МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Регулювання міжнародних фінансових ВІДНОСИН
Регулювання міжнародних фінансових відносин на сучасному етапі розвитку світової економіки передбачає координацію діяльності міжнародних суб'єктів через спеціальні міжнародні фінансові організації. Подібні організації створюються шляхом об'єднання фінансових ресурсів країнами-учасницями для вирішення певних завдань щодо розвитку світової економіки. Цими завданнями можуть бути: — здійснення операцій на міжнародному валютному і фондовому ринках з метою стабілізації і регулювання світової економіки, підтримки та стимулювання міжнародної торгівлі; — організація міждержавного кредитування різних державних проектів і фінансування бюджетних дефіцитів; — проведення інвестиційної діяльності і кредитування у сфері міжнародних проектів (що стосуються інтересів декількох країн, які беруть в них участь як прямо, так і через комерційні структури) та інвестиційної діяльності у сфері національних проектів, здійснення яких може сприятливо впливати на міжнародний бізнес (наприклад, ін-фраструктурні проекти, проекти в галузі інформаційних технологій, розвитку транспортних і комунікаційних мереж тощо); — благодійній діяльності (фінансуванні програм міжнародної допомоги) і фінансуванні фундаментальних наукових досліджень. Найвідомішими міжнародними фінансовими організаціями є Міжнародний валютний фонд, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Група Всесвітнього банку включає Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) і три його філії — Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) і Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ). Очолювані єдиним керівництвом, кожний з зазначених інститутів самостійно, за рахунок наявних у нього коштів і на різних умовах здійснює фінансування інвестиційних проектів і сприяє здійсненню у ряді країн програм економічного розвитку. МБРР, більше відомий як Світовий або Всесвітній банк, був створений у 1944 р. з метою надання допомоги у відновленні та розвитку економіки західноєвропейських країн, господарство яких було підірвано Другою світовою війною. Із середини 50-х років XX ст. після поліпшення соціально-економічної ситуації в цих країнах основна увага МБРР було спрямована на сприяння економічному розвитку держав, що звільнилися від колоніальної залежності. Всесвітній банк, як спеціалізований інститут ООН, надає країнам, що розвиваються, фінансову допомогу, виступає в ролі радника у розробці програм їхнього економічного розвитку, координує дії промислово розвинених країн і міжнародних економічних організацій з питань технічного сприяння цим державам. Вищим органом МБРР є рада керуючих, що складається з представників усіх кра-їн-членів банку, призначених відповідними урядами на п'ятирічний термін. Рада керуючих має сесії один раз у рік разом із МВФ. Членами МБРР можуть бути країни, що вступили у МВФ, оскільки вони зобов'язані здійснювати валютно-фінансову політику, що відповідає уставу МВФ. Членами МБРР є близько 180 країн, однак завдяки системі розподілу голосів провідну роль у банку відіграє група з десяти найбільш розвинених країн на чолі з США. Рішення в раді керуючих приймаються простою більшістю. Кожна країна має 250 голосів плюс один голос за акцію в 100 тис. СПЗ у капіталі банку, і в результаті на "групу десяти" припадає більше 60 % всіх голосів. Для прийняття найважливіших рішень потрібне кваліфікована більшість (85 %) голосів, а тому США, що мають більше 17 % голосів, мають право вето з усіх найважливіших питань. Навіть такі великі країни, як Росія, Китай та Індія, що мають по 3 % голосів, не можуть чинити серйозного впливу на прийняття рішень. Поточною діяльністю керує Директорат, що складається з 22 директорів-виконавців, з яких 7 призначаються (представляють США, Велику Британію, Францію, Німеччину, Індію, КНР і Росію), а інші обираються членами банку. Директорат очолює президент банку, яким за традицією є американцем. Статутний капітал МБРР утворюється шляхом підписки країн-членів на його акції. Для поповнення своїх ресурсів МБРР виступає як позичальник на світовому фінансовому ринку, розміщуючи на ньому в окремі роки облігаційних позик на суму більше 10 млрд дол. США. Оскільки МБРР має хорошу репутацію, а облігації дають солідний дохід (близько 7 % річних), приватні банки та інші кредитно-фінансові інститути охоче вкладають вільні капітали в облігації МБРР. Кредитні операції МБРР відповідають інтересам приватного капіталу, що за посередництвом банку здійснює активну інвестиційну діяльність, зокрема в країнах, що розвиваються. МБРР надає кредити на схвалені ним проекти, причому одержання цих кредитів обумовлюється виконанням позичальником ряду рекомендацій банку як економічного, так і соціального характеру. МБРР надає кредити платоспроможним позичальникам і виключно на високорентабельні проекти. Одержувачами кредитів можуть бути уряди країн — членів банку, а також приватні фірми й організації, що мають гарантію уряду або центрального банку. Кредити МБРР — довгострокові, звичайно надаються на 15—20 років з пільговим періодом 5 років. Об'єкти, що споруджують із участю МБРР, покриваються його кредитами не більше ніж на ЗО % їхньої вартості. За виданими кредитами банк стягує в середньому на 0,5 % більше, ніж сам платить за залученими коштами. Найбільша частина наданих МБРР кредитів спрямована на розвиток інфраструктури, підтримку сільського господарства і рибальства, а на розвиток промисловості витрачається менш 15 % . У кредитній діяльності банку на початку 80-х років XX ст. відбулися значні зміни: якщо раніше банк надавав тільки цільові кредити на якісь конкретні об'єкти виробничого характеру, то нині МБРР почав виділяти кошти на здійснення програм структурної перебудови і на врегулювання валютно-фінансових проблем країн, що розвиваються. Зокрема, у зв'язку з валютно-фінансовою кризою в 1997 р. в країнах Південно-Східної Азії в рамках міжнародних програм екстерної допомоги банк виділив багатомільярдні доларові кредити Південній Кореї, Таїланду, Індонезії, Малайзії та іншим країнам регіону. У зв'язку з тим, що ресурси МБРР виявилися недостатніми для задоволення зростаючих потреб у кредитах країн, що розвиваються, в структурі МБРР на правах дочірніх організацій були створені Міжнародна фінансова корпорація (МФК) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Міжнародна фінансова корпорація МФК була створена у 1956 р. з метою мобілізації національного та іноземного капіталу для розвитку приватного сектору в країнах, що розвиваються. МФК кредитує також державні підприємства, що працюють як самостійні акціонерні компанії. Кредити спрямовуються на реалізацію високорентабельних проектів у країнах, що розвиваються, з цим пов'язана висока вартість кредитів. Вищим органом МФК є Рада керуючих, що складається з керуючих та їхніх заступників. Вона може передавати більшість своїх повноважень (окрім прийому нових членів, виключення когось із членів, збільшення або зменшення обсягу статутного капіталу, внесення змін в угоди про МФК) директорам. Кожен керуючий Всесвітнього банку (із заступником) автоматично є керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Щорічні збори МФК проводяться одночасно зі зборами Всесвітнього банку. Поточною діяльністю керує директорат. Він складається з 24 директорів Всесвітнього банку, країни яких одночасно є членами МФК. Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. МФК була реорганізована в 1993 р. відповідно до нових вимог (регіональні стратегії, удосконалювання експертної роботи, особливо в секторах інфраструктури, хімії й нафтохімії, нафти та газу, гірничодобувної промисловості і сільського господарства). За поточну діяльність відповідає виконавчий президент. До джерел фінансування МФК належать внески членів у статутний капітал, кредити МБРР, відрахування від прибутків, кошти від повернутих кредитів і залучені на міжнародних фінансових ринках. У 1986 р. МФК заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються. Консультації здійснюються, як правило, щодо найбільш ефективного використання країнами-пози-чальниками іноземних інвестицій (капітали, технологія, менеджмент) у рамках довгострокових програм розвитку. Міжнародна асоціація розвитку (1960р.) має багато в чому подібну до МБРР мету — надання позик/кредитів для пріоритетних, економічно і технічно обґрунтованих проектів у рамках національної економіки. Ці організації розрізняються джерелами фінансових коштів та умовами надання капіталу. МБРР, що залучає капітал в основному на фінансових ринках, надає позики на трохи вигідніших, ніж звичайні комерційні, умовах, а МАР, що одержує свій капітал з інших джерел, надає безпроцентні кредити найбід-нішим країнам. Структура МАР така сама, як і МБРР. Адміністративну діяльність здійснює за сумісництвом персонал МБРР. Штат співробітників МАР розділений на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування і дослідження. Кредитний потенціал МАР складається з трьох основних джерел фінансування: прибутку МБРР, внесків країн-членів, внесків заможних країн-членів. Щодо кожного фінансованого МАР-проекту проводять політико-економічну експертизу з метою найбільш ефективного використання фінансової допомоги. Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), засноване у 1988 p., є дочірньою організацією МБРР, має юридичну й фінансову незалежність. Основною метою БАГІ є заохочення іноземних інвестицій на виробничі цілі, особливо в країнах, що розвиваються, як доповнення до діяльності інститутів групи Всесвітнього банку. Всі повноваження з керування БАГІ належать раді керуючих (1 керуючий, 1 замісник), за винятком спеціально переданих іншому органу. Рада керуючих має щорічну сесію і може передавати свої повноваження директорату. За поточну діяльність БАГІ відповідає директорат. Президент МБРР за посадою є головою директорату, призначається директоратом за пропозицією президента МБРР і веде поточні справи під загальним наглядом директорату. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР.) був заснований 29 травня 1990 p., а практична діяльність Банку почалась у 1991 р. Засновниками нового міжнародного кредитного інституту були всі країни Європи (крім Албанії), СІЛА, Канада, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Австралія, Нова Зеландія, а також Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Сьогодні до складу банку входять 58 країн та два інституційні члени (ЄЕС, ЄІБ) — усього 60 членів. Штаб-квартира банку знаходиться в Лондоні. Угодою передбачається встановлення тісних контактів банку із Всесвітнім банком і Міжнародним валютним фондом. Україна стала членом ЄБРР 13 серпня 1992 р. Відповідно до установчих документів, банк має такі цілі та функції: — підтримка економічного розвитку і реконструкції країн Центральної та Східної Європи з метою сприяння переходу їх до відкритої ринкової економіки і приватного підприємництва; — підтримка країн — отримувачів допомоги в проведенні структурних економічних реформ, включаючи усунення монополізму, децентралізацію і приватизацію з метою інтеграції їхніх економік у світову економічну систему; — організація, модернізація і розширення виробничої, конкурентоспроможної приватної підприємницької діяльності, передусім у сфері малих*і середніх підприємств; — сприяння інвестиціям у виробництво, а також сферу послуг і фінансовий сектор та пов'язану з ними інфраструктуру; — стимулювання ключових і економічно обґрунтованих проектів; — надання технічної допомоги для підготовки, фінансування і реалізації проектів; — стимулювання процесів формування і розвитку ринку капіталів; — гарантування розміщення цінних паперів, що випускаються як підприємствами приватного сектору, так і державними підприємствами; спрощення доступу цих підприємств до внутрішніх і міжнародних ринків капіталу наданням гарантій і фінансових консультацій; — фінансування приватних підприємств, а також підприємств, що приватизуються і роблять суттєвий внесок у розвиток приватного сектору; — заохочення прямих іноземних інвестицій; — сприяння екологічному розвиткові без негативних наслідків у довгостроковій перспективі. Початковий капітал Європейського банку реконструкції та розвитку визначено у розмірі 10 млрд екю (приблизно 12,8 млрд дол. США). Держави-члени відповідно до встановлених квот передплачують акції банку, причому обов'язковій сплаті підлягають ЗО % акцій, решта 70 % є частиною гарантійного капіталу, тобто акції, які повинні сплачуватися на вимогу банку. Квоти в капіталі ЄБРР розподіляються за такими пропорціями: 51 % — для країн — членів ЄС та його двох інститутів; 13,5 % — для країн Центральної та Східної Європи; 11,3 % — для інших європейських держав; 24,2 % — для неєвропейських країн. Найбільші частки в капіталі банку мають США (10 %), Німеччина (10 %), Франція, Італія, Велика Британія, Японія (по 8,5 % кожна). Росія отримала 4 % статутного капіталу; решта країн СНД — 2 %, держави Балтії — по 0,1 % з нерозподілених акцій. Під час голосування кількість голосів розподіляється відповідно до кількості акцій країн-членів в акціонерному капіталі банку, на які вони підписались. Рішення приймаються простою більшістю голосів. У певних випадках може використовуватися прийняття рішень кваліфікованою більшістю. Кожна країна має у своєму розпорядженні тільки таку кількість голосів, яка відповідає кількості сплачених акцій. У системі регулювання міжнародних фінансових відносин особливу роль відіграють так звані "групи кредиторів", які відстежують умови повернення боргів і дають можливість реструктуризувати борги країнам-позичальникам, що може суттєво їм допомогти в подальшому розвиткові. Найбільш відомими групами кредиторів є Паризький та Лондонський клуби. Паризький (створений у 1956 р.) і Лондонський клуби прагнуть полегшити тягар країн, що розвиваються безпосереднім обслуговуванням боргу. Жоден із цих клубів не є міжнародною організацією. У Лондонському клубі інтереси банків-кредиторів представляє консультативний комітет у складі тих банків, на які припадає максимальна частина боргу певної країни. У Паризькому клубі найчастіше кредитори представлені найбільш впливовими банками незалежно від їхньої частки в певному борзі, що переглядається. Незважаючи на певну структурну і процедурну подібність, між Лондонським і Паризьким клубами є істотні відмінності. Лондонський клуб займається реструктуризацією боргів комерційним структурам, тоді як Паризький клуб переглядає борги офіційним кредиторам. Лондонський клуб не має постійного голови або секретаріату, і його процедури та організація мають набагато вільніший характер, ніж у Паризькому. Тому правила, що регулюють проведення засідань Лондонського клубу, значно відрізняються для кожної країни. Як правило, Лондонський клуб не переглядає платежі за відсотками, тоді як Паризький клуб переглядає виплату як основної суми боргу, так і відсотків. Замість цього комерційні банки надають країні нову позику як частину пакета заходів з реструктуризації. Частки окремих банків у такій позиці звичайно засновані на величині їхніх ризиків у країні-боржнику. Лондонський клуб на відміну від Паризького може переглянути строки погашення боргу, не вимагаючи від країни-боржника відповідного висновку з МВФ. Паризький клуб звичайно не погоджується на періоди консолідації тривалістю більш ніж один рік, а Лондонський клуб зацікавлений, щоб вони становили більше двох-трьох років. 5.4. Міжнародний валютний фонд в системі регулювання міжнародних фінансових відносин Міжнародний валютний фонд (МВФ) — спеціалізована установа ООН — створений у 1945 р. після ратифікації угоди, розробленої на Конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань у Бреттон-Вудсі (1944 р.) (набрала чинності 27 грудня 1945 р.). МВФ почав функціонувати в 1946 р. Штаб-квартира знаходиться у м. Вашингтон (США). Одним із завдань МВФ щодо впорядкування валютних курсів відповідно до Бреттон-Вудських угод було врегулювання і підтримка стабільності паритетів валют країн-членів, виражених у золоті або доларах. Країни не мали права змінювати паритети своїх валют більш ніж на 10 % без санкції МВФ, а також допускати під час проведення операцій відхилення від паритету понад +/- 1 % (із грудня 1971 р. — понад +/- 2,25 %). Відповідно до уставу МВФ країни-члени повинні були на базі фіксованих курсів валют здійснювати поточні міжнародні операції і проводити політику, спрямовану на повне усунення валютних обмежень. На практиці ці положення не могли бути виконані багатьма країнами (валютні обмеження скасовані лише в 60 країнах). Міждержавне регулювання валютних відносин через МВФ не змогло запобігти наростанням протиріч Бреттон-Вудської валютної системи на початку 70-х років, що призвело до підриву її принципів і трансформації: в 1973 р. країни-члени МВФ скасували фіксовані паритети валютних курсів і впровадили режим плаваючих валютних курсів, юридично закріплений серією виправлень до уставу МВФ, прийнятих 1 квітня 1978 р. Відповідно до зміненого уставу МВФ, був замінений порядок валютного регулювання фонду: замість права регулювати валютні паритети встановлено право "спостереження" за функціонуванням світової валютної системи і станом валютних курсів. Нині МВФ практично є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи. Загалом Міжнародний валютний фонд призначений для регулювання валютно-кредитних розрахункових відносин між країнами-чле-нами, надання їм фінансової допомоги у випадку виникнення валютних ускладнень шляхом короткострокового кредитування (з початку 80-х років МВФ почав надавати середньо- і довгострокові кредити (на 7—10 років) на структурну перебудову економіки країнам-членам, що здійснюють радикальні економічні й політичні реформи) в іноземній валюті. Ця загальна мета фонду передбачає реалізацію низки конкретних завдань: — заохочення міжнародної співпраці у сфері валютної політики; — сприяння збалансованому росту у сфері валютної політики та світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики; — підтримка стабільності валют та упорядкування валютних відносин між країнами-членами, а також запобігання девальвації валют з міркувань її конкурентоспроможності; — участь у створенні багатобічної системи платежів, а також усунення обмежень на трансфер валюти; — надання коштів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів. Отже, зважаючи на зазначені цілі, основні функції МВФ зводяться до того, щоб дотримувати погоджений країнами-членами кодекс поведінки щодо питань міжнародної валютної політики і міждержавних платіжних засобів, надавати фінансову допомогу для подолання дефіцитів платіжних балансів, проводити консультування і усіляко заохочувати міжнародну співпрацю у сфері валютної політики. Вищим органом МВФ є Рада керуючих, що складається з представників країн-членів (звичайно відповідального за проведення валютної політики міністра або голови центрального банку разом із заступником), призначених на 5 років. До компетенції Ради належать: зміна статей угоди, приймання і виключення країн-членів, визначення і перегляд величини їхніх часток у капіталі, вибори виконавчих директорів. Рада керуючих збирається один раз на рік і звичайно ухвалює рішення щодо питань, які відповідно до уставу не можуть бути передані іншому органу. За винятком ряду повноважень (визначення умов і приймання нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів та ін.), рада керуючих може делегувати виконання своїх повноважень виконавчій раді. Рада керуючих приймає рішення простою більшістю голосів, а з найбільш важливих питань (економічних і політичних) — кваліфікованою більшістю (70 або 85 % від голосів членів). Виконавча рада (директорат) відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Велика Британія, Китай, Франція, Саудівська Аравія, СІЛА і Японія), інші обираються керуючими від інших країн з дотриманням принципів регіонального представництва. Як правило, директорат приймає рішення, ґрунтуючись на матеріалах і доповідях, підготовлених адміністративним апаратом. Формально всі посадові особи МВФ підпорядковуються тільки керівним органам фонду, і уряди країн-членів не мають права тиснути на них. Директорат призначає директора-розпорядника (за традицією, це представник Європи), що не може бути ні керуючим, ні виконавчим директором. Директор-розпорядник головує в директораті (без права голосу, за винятком випадків, коли голоси розділяються порівно) і очолює адміністративний апарат Фонду. Взаємодія МВФ із країнами-членами провадиться через регіональні відділення: Африканський, Європейський І, Європейський II, Середнього Сходу, Центральної Азії, Пів-денно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону. У МВФ є відділення центральних банків, валютних і торговельних відносин, з бюджетно-податкових питань, правовий і дослідницький. Організаційна структура апарата МВФ постійно розвивається через цільові настанови й функції МВФ, які визначаються трансформацією світової економіки й міжнародних валютно-фінансових відносин. Статутний фонд МВФ утворюється за рахунок внесків країн-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти. Квоти є визначальними: — щодо обсягу фінансового внеску кожного члена; — розмірів кредитів у МВФ, які пропорційні квоті; — визначення кількості голосів тієї або іншої країни, і відповідно її можливості впливати на політику цієї організації. Величина квоти залежить від рівня економічного розвитку країни і її ролі у світовій економіці. В уставі МВФ для ідентифікації його кредитної діяльності використаються два поняття: 1) угода — надання валютних коштів країнам з його ресурсів: 2) операція — надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами — казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами. Розрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Відповідно до первинного варіанта уставу це були такі умови: — сума валюти, отримана країною-членом за дванадцять місяців, що передували його новому зверненню до МВФ, не повинна була перевищувати 25 % від величини квоти країни; — загальна сума валюти певної країни в активах МВФ не могла перевищувати 200 % величини її квоти. У переглянутому в 1978 р. уставі перше обмеження було усунуто. Це дало змогу країнам-членам використати їхні можливості для одержання валюти у МВФ за коротший, ніж п'ять років, термін, який був потрібен для цього раніше. Щодо другого обмеження, то, як виняток, за певних умов його дія може припинятися. МВФ стягує з країн-позичальниць разовий комісійний збір в обсязі 0,5 % від суми угоди і ставку відсотка за надані їм кредити, що базується на ринкових ставках. Основними формами кредитних операцій МВФ є безпосереднє та поетапне фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за рахунок резервних траншів (перша порція іноземної валюти, що береться членом МВФ у розмірі до 25 % квоти) і кредитних траншів (чотири транші по 25 % від квоти відповідної країни). Таким чином, гранична сума кредиту, що країна може отримати у МВФ у результаті повного використання резервного і кредитного траншів, становить 125 % розміру її квоти. Поетапне фінансування здійснюється також двома шляхами — через механізм резервних кредитів (кредитів "стенд-бай") та в межах механізму розширеного фінансування. Механізм резервних кредитів (як і механізм розширеного кредитування) гарантує країні-члену, що вона зможе одержувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну відповідно до угоди в будь-який час за умови дотримання країною вказаних обмежень. Подібна практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. Головним призначенням кредитів "стенд-бай" є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, надана Фондом як резервний кредит, видається певними порціями (траншами) через установлені проміжки часу протягом дії строку угоди. Підставою для звернення країни до МВФ із проханням надати кредит в рамках системи розширеного кредитування може бути серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане структурними розладами в галузі виробництва, торгівлі або цінового механізму. Угоди про розширені кредити здебільшого обмежені строком у три роки (в окремих випадках — до чотирьох років). 3 метою розширення своїх кредитних можливостей МВФ практикує створення спеціальних фондів. Вони розрізняються за цілями, умовами і вартістю кредиту. 1. Фонд компенсаційного й непередбаченого кредитування призначений для кредитування країн-членів МВФ, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми, незалежними від них чинниками. Зокрема, це: стихійні лиха, непередбачене падіння світових цін, промисловий спад і введення протекціоністських обмежень у країнах -імпортерах, поява товарів-замінників тощо. Діяльність цього фонду має три напрямки: — з 1963 р. кредитування (до ЗО % квоти) країн, особливо експортерів сировини, валютні надходження яких скорочуються в результаті падіння світових цін на сировину; — з 1981 р. кредитування (до 15 % квоти) країн-імпор-терів зерна, що мають проблеми у зв'язку зі зростанням світових цін на зерно; — з 1988 р. компенсаційне фінансування непередбачених втрат для допомоги країнам, що зазнали впливу непередбачених зовнішніх чинників (до ЗО % квоти). Крім того, країна має можливість звернутися до МВФ із проханням про виділення коштів у рахунок особливої кредитної частки (до 20 % квоти), що може бути використана за бажанням як додаток до кожного з перерахованих трьох видів кредитування. 2. У червні 1969 р. створений Фонд кредитування буферних (резервних) запасів для надання допомоги країнам, що беруть участь у створенні подібних запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує їхній платіжний баланс. Ліміт — ЗО % квоти. 3. З 1989 р. функціонує Фонд фінансової підтримки операцій, спрямованих на скорочення і обслуговування зовнішнього боргу. При наданні резервних або розширених кредитів країнам-боржникам частина суми цих кредитів (до 25 %) може бути зарезервована з метою скорочення основного боргу. 4. У квітні 1993 р. МВФ заснував Фонд підтримки структурних перетворень. Цей фонд орієнтований на країни, що здійснюють перехід до ринкової економіки шляхом радикальних економічних і політичних реформ. Приводом для його використання може бути, по-перше, різке падіння надходжень від експорту внаслідок переходу до багатобічної, заснованої на ринкових цінах торгівлі, по-друге, значне і стійке збільшення вартості імпорту через світові ціни, особливо на енергоносії, і, по-третє, наявність обох цих явищ. Країни-члени можуть отримувати кошти в рамках "проміжного", або "перехідного" кредитування до 50 % їхньої квоти. Кредити надаються двома рівними частками по 50 % кожна з інтервалом у півроку. Крім функціонуючих нині чотирьох спеціальних фондів МВФ періодично створює тимчасові кредитні фонди (наприклад, нафтовий, довірчий, додаткового кредитування, розширеного доступу до ресурсів МВФ, структурної перебудови тощо) з метою рішення гострих проблем міжнародних валютних відносин. Для їхнього формування залучаються позикові кошти з різних зовнішніх офіційних джерел. Утворення додаткових спеціальних фондів у рамках МВФ шляхом запозичення ресурсів в інших країн-членів — це один із виявів процесу адаптації системи міждержавного кредитування й валютного регулювання до мінливих умов світової економіки. МВФ виконує роль посередника при перерозподілі позичкового капіталу від більш забезпечених країн-кредиторів до країн, що мають потребу в кредитах, водночас, впливаючи на економічну політику країн-позичальниць, він виступає як гарант повернення цих коштів.
Читайте також:
|
||||||||
|