правової природи та основних рис пов'язано із з'ясуванням їх взаємозв'язків і співвідношень з такими категоріями, як суспільні відносини, адміністративно-правова норма, юридичний факт, суб'єкт правовідносин. Читайте також:
|
||||||||
|