• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Багатовимірна структура

Цікаву методику для порівняння ефективності національних еконо­мічних систем розробив Б.Гаврилишин. У їх структурі він виділяє такі елементи: економічну структуру (систему); природні ресурси; населення; "know-how"; інвестиційний клімат; екологію (якість навколишнього середовища); національні цінності та мен­таль­ність; політичні установи.^[75][75]

а) Економічна структура.Порівняння економічних структур різних держав передбачає пошук відповіді на такі запитання:

- Яка кількість, яка якість та яка конкурентноздатність різних секторів економіки?

- Яка природа економічної системи, яку ефективність вона успадкувала, який її поточний стан?

- Яка сумісність економічної структури з екологічними мірку­ваннями, а, отже, яка її довгострокова ефективність?^[76][76]

Відповісти на ці запитання можна лише, порівнявши основні економічні характеристики:

економічну структуру, яка характеризується особливостями секторів економіки (первинного, вторинного, третинного) та темпами структурних змін;

економічну систему, характеристиками якої є характер власнос­ті, економічні стимули, податкова система, свобода ринків, наявність господарського законодавства, відкритість для іноземної конкуренції, економічна роль уряду та економічна політика;

інфраструктуру, що охоплює усі види транспорту, транспортну мережу та систему енергопостачання;

макроекономічну політику, завданнями якої є фінансова стабілі­зація та ефективна бюджетна політика, приватизація, лібералізація зовнішньої торгівлі та збільшення її частки у ВНП, конвертованість національної валюти, структурна політика, баланс між коротко­строковою програмою подолання кризи та довго­строковою (еколо­гічно сумісною) стратегією розвитку;

зовнішньоекономічну політику, яка передбачає формування ефектив­ної структури зовнішньої торгівлі, визначення основних торгових партнерів, конкурентноздатного експорту, забезпечення позитивного торгівельного та платіжного балансів, характеристику структури та обсягу іноземних інвестицій, причини втечі капіталу за кордон, обсяг валютних резервів, характер і обсяг зовнішньої заборгованості, міжнародний кредитний імідж країни.

б) Природні ресурси. Порівняння природних ресурсів різних країн не вимагає аналізу усіх відомих нам ресурсів, які є у навко­лишньому середовищі. Нас цікавить насамперед, чи країна має достат­ньо енерґетичних (нафти, ґазу, гідроенерґії тощо), мінеральних (металевих руд, рідкісних металів тощо), земельних та водних ресурсів, необхідних сільському, лісовому та рибному господарству, а також питної води; наскільки оптимально вони експлуатуються і наскільки вони важливі для економіки країни. Для порівняння важливі і природно-кліматичні та топографічні умови країни, оскільки впливають на формування умов праці та транс­портування, привабливості для туризму, будівництво летовищ, портів, підприємств тощо.

в) Населення. Населення є основним елементом національної економіки і тому особливе значення має порівняння показників, які його характеризують: чисельність, (занадто мале, достатнє чи завелике, густота), темпи зростання, розподіл за категоріями (за віком, сільське/міське тощо), зайнятість.

г) "Know-how".Для порівняння країн за цим показником, потріб­но мати інформацію про те, скільки та які "know-how" має країна, скільки створює сама, а скільки купує та продає, чи вміло використовує "know-how", чи ефективний ланцюг "наука-технологія-бізнес";^[77][77]

ґ) Інвестиційний клімат. Цей елемент дуже складний для порівняння, оскільки потрібно визначати схильність населення до заощаджень, готовність до інвестицій, які існують джерела капіталу, яка ефективність інвестицій;

д) Екологія. Стан навколишнього середовища - є також важли­вий елемент, що суттєво впливає на ефективність еколого-еконо­мічної системи в цілому. Насамперед потрібно знати, яка якість повітря, вод, земель, лісів тощо; чи якість навколишнього середо­вища погіршується, залишається стабільною, поліпшується; чи можна подолати забруднення.

е) Національні цінності та ментальність.Це один із най­важ­ли­віших елементів у структурі еколого-економічної системи. Національна ментальність формує ставлення людей до праці, один до одного, до держави. Ментальність суттєво впливає на розвиток політичних інституцій держави.

є) Політичні установи. Аналізуючи політичну систему, Б.Гав­ри­лишин пропонує порівнювати політичні установи за такими ознаками: чи система виборів ефективна і дозволяє народу виявити свою волю; чи закони пишуть для примирення особистих і групо­вих інтересів заради загального блага або є результатом лобізму для вирішення окремих питань; чи сформована відповідна політична культура; чи існує сильне громадянське суспільство, чи "дикта­торський" уряд; чи чітко розмежовані законодавча, виконавча та судова влади тощо.

Такий детальний підхід до структури економічних систем та їх ефективності неодноразово давав змогу Б.Гаврилишину точно оцінювати реальний стан національних економік і робити правдиві прогнози. Свідченням цього є насамперед доповідь Римському клубові, яка була опублікована під назвою "Дороговкази в майбут­нє: До ефективніших суспільств" (1980), основні висновки якої підтвердило життя. Основні положення цієї методики ми ви­користовуємо для порівняльної характеристики сучасних еконо­мічних систем.

§3. Модель економічної системи

Функціональну техніко-економічну структуру еконо­міч­ної системи можна проілюструвати схемою 5. Залучаючи працю і капітал для створення із продуктів навколишнього середовища (сировини) неохідних людям благ, національна економіка породжує проблему створення великої кількості відходів як виробництва, так і спожи­вання, які при нинішньому рівні розвитку технології не можуть бути піддані рециклінґу. З економічної точки зору - будь які відходи, це є втрачена сировина. На сьогодні ці втрати є об’єктивними.

Відходи як виробництва, так і споживання, які не піддаються рециклінґу можна назвати "екологічним баластом". "Екологічний баласт", що об'єктивно утворюється в процесі функціонування економічної системи є показником її екологічної неефектив­ності. Якщо ж розглядати функціонування еколого-економічної системи з погляду формування "екологічного баласту", то ми можемо її показати як систему функціональних залежностей або у вигляді моделі "затрати-вихід".

У першому випадку природу "екологічного баласту" можна описати так:

WM = f (NF, L, C), (2.1)

де

WM - "екологічний баласт",

NF - сили природи,

L - праця,

C - капітал.

Схема 5. Функціональна техніко-економічна структура економічної системи.

Ринкова економіка, що базується на принципі laissez faire, не створює економічного механізму подолання проблем, які можуть виникнути через 30-40 років. У таких умовах

||WM|| → max. (2.2)

Екологічна ефективність економічної системи безпосередньо залежить від її здатності зменшувати величину ЕВ. Проте, її зменшення не відбувається автоматично - для цього потрібна цілеспрямована діяльність держави. Лише в цьому випадку зможемо вважати, що:

||WM|| → min. (2.3)

Щоб зрозуміти, які із факторів виробництва підвладні людині, тобто, які із них людина може використовувати для впливу на ефективність еколого-економічної системи слід їх розглянути де­таль­ніше:

NF= f (a₁, a₂, ... , a_n), (2.4)

L= f (b₁, b₂, ... , b_m), (2.5)

C= f (c₁, c₂, ... , c_k). (2.6)

Показники a₁, a₂, ... , a_n характеризують якісний та кількісний стан розробки запасів родовищ корисних копалин (a₁), біологічних ресурсів (a₂), земельних ресурсів (a₃) тощо. Людина спроможна залишати помітний вплив, головним чином негативний, проте впливати на управління цим продуктивним фактором на сьогодні може ще дуже обмежено.

Показники b₁, b₂, ... , b_m характеризують функціональні елементи такого продуктивного фактору як праця у найширших його виявах, аж до таких як, наприклад, створення нових технологій тощо. Цей фактор може безпосередньо відобразитись на стані еколого-економічної системи, зменшуючи надходження до "еколо­гіч­ного баласту" чи створюючи технології утилізації тих речо­вин, які потрапили до нього раніше.

Показники c₁, c₂, ... , c_k характеризують елементи які живлять ринкову економіку та ринкові відносини. Насамперед, це стосується кредитно-банківської системи, монетарної політики уряду тощо. Капітал як продуктивний фактор є рушієм ринкової економіки і без нього нові технології не змогли б реалізуватись.

Отже, факторами, на управління якими людина може ціле­спрямовано впливати, є лише два - праця і капітал. Через управ­ління цими факторами можна впливати на зменшення пресу "екологічного балансу" на економічну систему.

У другому випадку ми можемо використати у найбільш загаль­ному вигляді принцип "затрати-вихід" В.Леонтьєва^[78][78]. Функціо­нальні залежності, що існують в еколого-економічній системі ми можемо показати у вигляді певних залежностей.

Процес матеріального виробництва відбувається внаслідок взаємодії факторів виробництва:

P = NF + L + C, (2.6)

де

P - процес матеріального виробництва.

Матеріальне виробництво, затрачаючи природні ресурси, працю і капітал, має на "виході" ряд компонентів, що створюють різне екологічне навантаження на стан системи:

P = G_R + G_WM + R_P + WM_P, (2.7)

де

G_R - кінцеві блага, які піддаються рециклінгу;

G_WM - кінцеві блага, які не піддаються рециклінгу;

R_P - відходи виробництва, які піддаються рециклінгу;

WM_P - відходи виробництва, які не піддаються рециклінгу.

Метою процесу матеріального виробництва є створення матері­альних благ, які необхідні людям для задоволення їх потреб. Використовуючи попередні припущення, ми можемо сформулювати наступну залежність:

C = G_R + G_WM, (2.8)

де C - кінцеві блага, створені у процесі матеріального виробництва.

Підставивши (2.8) у (2.7), ми одержимо:

P = C + R_P + WM_P. (2.9)

Після споживання кінцеві блага трансформуються у відходи:

G_R = R_G, (2.10)

G_WM = WM_G, (2.11)

де

R_G - відходи споживання, які піддаються рециклінгу,

WM_G - відходи споживання, які не піддаються рециклінгу.

Тобто, (2.8) можна записати ще й як:

C = R_G + WM_G. (2.12)

В процесі матеріального виробництва, як ми бачимо, утворюються відходи 2-х видів: (1) які за нинішнього розвитку технологій можуть бути використані як вторинна сировина і (2) ті, що не піддаються рециклінгу:

R = R_P + R_G, (2.13)

WM = WM_P + WM_G, (2.14)

де

R - відходи виробництва та споживання, що піддаються рециклінгу;

WM - відходи виробництва та споживання, які не піддаються рециклінгу, або "екологічний баласт".

Якщо ж припустити, екологічна система не змінює речового потоку еколого-економічної системи, тобто, що вона є замкнутою системою, то ми можемо зробити наступні висновки:

1) що процес матеріального виробництва є процесом пере­творення природних ресурсів у необхідні людям блага;

2) що процес виробництва та споживання завершується, у кінцевому підсумку, перетворенням створених раніше благ у від­ходи;

3) у процесі матеріального виробництва формується специфічна група відходів, які не піддаються рециклінгу.

Отже, відбувається поступове переміщення природних ресурсів в "екологічний баласт". Це можна зобразити так:

||WM|| → max, (2.15)

||NF|| → min. (2.16)

Тобто, кожен наступний цикл відбувається при зменшенні кількості природних ресурсів на величину збільшення "екологічного баласту":

ΔWM = ΔNF. (2.17)

Останнє рівняння підводить нас до категорії часу. Часовий лаґ, який можна теоретично виокремити з процесу функціонування еколого-економічної системи, дає можливість її точніше описати^[79][79]. Зробимо лише одне припущенння, що усі блага створюються і споживаються проягом одного лаґу.

Тоді, розглядаючи фактори виробництва:

F = NF + L + C, (2.18)

ми звертатимемось не до усієї їх сукупності, а лише до тих, які протягом даного лаґу залучатимуться у процес виробництва:

F_t = NF_t + L_t + C_t. (2.19)

Проте, якщо бути точним, то разом із природними ресурсами новими, використовується і вторинна сировина, тобто ресурси попереднього лаґу:

F_t = NF_t + NF_t-Δt + L_t + C_t, (2.20)

і процес матеріального виробництва також набуває форми:

P_t = NF_t + NF_t-Δt + L_t + C_t. (2.21)

Результатами процесу виробництва стануть:

P_t = G_Rt + G_WMt + R_Pt + WM_Pt = C_t + R_Pt + WM_Pt. (2.22)

Створені у суспільстві матеріальні блага у кінцевому підсумку стають відходами, частину з яких за нинішнього рівня розвитку технологій використати в якості вторинної сировини неможливо:

C_t = G_Rt + G_WMt, (2.23)

G_Rt → R_Gt, (2.24)

G_WMt → WM_Gt, (2.25)

C_t → R_Gt + WM_Gt. (2.26)

А відходи, що піддаються рециклінгу, будуть використані протягом наступного лаґу:

NF_t+Δt = R_t = R_Pt + R_Gt. (2.27)

Проте, частина NF втрачається під час кожного лаґу поповнюючи WM:

+ΔWM_t = ^_ΔNF_t. (2.28)

Формули (2.1) - (2.28) є моделлю еколого-економічної системи.

§4. Критерії ефективності економічних систем

Ефективність економічної системи визначається насам­перед техніко-економічними умовами функціонування національної економіки. Найблагородніші побажання підвищити екологічну ефек­тивність національної економіки може тривалий час стри­му­ватись відсутністю необхідних для цього технічних та техноло­гічних можливостей. Відомо, що викиди автомобільного транспорту дають до 70% забруднення атмосфери окисами азоту та вуглецю і до 90% забруднень сполуками свинцю^[80][80], проте сьогодні ще немає техніко-економічних умов для вирішення цієї проблеми.

Залучаючи працю і капітал до створення із продуктів навколишнього середовища (сировини) неохідних людям благ, національна економіка породжує проблему створення великої кількості відходів як виробництва, так і спо­живання, які при нинішньому рівні розвитку технології не можуть бути піддані рециклінґу. З економічної точки зору - будь-які відходи, це втрачена сировина. Нині ці втрати об’єктивні.

За різними оцінками, сьогодні із 100% природних ресурсів, залучених у матеріальне виробництво, форму споживчих благ набувають не більше 20% з них. Решта 80% - це відходи вироб­ництва. Створені ж матеріальні блага з часом стають відходами споживання. З економічної точки зору, не треба хвилюватись усіма відходами, а лише тими, які не можуть бути використані як вторинна сировина, оскільки такі відходи формують "екологічний баласт" еколого-економічної системи.

З погляду економічної теорії, політику держави на збереження певної якості навколишнього середовища можна проілюструвати, використавши криву виробничих можливостей (див. графік 2).^[81][81] Рух у напрямку досягнення кращої якості навколишнього середо­вища (як, наприклад, від А до В) заставляє пожертвувати іншими товарами. Рух у напрямку до збільшення кількості інших товарів потребує можливих жертв у вигляді погіршення якості навко­лишнього середовища.

Графік 2.

Граничні соціальні кошти забруднення навколишнього середо­вища є загальною додатковою ціною для всіх членів суспільства внаслідок збільшення на одиницю забруднення (див. графік 3). При низькому рівні забруднення, поки навколишнє середовище спро­можне самовідновлюватись, граничні соціальні кошти забруднення можуть дорівнювати нулю. Як тільки кількість забруднень зростає, то, мабуть, зростатимуть й граничні соціальні кошти для багатьох забруднювачів.

Графік 3.

Кривій зниження граничних коштів зменшення забруднення є додані кошти зменшення забруднення на одиницю. Граничні кош­ти уникнення забруднення тяжіють до збільшення тоді, коли відсоток усього забруднення, який повністю усунено, збільшується (див. графік 4). Внаслідок цього крива граничних коштів змен­шення забруднення має нахил донизу.

Оптимальна кількість забруднення визначає перетин кривої граничних коштів зменшення забруднення і кривої граничних соціальних коштів забруднення (див. графік 5). Ліворуч від точки перетину всі вигоди від подальшого зменшення забруднення не виправдовують високих граничних коштів зменшення, а праворуч від неї, граничні кошти зменшення менші, ніж кошти, які суспільство накладає за забруднення у вигляді податків чи платежів.

Графік 4.

Графік 5.

Оптимальною у природокористуванні є така політика, яка збалансовує граничні соціальні кошти забруднення та граничні кошти пом’якшення забруднення, з метою підняти точно праву точку на межу виробничих можливостей (див.графік 6). Ефектив­ною є та політика, яка хоч наближає до цієї межі, навіть, якщо ця точка не є оптимальною. У цьому випадку рух від А до В ефективний, а рух від А до С досягає того ж поліпшення якості навколишнього середовища, але воно є неефективним тому, що в результаті ми маємо велику втрату інших товарів. Рух від А до D ще менше ефективний.

Графік 6.

Криву граничних коштів зменшення забруднення можна назва­ти кривою попиту можливості забруднення.

Позиція кривої пропозиції можливостей забруднення залежить від того, скільки фірм можуть заплатити за знешкодження викидів та відходів у навколишнє середовище. Якщо їм можна було би не платити взагалі, крива пропозиції В збіглася б з горизонтальною віссю, як це зображено на графіку 7, а врівноважувальна кількості забруднення була б більша, ніж оптимальна кількість забруднення.

Графік 7.

Графік 8.

Розглядаючи вплив податків на зменшення забруднення, Е.Долан та Д.Ліндсей стверджують, що ідеально податок на забруд­нення можна зробити достатньо високим, щоб зменшити забруд­нення до оптимального рівня. Тут крива пропозиції можливості забруднення "зрізує" попит і криву граничних соціальних коштів у точці, в якій вони перетинаються (див. графік 8). На практиці такий чудово зроблений податок на забруднення досягнути важко.

У системі, що використовує ринкові дозволи на забруднення, люди які роблять екологічну політику, спершу повинні визначити, яку кількість забруднень може собі дозволити суспільство. Ідеально, якщо вони розв’яжуть проблему виміру, вони визначать цю кількість на рівні, на якому крива граничних соціальних коштів забруднення перетинається з кривою попиту для можливостей забруднення (це і є крива граничних коштів зменшення забруд­нення). Як тільки ці дозволи визначені, то крива пропозиції для можливостей забруднення буде вертикальною лінією (див. графік 9). Як тільки ці дозволи починають продавати від однієї фірми до іншої, вони під кінець опиняться в руках фірми з найвищим коштом зменшення забруднення. Ефект полягатиме в мінімізації витрат на досягнення цільового рівня зменшення забруднення.

Графік 9.

Якби забруднювачі завжди були зобов’язані компенсовувати жертвам забруднення за збитки або самій особі або його власності приватний ринок можливостей забруднення був би створений. Ідеально крива пропозиції на ринку точно збіглася б із кривою граничних соціальних коштів забруднення. Врівноважена кількість забруднення тоді б зрівнялась з оптимальною кількістю (див. графік 10).

Графік 10.

Для порівняння економічної ефективності різних систем застосо­вують такі показники, як валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), ВНП та ВВП в розрахунку на душу населення тощо. Ці показники дають уявлення, наскільки продуктивною є ця чи інша економіка.

Для з’ясування потенційних можливостей зростання продуктив­ності економіки застосовують показники структури робочої сили: яка частка населення зайнята у сільському господарстві, а яка у промисловості, показники освоєння природних ресурсів: відсоток земель, залучених у сільське господарство тощо.

Офіційна статистика дає дуже мало показників, за якими можна проаналізувати екологічну ефективність різних систем. Загальним показником, який свідчить про тиск економіки на навколишнє середовище, є величина ВНП у розрахунку на один квадратний кілометр.^[82][82] Такий показник відображає інтенсивність взаємодії між суспільством та природою. Корисними були б і такі показники, як величина збитку завданого навколишньому середовищу у відношенні до ВНП; частка природоохоронних витрат у ВНП; площа природоохоронних територій до загальної площі країни (вважають, що для призупинення процесу деґрадації навколишнього середовища необхідно мати поза господарською діяльністю 12% території).

Т а б л и ц я 1

Основні економічні та екологічні показники

порівнюваних еколого-економічних систем^*

Примітка: а - порівняння цих даних є некоректним.

^* Джерело: Social Indicators of Development, 1995.- Baltimore; London: The John Hopkins University Press, 1995; The World Almanac and Book of Facts, 1995.- Mahwah, N.J.: Funk & Wagnals, 1994.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
4. ISO 15504.Структура еталонної моделі
5. IY.3. Общество и его структура.
6. VІ. План та організаційна структура заняття
7. А) Структура економічних відносин.
8. Аграрна структура та її елементи
9. Агропромисловий комплекс та його структура
10. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
11. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
12. Алфавіт мови і структура програми

Переглядів: 1045