МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||
МІЖНАРОДНА КООРДИНАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ5.1. Сутність міжнародної координації економічної політики та її інститути. 5.2. Міжнародне регулювання руху товарів, послуг і продуктів інтелектуальної власності. 5.3. Регулювання міжнародних фінансових відносин. 5.4. Міжнародний валютний фонд в системі регулювання міжнародних фінансових відносин. Міжнародна координація економічної політики — це процес взаємного узгодження заходів національної економічної політики зацікавленими учасниками задля спільного регулюючого впливу на економічні процеси інтернаціонального чи регіонального рівнів. 5.1. Сутність міжнародної координації економічної політики та її інститути Об'єктами міжнародної координації економічної політики можуть бути: — цілі економічної політики. Учасники об'єднуються навколо спільних для всіх зацікавлених сторін можливих результатів координування з метою погодити на основі компромісу ті цілі економічної політики, які викликають певні суперечності, тощо; — інструменти економічної політики. Від того, наскільки правильним буде вибір економічними суб'єктами механізмів реалізації економічної політики, наскільки ці механізми відповідають характеру існуючих економічних умов, багато в чому залежить і можливість досягнення поставлених цілей. Більше того, зважаючи на взаємозалежність національних економік у світовому господарстві, економічна політика однієї країни безперечно буде впливати на процеси сусідніх країн, тому координація учасниками кількості та якості інструментів економічної політики буде сприяти їхньому стабільнішому соціально-економічному розвитку; — інформація. Обмін інформацією, порядок її оприлюднення, зберігання тощо значно посилює ефект спільної економічної політики, підвищує можливості її учасників для досягнення результатів порівняно з тими суб'єктами міжнародної економічної діяльності, які такою інформацією не володіють; — терміни, масштаби та форми проведення заходів координування. Названі об'єкти координації є по суті елементом наукового обґрунтування майбутньої скоординованої економічної політики. Наприклад, одним із наукових принципів заходів регулювання є їх узгодженість у часі, зважаючи, зокрема, на те, що об'єктивною закономірністю економічних процесів є наявність ефектів запізнення впливу інструментів економічної політики на ціль регулювання (ефект лага економічної політики), часова різниця у взаємодії цілі та інструментів регулювання для різних форм економічної політики тощо. Зважаючи на сучасну економічну практику, координація економічної політики може набувати як дво- (дві країни, що домовляються про скоординовані заходи), так і багатосторонньої (учасниками скоординованої економічної політики є три і більше країн) форм. Особливістю сучасного етапу розвитку світової економіки є координація економічної політики на багатосторонній основі за допомогою різноманітних міжнародних інститутів. До останніх, як правило, належать такі: — організаційні структури: міжнародні організації, установи, конференції тощо, якими розробляються координуючі заходи і які, як правило, власне і координують та контролюють дії учасників; — сукупність законів, норм, правил, традицій тощо, які зумовлюють спільні "правила гри" для учасників координації економічної політики і багато в чому визначають її характер та зміст. Серед причин, що зумовлюють підвищення ролі міжнародних інститутів у процесах координування економічної політики, можна виділити як найвагоміші такі: — ускладнення системи міжнародних економічних відносин на основі поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації та глобалізації економічних процесів. Як результат — нова якість міжнародного господарства, посилення ступеня взаємопроникнення економічних суб'єктів різних національних економік та підвищення на цій основі їх взаємозалежності, ускладнення можливості вирішення існуючих соціально-економічних проблем силами однієї країни; — збільшення кількості власне соціально-економічних проблем, їх модифікація під впливом інтернаціоналізації економічних процесів, що вимагає принципово інших механізмів їх вирішення, причому, часто таких, що базуються виключно на необхідності координуючих дій з іншими співучасниками міжнародного суспільства; — посилення ролі фактора часу для реалізації цілей національної економічної політики та вирішення існуючих проблем в умовах високої динаміки розвитку соціально-економічних процесів під впливом процесів НТР і глобалізації. Реалізація спільних заходів за допомогою міжнародних інститутів дозволяє економити час для узгодження економічної політики зацікавленими сторонами; — виконання міжнародною організацією ролі своєрідного "арбітра" під час вирішення можливих протиріч між сторонами, що значно збільшує можливість досягнення консенсусу з принципових питань координованої економічної політики; — зменшення "ціни" розробки та реалізації узгоджу-вальних заходів за рахунок певної економії на витратах, наприклад, витратах для інформаційного чи організацій-ного забезпечення координації економічної політики учасників тощо. За критеріями міжнародного права організаційні структури, які виступають в ролі міжнародних інститутів координації економічної політики, можна поділити на дві основні групи — міжнародні організації та міжнародні конференції. Розрізняють їх за принципом міжнародної право-суб'єктності, тобто здатності мати права (обов'язки) або набувати їх за рахунок своїх дій: наприклад, права на прийняття договору, права на привілеї та імунітет, права на представництво при міжнародній організації тощо. Міжнародні конференції, як правило, не мають міжнародної правосуб'єктності і є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами. Вони скликаються або міжнародними організаціями, або державами-ініціаторами з метою підготовки та прийняття міжнародних договорів, обговорення певних міжнародних проблем, обміну думками та інформацією, а також розробки рекомендацій. Виділяють міжурядові (учасниками яких є представники державних органів відповідних країн), неурядові (учасниками є представники, наприклад, профспілкових, підприємницьких спілок тощо), всесвітні (учасники яких представляють більшість країн світу), регіональні (членами-учасниками є представники окремого регіону світу) конференції тощо. Для міжнародних організацій характерні: — багатосторонність учасників (представники трьох і більше країн); — наявність установчого міжнародного документа (статуту, засновницького договору); — постійні органи, які мають певну компетенцію, повноваження та функції (наприклад, секретаріат, постійно діючі комісії тощо); — відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного праваті та ін. Отже, міжнародна організація — це багатостороннє об'єднання суверенних учасників, створене з метою досягнення спільних цілей на основі установчого міжнародного документа, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю та організоване відповідно до міжнародного права. В теорії міжнародної економіки є досить багато класифікацій видів міжнародних організацій. Одними з найбільш поширених способів групування міжнародних організацій є класифікації за такими критеріями: членство держав, географічне охоплення, компетенція, за якими виділяють досить розгалужена систему видів міжнародних організацій (рис. 5.1).
Міждержавні міжнародні організації — це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані відповідно до норм міжнародного права. Найбільш відомими міждержавними міжнародними організаціями є Організація об'єднаних націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ) та ін. Міжнародні недержавні організації. Резолюція Економічної і Соціальної ради ООН від 27 лютого 1950 р. містить таке визначення міжнародної недержавної організації: "Будь-яка міжнародна організація, яка не заснована на основі міжурядової угоди, вважається неурядовою організацією". Як правило, подібна міжнародна недержавна організація об'єднує представників різних громадських угруповань з різних країн за спільними інтересами. Міжнародні неурядові організації мають статус юридичної особи і їхня діяльність, безумовно, впливає на політику держав і міжнародних міждержавних організацій в різних галузях політичного, економічного і соціального життя. Прикладами таких міжнародних недержавних організацій є Міжнародна торгівельна палата (МТП), Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ), Всесвітня асоціація туристських агентств (ВАТА), Міжнародний кооперативний альянс (МКА), Міжнародна асоціація економічних наук (МЕА), Міжнародний статистичний інститут (МСІ) та ін. Глобальні міжнародні організації — організації, членами яких є представники всіх (або більшості) країн світу або регіонів (наприклад, ООН, МВФ, МЕА, Всесвітня митна організація (ВМО) та ін.). Регіональні міжнародні організації — це організації, в роботі яких бере участь велика кількість представників певного регіону (наприклад, організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Ліга арабських держав, Організація африканської єдності (ОАЄ), Європейський Союз (ЄС) тощо). Універсальні міжнародні організації — це багатоцільові установи, організації, які регулюють широке коло відносин між їх членами, і предмет діяльності яких становить інтерес для всіх держав світу (наприклад, ООН, МТП, СМЯтощо). Спеціалізовані міжнародні організації — це організації, які мають обмежені цілі, створені для співпраці в одній галузі (наприклад, праці, фінансах, цивільній авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо). Найбільш відомими спеціалізованими міжнародними організаціями є МВФ, ВТО, МЕА, Міжнародна торговельна палата (МТП) та ін. Загалом серед кількості міжнародних організацій спеціальні організації переважають над універсальними, лише кілька міждержавних міжнародних організацій мають широкий спектр політичних, економічних та соціальних цілей, тоді як більшість з них мають функціональну спеціалізацію: економічну, військову,* технічну, соціально-культурну. Перші міжнародні організації як інститути регулювання міжнародних відносин з'явилися порівняно недавно — у середині XIX ст. зокрема: Центральна комісія судноплавства по Рейну (1814 p.), Міжнародний телеграфний союз (1865 p.), Міжнародний комітет мір і ваг (1875 p.), Міжнародний союз з охорони прав промислової власності (1883 p.), Міжнародний союз для публікації митних тарифів (1890 p.), Міжнародна організація підприємців (1919 p.), Міжнародна торговельна палата (1920 p.), Міжнародна організація зі стандартизації (1926р.) та ін. Як зазначалось, характерною рисою розвитку міжнародних відносин за останнє століття є, по-перше, збільшення кількості міжнародних організацій і, по-друге, розширення їх компетенції та ускладнення структури. Якщо у 1914 р. налічувалося 212 міжнародних організацій, абсолютна більшість з яких були недержавними (20 міждержавних), у 1949 р. — 962 (100 міждержавних), 1990 р. — 4300 міжнародних організацій (300 міждержавних), то нині загальна кількість міжнародних організацій наближується до 5 тис, з яких понад 400 — міждержавні (міжурядові). За останніми даними, серед міждержавних міжнародних організацій більше ніж половина — це організації економічної спрямованості, а серед недержавних — найбільше у галузі комерції та промисловості, а також у системах охорони здоров'я і медицини. 5.2. Міжнародне регулювання руху товарів, послуг і продуктів інтелектуальної власності Регулювання міжнародної торгівлі товарами, послугами і продуктами інтелектуальної власності на міждержавному рівні виявляється у спільно прийнятих урядами різних країн на основі компромісівдомовленостях (правових положень, нормах, процедурах, погодженнях взаємних зобов'язаннях, рекомендаціях) у сфері економічної політики і практики, що відображають інтереси країн-учасниць. Регулювання націлене на створення певних передумов, що сприяють подальшому розвитку світогосподарських зв'язків між зацікавленими державами, зокрема шляхом досягнення стабільності й передбачуваності режиму доступу на товарні ринки. Основними напрямами багатостороннього регулювання світової торгівлі в сучасних умовах є такі: — створення зацікавленими державами договірно-правової основи торговельно-економічних відносин; — вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу торговельно-політичних заходів впливу на світогосподарські зв'язки, визначення рамок і можливостей використання окремих інструментів торговельної політики; — формування й подальший розвиток міжнародних інститутів, що сприяють досягненню домовленостей і вирішенню спірних проблем; — обмін інформацією і досвідом організації торговельно-економічних зв'язків. Торговельна політика і проблеми світової торгівлі є об'єктом діяльності багатьох регіональних та глобально-універсальних інститутів, як міжурядових, так і неурядових. Усі вони утворюють систему міжнародних організацій, що здійснює координацію і багатостороннє регулювання міждержавних торговельно-економічних відносин (рис. 5.2).
Створена відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї в 1964 p. як спеціальний постійний орган Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) є однією з най-масовіших універсальних міжнародних організацій, членами якої є 185 держав і три учасники, які представляють спеціалізовані агентства. ЮНКТАД як центр узгодження між державами світу принципів світової торгівлі та основний арбітр у вирішенні розбіжностей, що виникають, виконує такі основні функції. 1. Регулювання торговельних та економічних відносин між державами шляхом розробки концепцій і принципів розвитку світової торгівлі. 2. Вжиття заходів з метою регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами за допомогою укладання міжнародних торговельних угод. 3. Використання засобів і заходів торговельної політики та економічної співпраці для сприяння більш ліберальному режимові світової торгівлі. 4. Сприяння розвитку економічної співпраці між країнами, що розвиваються, в тому числі за рахунок створення для них системи преференцій. 5. Надання допомоги національним урядам і регіональним угрупуванням з питань розвитку світової торгівлі та іншим питанням. 6. Регулювання обмежувальної ділової практики. 7. Проведення аналітичної роботи з таких проблем: глобалізація і розвиток, інвестиції, розвиток підприємств і технологій, міжнародна торгівля товарами і послугами, розвиток інфраструктури у сфері послуг тощо. 8. Сприяння координації діяльності держав у рамках ООН. 9. Співпраця з міжнародними економічними організаціями (Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародним торговельним центром (МТЦ), Міжнародною торговою палатою (МТП) тощо). Реалізація цих функцій здійснюється ЮНКТАД у рамках ООН за допомогою декількох взаємопов'язаних органів (рис. 5.3).
Рис. 5.3. Міжурядова структура організації діяльності ЮНКТАД
Інший орган у структурі ООН — Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) (створена в 1966 р.) реалізує мету підвищення ролі ООН у процесах зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвиткові міжнародної торгівлі. До завдань ЮНСІТРАЛ належать: — координація роботи міжнародних організацій з правових питань міжнародної торгівлі; — сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях; — розробка нових конвенцій та інших документів стосовно права міжнародної торгівлі; — підготовка кадрів і надання допомоги у правовій сфері міжнародної торгівлі. Міжнародний торговельний центр (МТЦ) створено в 1964 р. для допомоги країнам, що розвиваються, з таких основних напрямах, як можливості розширення експорту, надання інформації і консультацій з питань ринків і методів збуту експортної продукції, створення експортних служб і підготовка відповідних кадрів тощо. Визначальна роль у регулюванні міжнародної торгівлі на сучасному етапі належить Світовій організації торгівлі (СОТ), яка з січня 1996 р. замінила Генеральну угоду з тарифів та торгівлі (ГАТТ) (договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами у 1947 р. та набрав чинності у 1948 p.). На сьогодні COT є єдиною правовою та інститу-ційною основою всесвітньої торговельної системи. Члена-ми-засновниками COT стали 82 країни, а нині вона об'єднує вже 135 країн та близько ЗО подали заявки на вступ до неї. Сфера діяльності COT охоплює більше 90 % обсягу світової торгівлі. Незважаючи на те, що Світова організація торгівлі заснована на принципах ГАТТ і є її формальним спадкоємцем, все-таки між цими організаціями є певні відмінності, зокрема: 1. ГАТТ являв собою звід правил (багатосторонніх угод) із зобов'язаннями, обов'язковими для всіх її членів. На відміну від ГАТТ СОТ не пов'язана з ООН. 2. ГАТТ використовувся як "тимчасовий базис". Зобов'язання СОТ є повноцінними й постійними. 3. Правила ГАТТ поширювалися на торгівлю товарами. СОТ здійснює ширше регулювання торговельних відносин. Так, окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю товарами, СОТ охоплює ще низку угод: — генеральну угоду про торгівлю послугами; — угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності; — пакет пов'язаних із ГАТТ угод з питань митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, захисних застережень, антидемпінгових процедур, про субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні бар'єри в торгівлі тощо. Метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі й надання їй стійкої основи і забезпечення таким чином економічного зростання і підвищення добробуту людей. Це досягається частково на основі вироблення й установлення правил та угод, що стосуються торгівлі між країнами — членами і частково шляхом переговорів, спрямованих на подальшу лібералізацію торгівлі товарами й послугами. СОТ виконує такі функції: — адміністративна робота, пов'язана з багатосторонніми угодами, які в цілому й становлять СОТ, і їх імплементацією; — спостереження за станом світової торгівлі і надання консультацій з питань регулювання в галузі міжнародної торгівлі; — виконання ролі форуму для багатосторонніх торговельних переговорів; — забезпечення механізмів'примирення для врегулювання торговельних суперечок; — спостереження за торговельною політикою держав; — співробітництво з іншими міжнародними установами, що впливають на визначення глобальної торговельної політики. Діяльність СОТ базується на таких принципах: — недискримінація в торгівлі, що забезпечувалося взаємним наданням, з одного боку, режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних та транзитних операцій і пов'язаних з ними митних зборів, а з іншого — національного режиму, який прирівнює в правах товари імпортного і вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків та зборів, а також правил, які регулюють внутрішню торгівлю; — взаємне надання сторонами, що домовляються, тих прав, переваг та пільг, якими користується (чи буде користуватися) у них будь-яка третя держава, тобто надання режиму найбільшого сприяння. Цей принцип поширюється на ввезення та вивезення товарів, митні збори, промисловість, мореплавство, правове становище юридичних та фізичних осіб; — використання переважно митних засобів захисту національного ринку, усунення імпортних квот та інших нета-рифних обмежень; — прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів; — надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються; — розв'язання торговельних спорів, що виникли, шляхом переговорів; — сприяння справедливій конкуренції; — заохочення економічних реформ; — взаємність у наданні торговельно-політичних поступок. Організаційна структура СОТ визначена в ст. IV Угоди про створення СОТ. Вищим органом СОТ є Конференція на рівні міністрів, що проводиться раз у два роки. За виконання поточної роботи СОТ відповідає Генеральна рада, що складається із представників — членів СОТ. Генеральна рада делегує функції трьом радам: Раді з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність, Раді з торгівлі товарами й Раді з торгівлі послугами. Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за діями багатосторонніх угод з торгівлі товарами, що містяться в Додатку 1А Угоди про створення СОТ. Вона керує діяльністю 14 комітетів, які займаються контролем за дотриманням принципів СОТ і угод ГАТТ щодо найважливіших напрямів діяльності СОТ у сфері торгівлі товарами. Рада з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність через чотири свої комітети контролює дотримання відповідної угоди, що міститься в Додатку 1С до Угоди про створення COT. Вона вирішує також питання з запобігання конфліктам, пов'язаним з міжнародною торгівлею підробленими товарами. Рада з торгівлі послугами здійснює контроль за виконанням відповідної угоди, що міститься в Додатку IB, a також надає допомогу у веденні переговорів з таких питань, як базові телекомунікації, пересування фізичних осіб, послуги з морських перевезень. Вона має у своєму складі два комітети та три робочі групи. Іншим прикладом міжурядової міжнародної організації є Всесвітня митна організація (ВМО), створена в 1995 р. з метою гармонізації й уніфікації митних систем, поліпшення техніки митної справи і митного законодавства. ВМО вирішує завдання: — уніфікації номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах, яка дозволяє зіставляти рівень митного обкладання і розміри взаємних поступок, а також однаково тлумачити обмеження і пільги щодо окремих товарів у міжнародній торгівлі; — формування єдиної нормативної бази митної оцінки, гармонізації митних процедур; — забезпечення надійного митного контролю і боротьби з порушниками митних празил за допомогою створення міжнародної системи автоматизованого опрацювання даних, вивчення і поширення новітніх методів митного контролю, забезпечення більш тісного співпраці в правоохоронній діяльності; — підвищення рівня фахової підготовки особового складу, організації і управління національних митних служб завдяки проведенню зустрічей на рівні керівників митних служб для обговорення стратегічних напрямів розвитку митної справи, розробки і підтримання регіональних програм та ініціатив з навчання персоналу, розробки типових навчальних програм і надання експертної допомоги. Найвідомішим результатом діяльності організації стало прийняття в 1983 р. Конвенції з гармонізованої системи опису і кодування товарів (ГС), яка може застосовуватися не лише для встановлення митного тарифу, а й для класифікації товарів у статистиці, а також для визначення транспортних тарифів. Серед універсальних неурядових організацій особливу роль відіграє Міжнародна торгова палата (МТП) (заснована в 1919 p.), яка об'єднує представників підприємницьких структур та їх спілок із розвинутих країн та країн, що розвиваються. Ця міжнародна організація створена для сприяння розвитку приватного підприємництва у світі шляхом заохочення торгівлі, інвестицій і вільних ринків, її основними функціями є: — привертання уваги урядів до проблем бізнесу; — представлення рекомендацій уряду країни, де проходить зустріч "Групи семи" (США, Велика Британія, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Канада); — представляти точку зору підприємців в ООН та її спеціалізованих органах; — розробляти рекомендовані кодекси поведінки у сфері бізнесу; — вести боротьбу з економічною злочинністю тощо. Читайте також:
|
||||||||||
|