Тема 2: Історія світової політичної думки.

План

1. Політичні вчення стародавнього світу.

2. Політичні вчення Середньовіччя та епохи Відродження.

3. Політичні концепції Нового та Новітнього часу.

1. В історії розвитку політичної думки у стародавньому світі слід відзначити такі етапи:

I етап ( IX-V ст. до н.е.) – становлення старогрецької державності (Гомер, Геракліт, Піфагор).

II етап ( V ст. до н.е. – перша половина IV ст. до н.е.) – розквіт старогрецької філософської і політичної думки (Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель).

III етап ( друга половина IV ст. – II ст. до н.е.) – занепад державності (Епікур, Стоіки).

Сократ першим сформулював концепцію договірних відносин між державою та громадянами. Він прихильник законності. Можливість політичної свободи пов’язує із пануванням мудрих і справедливих законів. Його форми правління:

царство – влада, яка ґрунтується на волі народу та засновується на державних законах;

тиранія – влада, яка базується на сваволі правителя-тирана, а не на законах;

аристократія – правління кращих громадян, які виконують закони;

плутократія – влада, яка походить від багатства;

демократія - влада, яка походить від волі усіх.

Платонрозробив перші моделі ідеальної держави, яка опирається на розділ праці (кожен член суспільства повинен займатися «своєю справою»). Розділ праці виконується у відповіді з моральними якостями громадян. Держава складається з правителів, воїнів, виробників. Правителі і воїни керують, не мають сімей, права на приватну власність. Дітей виховує держава, жінки мають рівні права з чоловіками. На думку Платона, справедливість – це коли у правителів переважає мудрість, у воїнів – мужність і сила, у виробників – поміркованість. Ідеальною формою держави він визначає аристократію. Платон увійшов в історію політичної думки творами «Держава», «Політика», «Закон».

Аристотель (Твори - «Політика», «Афінська політика», «Риторика», «Етика»). З ім’ям Аристотеля пов’язано зародження політичної науки як окремої дисципліни. Він аналізує і вдосконалює поняття, якими повинна оперувати політична думка. Він стверджував, що держава – природне утворення. Людина, будучи «політичною істотою», несе в собі інстинктивний намір до «сумісного проживання»: розвиток суспільства йде від сім’ї до общини, а від неї - до держави. Держава існує, на його думку, заради «кращого життя» своїх громадян.

В його вченнях , як у вченнях Платона, мають місце тоталітарні тенденції. Людина - частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу. Форму державного устрою Аристотель пов’язує з її «принципами». Принципом аристократії служить доброчинність, олігархії – багатство, демократії - свобода.

Держава виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян. Мета держави – досягнення блага людей. Людина – «істота політична». Природа вселила в людину прагнення до державного об’єднання. Аристотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Правильні форми держави – монархія, аристократія, політея; неправильні – тиранія, олігархія, демократія. Найкраща форма – політея (правління більшості в інтересах загального блага). Класи – хлібороби, ремісники, торговці, наймані робітники, військові, судді, посадові особи; найкориснішим класом вважав хліборобів. Аристотель розробив питання про громадянство. Громадянин той, «хто володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді». У цілому Аристотель пов’язував політику з моральністю (доброчесністю).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принципи.	\|	Рим (Цицерон, Сенека).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.