ІІІ. 1. ОЗНАКИ ЛАНДШАФТНИХ СТИЛІВ В РІЗНИХ ЕПОХАХ

В стародавні часи осередками культури і мистецтва були: Межиріччя, Єгипет, Персія, Греція і, згодом, Римська імперія. Мистецтво Єгипту увібрало в себе вимоги вірувань та функціональну доцільність. Так, священне дерево – сикомора, мало найбільшу крону, і, відповідно, забезпечувало найбільшу площу тіні, що було життєво необхідно в жаркому кліматі Єгипту. Сади закладалися при палаці фараона, віллах заможних горожан та при сакральних об’єктах. Усі сади мали регулярний уклад і були просторово замкнуті.

На території Межиріччя, поміж ріками Євфрат і Тигр, в основі розвитку асирійсько-вавилонської культури були інженерні рішення. По-перше – розвиток ірригаційних систем, зробив можливим поширення садівництва на більшості земель. По-друге, розуміння ролі архітектурних конструкцій, а саме, застосування стрільчатих та арочних склепінь дало можливість, вслід за будівництвом кількарівневих палаців, створити прецидент Висячих садів, визнаних як сьоме чудо світу. Досвід інженерних рішень в іригації допоміг у вирішенні постачання води на верхні рівні терас цих садів.

Перський сад, званий райським мав регулярний уклад і був поділений на чотири частини двома композиційними осями, перехрещеними під прямим кутом. У місці їх перетину був басейн, фонтан чи альтанка. Перські сади вирізнялися численними квітнучими рослинами із сильним запахом: троянди, півонії, гранат, вишня, мирт. І планувальний уклад – поділ простору на чотири частини ріками (каналами), і підбір рослин – численних, яскравих та пахучих, відповідали описаному в священній книзі Коран вигляду позаземного Раю.

Греція, впровадивши нові функції – публічні зібрання, театральні дійства, навчання молоді, заклала поняття нових типів об’єктів: амфітеатр, форум, гімнасіон, стадіон, терми, що зводилися в комплексі з обширними площами зелені. Сад став інтегральною частиною урбаністики міста: громадські парки, священні гаї, героїни, та архітектури житла: перестиль – внутрішньобудинковий сад-двір.

Римська імперія перейнявши цивілізаційні досягнення Греції, розвинула практику закладення саду при житлі. Вілла-урбана містила внутрішній двір з басейном – атріум і перистиль, оточений колонадою, в котрому був сад. Тип рослин добиралися з практичних міркувань, тобто висаджувалися придатні до споживання чи використання в побуті рослини: бушпан (буксус), рожа, розмарин, мирт, та фруктові дерева - вишні, фіги, яблуні, груші, оливки.

Садівництво середньовіччя було підпорядковане канонам релігії. Сади засновувалися в осередках суспільного і наукового життя та господарської діяльності: при монастирях, замках. Типовим садом був віридарій – прямокутний дитинець в сакральному комплексі. Також при монастирях був обов’язковим город з лікарськими рослинами та такими, що мали ужиткові властивості, наприклад дубильні чи фарбуючі.

Монастирські сади, з огляду на їх розміщення в межах оборонних мурів, були невеликі, мереживні і, окрім гарноквітнучих рослин, містили корисні. «Корисними», окрім лікарських в часи середньовіччя могли бути і отруйні рослини, а також, з огляду на слабо вирішене питання санітарії, цінувалися рослини з особливо сильним запахом.

Призамкові ландшафти середньовіччя (XIII-XVI ст.) можна охарактеризувати, як Сади оздобні, філософія яких полягала в символізуванні в мініатюрі ідеального райського саду. Часом такий сад поєднувався з оточуючим первинним ландшафтом і закладалися так-звані рицарські луки.

В епоху середньовіччя було розвинуто такі типи садів: віридарій, парадіз, гербаріум, розарій.

Охарактеризувати сади міських резиденцій чи підміських вілл епохи ренесансу(кін. XVI - XVIІ ст.) можна одним словом – геометричні. Композицію квадр італійського саду згодом навчилися доповнювати залученням далекого виду природних пейзажів (лісу, гір) чи панорами міста.

Ландшафти бароко( кін. XVІI - XVІIІ ст.) стали апогеєм розвитку декоративності саду. Гіпертрофувавши все в ландшафті – і кількість різновидів рослинних елементів, і скульптури, і оздобних елементів, особливо фонтанів - садівничі бароко творили театральну декорацію для дійств. З завершенням доби бароко було зроблено крок на зустріч природі і «відкрито» сад в природне оточення засобом огорожі «ах-ах».

З поч. ХVIII ст. Європа під впливом філософів, поетів та художників почала змінювати свої уподобання щодо мистецтва садів. Починається перепланування регулярних парків за принципом натуралістичного мотиву. З перемінним успіхом в парках домінує літературно-поетична основа або акцентується краса натуральних елементів природи.

Середина ХІХ ст. стала часом занепаду філософії саду при формальному застосуванні набору садової архітектури: альтанок, пагод, мостиків та ін.

Архітектура міжвоєнного періоду ХХ ст. характеризувалася пошуком нових напрямів в архітектурі, що не давало змоги «укріпитися» якомусь окремому напряму ландшафтної архітектури. Модернізм в архітектурі був поєднанням функціональності і нових конструктивних рішень, що надихнуло лише окремих геніїв саду, як, до-прикладу Антоніо Гауді чи Роберто Бурль- Маркса.

Отже, на основі вищевикладеного можна сказати, що історичні культурні передумови; географічно-кліматичні особливості та економічно-соціальні умови стали основними чинниками стилістичного формування ландшафтів.

Дослідження закономірностей у побудові ландшафтного об’єкту та залежності основних принципів і засобів його формування дає можливість студенту зрозуміти причини стилістичних змін та умови розвитку різних планувальних типів ландшафтних об’єктів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ІІІ. 2. Особливості композиційного аналізу ландшафтного об’єкту регулярного укладу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.