Часові параметри і основні етапи економічної глобалізації

До кінця ХХ століття термін «глобалізація» став популярним. Він використовується у дискусіях з проблем управління у сфері багатостороннього співробітництва. Глобалізація розглядається, з одного боку, як джерело нових можливостей, а з іншого – як причина багатьох конфліктів, що виникають на національному ґрунті, а також між країнами, регіонами та у глобальному масштабі.

Дослідники глобалізації по-різному трактують і датують основні події у загальносвітовому розвитку, відзначаючи поступове зближення країн і континентів упродовж усієї історії людства.

Згідно першого підходу вся світова історія – це свого роду сукупність поступових кроків держав і народів у напрямку глобального зближення. Факт взаємозалежності був відомий задовго до появи терміну «глобалізація». Ще Шарль Луї Монтеск’є у праці «Про дух законів» (1748р.) оптимістично зазначав: «Дві нації, взаємодіючи одна з одною стають взаємозалежними; якщо одна зацікавлена продати, то друга зацікавлена купити; їх союз виявляється базується на взаємній необхідності».

Більшість дослідників другого підходу стверджує, що глобалізацію потрібно розглядати як особливе самостійне явище, але разом з тим і як прояв інтернаціоналізації господарського життя, яка розпочалася із розвитком світового ринку. В ХVІ – ХVІІ ст. у міру розвитку мануфактур посилюються економічні взаємозв’язки між країнами, міжнародна торгівля набуває цілком нового значення у якості постійного фактора, формується спеціалізація країн на виробництві та експорті певних товарів, створюються основи міжнародного поділу праці.

Щодо періоду нової історії – третій підхід, – то дослідники виділяють принаймні три етапи глобалізації. Першим етапом можна вважати сформований на рубежі ХІХ і ХХ століть (1870-1913 рр.) глобальний ринок товарів і капіталу у рамках Pax Britannica (колонії і протекторати Великобританії, а також залежні від британського капіталу країни). До 1914 року Великобританія, по суті, координувала усі функції, що інтегрували міжнародну економічну систему. Масштаби взаємодії найбільших національних економік наприкінці ХІХ сторіччя за більшістю параметрів були глибшими, ніж на передодні ХХІ століття. «Полем нашої діяльності є весь світ» – таким був девіз найбільших міжнародних транспортних і промислових компаній кінця ХІХ століття. Однак більшість країн того періоду ще не брали участі в процесі глобалізації, що обмежувало інтеграцію глобальних ринків.

Згодом, з 1914 по 1950 рр. глобальні процеси були перервані двома світовими війнами. Міжвоєнний період характеризувався політикою автаркії, яку проводили більшість країн, і яка полягала у підвищенні імпортних тарифів та обмеженні міграції капіталу. Відтак, другий етап глобалізації датується періодом після другої світової війни. У цей період інтернаціоналізація отримала новий імпульс і фундаменттальну основу у формі експорту-імпорту капіталу. «Славне тридцятиріччя» (1945-1975 рр.) ознаменувалося відновленням і модернізацією довоєнного потенціалу світової економіки, деколонізацією та формуванням нового світового порядку. Саме у цей період започатковано у 1945 році діяльність МВФ та Світового банку; в 1947 році укладено Генеральну угоду по тарифах і торгівлі (ГАТТ) (у 1995 році реорганізована у Світову організацію торгівлі (СОТ)), які розпочали активну діяльність вже після 1970 року. Разом з тим, це період розколу світу на дві системи, що функціонували на основі різних принципів (період холодної війни та біполярного розвитку).

Сучасний і, вочевидь, незавершений етап глобалізації порівняно з попередніми двома характеризується багатьма якісно новими відмінностями. Однією з її головних рис є лібералізація зовнішньоекономічної сфери й політики. Починаючи з 80-х років ХХ століття, у країнах Заходу поступово знижувалися торговельні бар’єри і поглиблювалася лібералізація торгівлі послугами, інтелектуальною власністю, сільськогосподарськими товарами, що сформувало нові «правила гри» Світової організації торгівлі (СОТ). Упродовж ХХ століття крок за кроком формуються міжнародні технологічні, виробничі, фінансові ланцюжки, допоки у 80-ті роки ХХ століття світова економіка не прийшла до так званого єдиного «світового конвеєру». Про це, зокрема, свідчить той факт, що близько 1/3 світового експорту припадає на деталі, вузли і компоненти, а не на готову продукцію. Внутрігалузева торгівля потіснила міжгалузеву. Розвиток системи радіо- і телекомунікацій, Інтернету призвело до виникнення єдиного глобального інформаційного простору. Характерною рисою сучасного етапу інтернаціоналізації є те, що міжнародні потоки товарів, послуг, капіталу та інформації контролюються в першу чергу не національним, а між народним законодавством, у чому полягає основна риса глобального характеру сучасної інтернаціоналізації. І це, фактично, є зовнішнім проявом того, що в глобалізації можна помітити дві групи факторів: об’єктивні і суб’єктивні. В основі об’єктивних факторів лежить інтернаціоналізація виробництва і капіталу на рівні компаній та банків, які виходять за рамки національних кордонів (ТНК і ТНБ). Суб’єктивна сторона проявляється у свідомому регулюванні і конструюванні глобалізації міжнародними організаціями, а співробітництво у забезпеченні міжнародної стабільності і безпеки стали умовою подальшого існування людства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Глобалізація як суспільно-економічний процес	\|	Форми прояву глобалізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.