Форми прояву глобалізації

Відомий гарвардський вчений Стенлі Хоффман вважає, що упродовж останніх років у світі відбувається «зіткнення глобалізацій», оскільки глобалізація проявляється у трьох формах, кожна з яких характеризується власним проблемним потенціалом. Перша – це економічна глобалізація, що є результатом нещодавньої революції в технологічно-інформаційному секторі, торговельній та інвестиційній галузях. Її головними рушіями є корпоративний бізнес, а також державні й міжнародні структури. Результати економічної глобалізації спричинили нерівність між державами і викликали стурбованість світової спільноти з приводу вирішення проблем глобальної конкурентоспроможності.

Культурна глобалізація власні витоки визначає в закономірних процесах технологічної революції і наслідках економічної глобалізації, які разом призводять до активізації процесу переміщення культурних товарів. Головною її дилемою є вибір між уніфікацією і різноманітністю.

Політична глобалізація характеризується переважанням на міжнародній арені США та їх політичних інститутів, а також широким спектром міжнародних і регіональних організацій з мережею представницьких зв’язків.

Переваги глобалізації є незаперечними, вважає С. Хоффман. До них він відносить її необоротність і неминучість. Разом з тим, її досяжність залишається лімітованою, оскільки вона автоматично виключає з власного історичного контексту значну кількість бідних країн через їхній нерівномірний розвиток і соціальні умови. Ключовим недоліком глобалізації, за словами С. Хоффмана, є те, що громадянське суспільство перебуває в ембріональному стані, а приваблива ідея покращення умов життя людей через руйнування бар’єрів є сумнівною.

Досліджуючи різноманітні аспекти феномену глобалізації, Ульріх Бек у книзі «Що таке глобалізація» справедливо зазначає: «Глобалізація певно була найбільш широко використовуваним – і, в тому числі, невірним шляхом – ключовим словом у дискусіях в останні роки і стане ним у майбутньому. Проте вона також є одним із понять, що найбільш рідко має визначення і найбільш часто невірно інтерпретується, будучи водночас найбільш політично ефективним поняттям».

За думкою У. Бека, необхідно розрізняти ряд вимірів глобалізації. При цьому будь-який їх перелік повинен включати комунікативні технології, екологію, економіку, організацію діяльності, культуру і громадянське суспільство. На думку автора, «глобалізація означає, що кордони стають помітно менш істотними для повсякденної поведінки в різних вимірах економіки, інформації, екології, технології, міжкультурних конфліктів. Гроші, технології, товари, інформація перетинають кордони так, наче вони не існують».

З точки зору економістів, глобалізація визначається як «виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки розділяються, а потім знов поєднуються в системі угод і процесів безпосередньо на міжнародному рівні». В цій глобалізованій економіці кордони національних економік більше не є істотними, і вона підпорядковується власній логіці, яка відрізняється від логіки економічних відносин між незалежними національними об’єктами.

Політики вважають, що глобалізацію можливо розглядати як підйом у власній могутності нового «поліцентричного» світу, як антитези існуючому світові, де панує держава, пов’язана з ним тісними узами. Цей новий світ ґрунтується на недержавних чи транснаціональних зв’язках.

І, нарешті, з погляду географії, глобалізацію можна аналізувати як процес формування на міжнародному рівні такого простору, який є результатом процесу розповсюдження, обміну комунікаційних технологій між різними частинами світового співтовариства.

У найзагальнішому вигляді глобалізація характеризується:

– наявністю розвинутих і структурно сумісних ринків;

– підтриманням таких темпів техніко-економічного розвитку, які не були характерними для більшості країн з традиційними, навіть індустріальними економіками;

– неминучим відставанням тих, хто не спроможний знайти власну нішу в новій структурі світового господарства;

– наявністю деяких нових можливостей кризового регулювання, сутність якого полягає в тому, щоб чергова економічна криза не зрівняла позиції національних економік різних країн напередодні наступного підйому.

Більшість фахівців визнає, що глобалізація віддзеркалює досягнутий світовою спільнотою критичний рівень економічної взаємозалежності на основі: економічної інтеграції і зростаючого переміщення по світу капіталу, товарів, робочої сили; технологічної інтеграції, яка стимулюється світовим науково-технічним прогресом; сучасної інформаційно-комунікаційної революції, пов’язаної зі створенням швидкісних транспортних засобів та ультрасучасних засобів зв’язку, розповсюдженням у світі персональних комп’ютерів і мережі Інтернет. За межами цього критичного рівня жодна з держав не може вже самостійно і при тому успішно вирішувати завдання власного соціально-економічного розвитку.

Таким чином, на сьогодні, як у теоретичному, так і практичному аспектах дослідження проблем глобалізації на перше місце вийшли процеси інтеграції – як на цивілізаційному, так і на глобальному рівнях. У цьому зв’язку слід виділити два знакових явища. Перше – розвиток західноєвропейського цивілізаційного співтовариства на міждержавному рівні зі створенням не тільки спільного ринку, єдиної валюти, спільних митних кордонів, але й з передачею низки функцій, які раніше належали національним державам, на наддержавний рівень, формуванням Європарламенту і спільної правової бази, Єврокомісії як органу виконавчої влади, деяких спільних судових органів. За суттю справи Західна Європа реалізує пілотний проект міждержавного партнерства і зближення рівнів соціально-економічного розвитку, який у перспективі може слугувати еталоном не тільки для інших багатодержавних цивілізацій, але й для усієї глобальної спільноти локальних цивілізацій. Іншим знаковим явищем останніх десятиліть стало формування моделі глобалізації, яку Н. Моїсеєв назвав «світом ТНК» і, яка формує засади негативного сценарію глобалізації у XXI столітті. На базі осмислення цієї реальної тенденції можна зробити висновок, що сучасний західний світ перейшов на шлях самодостатнього не тільки постіндустріального, але і постекономічного суспільства, коли до минулого відходять приватна власність і ринок, мотиви діяльності набувають нематеріального змісту, до влади приходить прошарок інтелектуалів. Інші країни і цивілізації, що вичерпали потенціал «наздоганяючого розвитку», є приреченими назавжди залишатися на індустріальній стадії розвитку. Нерозвинуті країни стають предметом агресії ідеології атлантизму, що використовує засади неоколоніалізму.

ТЕМА 3

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Часові параметри і основні етапи економічної глобалізації	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.