Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Теорії етногенезу українців

Зародження та еволюція праукраїнських племен

Праслов’яни

Тема 1

Політичні аспекти утворення, розвитку і занепаду держави Україна – Русь (IX- перша половина XIV ст.)

Українці становлять етнічну гілку східного слов’янства. Предками українців були праслов’яни, походження та етногенез яких на сьогодні остаточно не з’ясовано. Приблизно з середини І тис. до н.е. старослов’янська мова виділилася з індоєвропейської мовної єдності і почала розвиватися самостійно. Головною проблемою з’ясування етногенезу слов’янства є визначення часу появи й належності до праслов’янського світу найдавнішого населення Європи.

Чеський славіст Петр Шафарик у 30-х рр. XIX ст. зазначав, що прабатьківщиною слов’ян були землі сучасної Волині, Поділля і Галичини, а його співвітчизник Любар Нідерле – територія від Ельби до Десни. Польські вчені Юзеф Костшевський та Ян Чекановський розташовували її поміж Віслою та Одером. Російські історики Третяков і Рибаков в сер. XX ст. локалізовували її між Ельбою і Дніпром.

Сучасна Київська археологічна школа останнім часом виробила власну концепцію слов’янського етногенезу. ЇЇ суть в тому, що на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. формування слов’янської спільності відбувалося понад Віслою й частково на Волині. У XV-XI ст. до н.е. населення поморсько-кльошової культури, просуваючись на схід, асимільовувало місцеву людність та утворило зарубинецьку культуру. Центр слов’янського етногенезу перемістився в межиріччя Вісли і Дніпра. На базі цих двох етнічних масивів утворилася київська культура на межі II-III ст. н.е.

 

 


 

На останньому етапі існування Великої Скіфії на території сучасної Польщі поміж Віслою і Одером та в басейні Західного Бугу утворилося племінне об’єднання пшеворської культури (II ст. до н.е. – IV ст. н.е.). До його складу входили германські племена лугіїв і слов’янські племена венедів. Венеди– перша назва слов’ян. Слов’ян під такою назвою згадували в своїх творах старогрецькі та староримські письменники – Геродот, Софокл, Тацит, Птолемей та інші. На початку н.е. венеди мешкали поміж Одером і середнім Дніпром.

Майже одночасно з пшеворською культурою формувалась і зарубинецька культура (III ст. до н.е. – II ст. н.е.). Спочатку вона займала територію Середнього Подніпров’я, частину Правобережного Полісся. Тут мешкали праукраінські племена. У складі зарубинецького племінного об’єднання поряд із іншими слов’янськими народами беруть свій початок і українці.

Приблизно на I ст. н.е. зарубинецькі племена досягли такого високого рівня розвитку та етнічної визначення, що почали виділятися із племінного об’єднання венедів. З часом це призвело до їх занепаду. Так утворились племена склавинів і антів.Склавини проживали в основному за межами України в межиріччі Дністра і Дунаю. Анти у середини IV ст. вже мали велике державне об’єднання, яке в період розвиту займало лісостепову зону він Дону до Румунії і далі на Балкани.

Чеський історик Любар Нідерле вважав антів за волинян, а російський історик В. Ключевський – за дулібів, тобто за слов’ян. Слов’янами антів вважав і О. Шахматов, а М. Грушевський називав антів предками українців.

Союз антських племен у різні часи об’єднував поліетнічне населення. До нього входили як слов’яни, так і неслов’янські племена. Проте етнічну основу союзу становили жителі лісостепу України, нащадки зарубинців. На думку того ж О. Шахматова, анти розмовляли мовою близькою до мови Київської Русі. У VII ст. назва «анти» остаточно зникає, а її замінює назва «слов’яни».


 

Проблеми походження українців як східнослов’янської спільності є актуальною і зараз. Існує кілька версій етногенезу українців.

1. Український історик Микола Костомаров відкидав досить популярну в Російській імперії теорію про спільність походження українців, росіян і білорусів з єдиної давньоруської народності. У статті «Дві руські народності» за 1861 р. він наголошував на існуванні не єдиної давньоруської народності, а окремих південно-руської (українці), сіверської, великоруської (росіяни), білоруської, псковської та новгородської народностей в давнину. Вчений підкреслює очевидні історичні відмінності у тенденціях державотворення українців і росіян.

2. Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка, досліджуючи пам’ятники трипільської культури, дійшов висновку про автохтонність походження українських племен. Він обґрунтовував ідею про поступальний етнічний розвиток українців з часів трипільської культури до сучасних українців.

3. Український історик Михайло Грушевський також додержувався автохтонної теорії походження українців. Він вбачав початки українства в антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.

4. Оригінальною була концепція походження українців відомого українського археолога і мовознавця Віктора Петрова. В середині XX ст. він розвинув теорію про походження українців з часів трипільської культури. В. Петров вбачав подібність матеріальної культури трипільців і українців.

 

 


 


Читайте також:

  1. А .Маршалл - основоположник неокласичної теорії.
  2. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
  3. Альтернативні теорії вартості
  4. Альтернативні теорії капіталу
  5. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
  6. Альтернативні теорії максимізації
  7. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
  8. Базові поняття теорії і методики фізичного виховання.
  9. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  10. Біологічні і психологічні теорії.
  11. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
  12. Види і теорії сну. Повільний і швидкий сон. Механізм виникнення сну.




Переглядів: 2187

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Механізм контрольної функції фінансів | Літописна теорія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.