Теорії етногенезу українців

Зародження та еволюція праукраїнських племен

Праслов’яни

Тема 1

Політичні аспекти утворення, розвитку і занепаду держави Україна – Русь (IX- перша половина XIV ст.)

Українці становлять етнічну гілку східного слов’янства. Предками українців були праслов’яни, походження та етногенез яких на сьогодні остаточно не з’ясовано. Приблизно з середини І тис. до н.е. старослов’янська мова виділилася з індоєвропейської мовної єдності і почала розвиватися самостійно. Головною проблемою з’ясування етногенезу слов’янства є визначення часу появи й належності до праслов’янського світу найдавнішого населення Європи.

Чеський славіст Петр Шафарик у 30-х рр. XIX ст. зазначав, що прабатьківщиною слов’ян були землі сучасної Волині, Поділля і Галичини, а його співвітчизник Любар Нідерле – територія від Ельби до Десни. Польські вчені Юзеф Костшевський та Ян Чекановський розташовували її поміж Віслою та Одером. Російські історики Третяков і Рибаков в сер. XX ст. локалізовували її між Ельбою і Дніпром.

Сучасна Київська археологічна школа останнім часом виробила власну концепцію слов’янського етногенезу. ЇЇ суть в тому, що на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. формування слов’янської спільності відбувалося понад Віслою й частково на Волині. У XV-XI ст. до н.е. населення поморсько-кльошової культури, просуваючись на схід, асимільовувало місцеву людність та утворило зарубинецьку культуру. Центр слов’янського етногенезу перемістився в межиріччя Вісли і Дніпра. На базі цих двох етнічних масивів утворилася київська культура на межі II-III ст. н.е.

На останньому етапі існування Великої Скіфії на території сучасної Польщі поміж Віслою і Одером та в басейні Західного Бугу утворилося племінне об’єднання пшеворської культури (II ст. до н.е. – IV ст. н.е.). До його складу входили германські племена лугіїв і слов’янські племена венедів. Венеди– перша назва слов’ян. Слов’ян під такою назвою згадували в своїх творах старогрецькі та староримські письменники – Геродот, Софокл, Тацит, Птолемей та інші. На початку н.е. венеди мешкали поміж Одером і середнім Дніпром.

Майже одночасно з пшеворською культурою формувалась і зарубинецька культура (III ст. до н.е. – II ст. н.е.). Спочатку вона займала територію Середнього Подніпров’я, частину Правобережного Полісся. Тут мешкали праукраінські племена. У складі зарубинецького племінного об’єднання поряд із іншими слов’янськими народами беруть свій початок і українці.

Приблизно на I ст. н.е. зарубинецькі племена досягли такого високого рівня розвитку та етнічної визначення, що почали виділятися із племінного об’єднання венедів. З часом це призвело до їх занепаду. Так утворились племена склавинів і антів.Склавини проживали в основному за межами України в межиріччі Дністра і Дунаю. Анти у середини IV ст. вже мали велике державне об’єднання, яке в період розвиту займало лісостепову зону він Дону до Румунії і далі на Балкани.

Чеський історик Любар Нідерле вважав антів за волинян, а російський історик В. Ключевський – за дулібів, тобто за слов’ян. Слов’янами антів вважав і О. Шахматов, а М. Грушевський називав антів предками українців.

Союз антських племен у різні часи об’єднував поліетнічне населення. До нього входили як слов’яни, так і неслов’янські племена. Проте етнічну основу союзу становили жителі лісостепу України, нащадки зарубинців. На думку того ж О. Шахматова, анти розмовляли мовою близькою до мови Київської Русі. У VII ст. назва «анти» остаточно зникає, а її замінює назва «слов’яни».

Проблеми походження українців як східнослов’янської спільності є актуальною і зараз. Існує кілька версій етногенезу українців.

1. Український історик Микола Костомаров відкидав досить популярну в Російській імперії теорію про спільність походження українців, росіян і білорусів з єдиної давньоруської народності. У статті «Дві руські народності» за 1861 р. він наголошував на існуванні не єдиної давньоруської народності, а окремих південно-руської (українці), сіверської, великоруської (росіяни), білоруської, псковської та новгородської народностей в давнину. Вчений підкреслює очевидні історичні відмінності у тенденціях державотворення українців і росіян.

2. Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка, досліджуючи пам’ятники трипільської культури, дійшов висновку про автохтонність походження українських племен. Він обґрунтовував ідею про поступальний етнічний розвиток українців з часів трипільської культури до сучасних українців.

3. Український історик Михайло Грушевський також додержувався автохтонної теорії походження українців. Він вбачав початки українства в антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.

4. Оригінальною була концепція походження українців відомого українського археолога і мовознавця Віктора Петрова. В середині XX ст. він розвинув теорію про походження українців з часів трипільської культури. В. Петров вбачав подібність матеріальної культури трипільців і українців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механізм контрольної функції фінансів	\|	Літописна теорія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.05 сек.