Основні риси західної некласичної філософії

Фрейдизм та неофрейдизм

Ірраціоналізм

Ірраціоналізм — філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг — одкровення, Шопенгауер — волю, К'єркегор — екзистенцію тощо.

Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.

Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є 3. Фрейд та Е. Фромм (неофрейдизм).

Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і передусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Е. Фромм аналізує факт соціальної напруженості через інші, більш широкі причини, ніж сексуальні.

Структура психіки особи за Фрейдом складається з 3-х елементів. «Воно» (Id) — архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» — (Super Ego) — установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого. Існують кілька похідних від фрейдизму вчень, об'єднаних назвою неофрейдизму, зокрема це біологізаторські теорії, пов'язані з урахуванням зовнішніх факторів, та культурно-соціологічні. Наприклад, у Е. Фромма замість «лібідо» критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори замість сексуальних, як у 3. Фрейда.

1. Відбувся поворот філософського інтересу від буття як такого до світу людини, до її реального життя, інтересів і почуттів.

2. Однією з центральних стає проблема сенсу життя і проблема свободи, яка розглядається як атрибутивна якість людини, що проявляється нею в здійсненні вибору і в творчій діяльності.

3. Філософія активно виступає як форма критики сучасного суспільства, моралі, мистецтва і науки і в той же час як пошук шляхів до досконалого суспільства.

4. Відкриття в структурі особи сфери несвідомого і його ролі в життєдіяльності людини стало одним з досягнень сучасної філософії і психології.

5. У пошуках шляхів і способів пізнання життя, відмінних від природничонаукових методів пізнання природи, філософи звертаються до інтуїтивного, вольового початку, до розуміння, при якому "Я" спрямоване на самопізнання і через нього —- на відкриття, розуміння "Ти" іншого.

6. Новий імпульс розвитку отримує філософія науки, вивчаючи роль мови в пізнанні світу і спілкуванні людей.

7. Еволюція неопозитивізму від аналізу мови науки до аналізу буденної мови і від заперечення філософії до використання аналітичного методу в розробці власне філософських проблем показала неможливість філософствування поза світоглядними проблемами.

8. Пошук шляхів виходу з сучасного стану суспільства, яке оцінюється як кризове, приводить до активізації релігійних філософських учень. Персоналізм і неотомізм, пропонуючи шлях звернення до Бога, виступають одночасно за відмову від насильства, крайнощів тоталітаризму і колективізму, повертаючи людину до її атрибутивних якостей: свободи, самосвідомості, творчості.

9. Вимога філософії мислити ясно, розумно, раціонально, максимально аргументовано і доказово, до якої приходить сучасна аналітична філософія, набуває в ідейній різноманітності сучасного миру особливої актуальності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неотомізм	\|	Єдність матерії, руху, простору, часу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.