Законодавство з питань трудового права

Як уже зазначалось, праця, трудовий процес (сутність і зміст зв'язку між роботодавцем і найманим працівником) і супровідні йому трудові та похідні від них відносини регулюються правовими нормами. Ці правові норми відображені в законодавчих нормативних актах з трудового права. Останні й складають законодавство про працю, або трудове законодавство.

Отже, трудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих компетентними державними та іншими правомочними органами.

Такі офіційні акти нормотворчості, якими встановлюються, закріплюються або скасовуються правові норми з питань праці, ще називають джерелами права. Сьогодні жодна з економічних систем не може обійтись без регулювання цих питань в законодавчому порядку. Від ефективності правового регулювання суспільних відносин, а трудові відносини є їх складовою частиною, залежить рівень розвитку суспільства.

Законодавство України про працю спрямоване на встановлення високого рівня умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Трудове законодавство будь-якої держави виникає не на пустому місці. Воно базується на принципах, які визначаються характером державної влади, економічними і політичними процесами в країні і які закріплені в її основному законі. Для України таким є її Конституція.

Крім того, створення трудового законодавства проходить під впливом нормотворчої діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому просторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій системі.

Питанням місця і ролі Конституції України в створенні трудового законодавства та міжнародного впливу на розробку його норм присвячені наступні параграфи цієї глави.

Нормативні акти з питань регулювання суспільних трудових відносин видаються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади — Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів;

органами державного управління — міністерствами і відомствами; органами місцевого самоврядування; безпосередньо підприємствами, установами, організаціями.! цим пояснюється ієрархічний принцип, на якому базується система трудового законодавства.

Місце і роль нормативного акта в системі законодавства, його беззаперечна обов'язковість чи підпорядкованість іншим нормативним актам, його юридична сила визначаються правовим статусом нормотворчого органу, який його видав. Виходячи з цього, закономірним виглядає пріоритет актів законодавчої влади перед нормативними актами виконавчої влади, актів вищестоящих органів порівняно з нормативними актами нижчестоящих органів. Звідси випливають і вимоги стосовно відповідності змісту нормативних актів нижчого рівня нормам, встановленим в законодавчих та підзаконних актах вищого рівня, і сфера їх дії, і їх повноваження щодо призупинення чи скасування неправомірних актів.

Юридичну силу нормативного акта, який входить в систему трудового законодавства, виражає його назва.

Закон— це законодавчий правовий акт, що видається вищим органом державної законодавчої влади або приймається референдумом і тому має вищу юридичну силу. Стосовно трудового законодавства таким є Конституція — основоположне джерело трудового права і закони України. Звід багатьох з них — Кодекс законів про працю (КЗпП) — єдиний систематизований законодавчий акт, яким комплексно регулюються трудові відносини.

Закони поділяються на комплексні (включають норми не лише трудового, а й інших галузей права, наприклад Закони України «Про підприємства в Україні», «Про власність») і функціональні (містять норми окремого інституту трудового права, наприклад Закон України «Про зайнятість населення»).

Меншою юридичною силою характеризуються підзаконні нормативні акти, які видаються і приймаються центральними та місцевими органами. Серед них найбільшу юридичну силу мають укази і розпорядження Президента України з питань регулювання праці; далі йдуть постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств. Всі вони видаються на виконання і в рамках закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні трудових відносин. Обов'язковою вимогою до підзаконних нормативних актів є їх відповідність змісту законодавчих актів та узгодженість з ними.

Нормативні акти міністерств і відомств складають значну частину в системі трудового законодавства, причому формується вона з нормативних актів, виданих, з одного боку, галузевими міністерствами і відомствами, а з іншого — Міністерством праці або Державним комітетом з нагляду за охороною праці (лише з питань охорони праці). Тому, з метою впорядкування видання міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій Указом Президента від 3 жовтня 1992 року введено з 1 січня 1993 року державну реєстрацію відомчих нормативних актів Міністерством юстиції.

Нормативні акти місцевої влади не посідають помітного місця серед джерел трудового права.

Що ж до рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то сфера їх дії поширюється на всю територію республіки, але обов'язковою вимогою до них є те, що вони не повинні суперечити трудовому законодавству України.

Найнижчий щабель в ієрархії нормативних актів з трудового права займають локальні, але вони складають найбільшу частину в системі трудового законодавства України. Суть їх у тому, що вони розвивають, уточнюють загальні законодавчі норми, конкретизуючи їх з врахуванням реальних можливостей і умов окремого підприємства, установи чи організації. Врахування реальних можливостей і умов означає встановлення в локальних нормативних актах додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-побутових пільг для працівників за рахунок власних коштів, матеріальне заохочення працівників, які обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. Тому юридична сила локальних нормативних актів обмежується тільки підприємством, на якому вони прийняті.

Характеристика локальних нормативних актів вже частково давалась в главі 1, де йшла мова про локальний метод регулювання трудових відносин. Тут залишається лише вказати на основні види локальних нормативних актів. В першу чергу це колективні договори. До колективних договорів включаються інші види локальних нормативних актів: положення про форми, системи та розміри оплати праці працівників, конкретні розміри тарифних ставок і окладів, положення про преміювання і виплату винагороди за підсумками роботи за рік, правила внутрішнього трудового розпорядку, план заходів щодо охорони праці. Як видно, локальні нормативні акти приймаються з питань практично всіх інститутів трудового права. Більш детально кожен із них буде розглянуто у відповідних главах особливої частини підручника.

Характеризуючи систему трудового законодавства, слід обов'язково вказати на дво- і багатосторонні договори і угоди України з іншими державами. Визнання того, що вони є частиною національного трудового законодавства України, містить ст. 9 Конституції. Вони є результатом спільної нормотворчості двох чи більше держав, зацікавлених у взаємному врегулюванні питань трудового законодавства. Практика такої діяльності підтверджена багатосторонніми угодами в рамках Співдружності Незалежних Держав за участю України. Крім того, Україна підписала низку угод з іншими країнами світу, наприклад з Соціалістичною Республікою В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України з цього питання визначається статтею 8-1 КЗпП України. В ній сказано, що якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

В систему нормативних актів про працю не входить судова практика, оскільки вона не створює нових правових норм, а лише виносить рішення з приводу правильності тлумачення нормативних актів, правильності їх застосування, їх відповідності конституційним нормам. Однак, виконуючи цю функцію, вона суттєво впливає на регулювання суспільних трудових відносин. 1 в цьому плані дуже важливими є керівні роз'яснення Верховного Суду України. Вони є результатом аналізу і узагальнення практики застосування правових норм. З одного боку, вони направлені на запобігання недолікам і помилкам при вирішенні аналогічних справ, в основі яких лежить неправильне чи неповне розуміння органами судочинства правових норм, і тим самим сприяють удосконаленню судочинства. З іншого, пояснюючи, як треба розуміти ту чи іншу норму, сприяють її правильному застосуванню.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2. Принципи трудового права	\|	Конституція України — основне джерело трудового права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.