Специфіка структури зайнятості населення України і ЇЇ формування під впливом пріоритетів розвитку

Реформування суспільства, трансформація всієї системи соціально-економічних відносин безпосередньо змінює і ринок праці, його структуру та методи регулювання. В нинішніх умовах це означає, то необхідно знайти свої орієнтири, сформувати свої пріоритети, які власне визначатимуть і масштаби пропозиції робочої сили на ринках праці, і рівень зайнятості, і її структуру. Ця залежність є неминучою, і вона реалізується поза конкретними прагненнями правлячих структур,

Якщо згадати галузеву структуру зайнятості в Україні хоча б середини 80-х рр., то впадає в око нацзвичайно висока концентрація працюючих у виробничому секторі, зокрема в так званій важкій промисловості. І дійсно, розподіл праці в колишньому Радянському Союзі, природні багатства України, зокрема її унікальні чорноземи і запаси корисних копалин, нарешті, географічне положення зумовили її статус не лише в СРСР, а й в РЕВ. Зрозуміло, що з розпадом цих структур промисловий комплекс України і відповідно зайнятість у промисловості неминуче були приречені на глибоку кризу.

Але це - лише один бік проблеми. Насправді ж галузевий розподіл працюючих мав ще декілька особливостей, які відрізняли Україну від ринково орієнтованих країн світу. Йдеться про зяйнятість у невиробничому секторі. Широко відомо, що питома вага працюючих у невиробничих галузях традиційно була надзвичайно низькою. Навіть після перерахунків згідно із міжнародною методологією обліку, яка дозволяє елімінувати вплив тієї обставини, що багато послуг працюючим, наприклад, великих підприємств надавалося на їх території. І відповідно ті, хто згадані послуги надавав, обліковувались як робітники цього ж підприємства і цієї ж галузі промисловості, а не, скажімо, громадського харчування чи побутового обслуговування.

Та принципова різниця була й в розподілі працюючих у самій невиробничій сфері. Якщо питома вага зайнятих в обслуговуючих галузях дійсно була набагато нижчою за аналоги економічно розвинених країн, то за рівнем концентрації робочої сили в соціальних галузях (освіта та охорона здоров'я) ми випереджали іншіх. Так, з урахуванням заочної та вечірньої форм навчання на одного викладача в середньому припадає в школах 12,8 учнів, а в вищих навчальних закладах - 4,8 студента. Один лікар в середньому припадає на 223 чоловік, тоді як навіть в таких країнах з високорозвиненою службою охорони здоров'я, як Канада і Німеччина аналогічні розрахунки показують цифри в 450 і 370 чоловік.

Згадані особливості відбивали насамперед довгострокові пріоритети радянської, зокрема української соціально-економічної стратегії.

9.7. Забезпечення повної зайнятостіяк один з пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії розвинених країн

У системі пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав забезпеченню повної зайнятості належить чинне місце. Вагомість цієї мети визначається як економічними наслідками безробіття (для суспільства в цілому і для кожної особи, що втратила роботу), так і суто соціальними. Проте необхідність надання робочого місця всім, хто може і хоче працювати, тобто пропонує свою робочу силу на ринку праці, - не тотожна забезпеченню зайнятості за будь- яку ціну. Суспільство дійсно зацікавлене в тому, щоб всі його працездатні члени працювали, оскільки це за інших рівних умов забезпечує зростання валового внутрішнього продукту і скорочує рівень демоекономічного навантаження (співвідношення чисельності незайнятого і зайнятого населення); більше того, керуючись економічними і соціальними міркуваннями сучасне суспільство створює умови для загального зростання рівня трудової активності (жінок, зокрема, чи осіб пенсійного віку). Але зростання рівня зайнятості ефект матиме тільки тоді, коли він буде зумовлений економічно, коли результати цієї зайнятості будуть дійсно корисними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Структура політики ринку праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.