Глобалізація як суспільно-економічний процес

ТЕМА 1

ЧАСОВІ МЕЖІ ФЕНОМЕНУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Глобалізація як суспільно-економічний процес

Характерною рисою розвитку світової економічної думки останніх двох десятиліть є підвищена увага до активізації дослідження проблем глобалізації. Дискусії навколо них різко поляризували ставлення дослідників до феномена, що стоїть за цим поняттям. Досі економічна наука ще не запропонувала усталеної та завершеної теорії глобалізації. Натомість існує багато підходів до аналізу глобалізації як суспільно-економічного процесу і зроблено багато спроб щодо розкриття змісту цього терміну. Існує думка, що термін «глобалізація» є метафорою, придуманою для з’ясування змісту і розуміння природи сучасного капіталізму. Разом з тим, у наукових обіг вводяться нові категорії, а їхня понятійна сутність залишається без належного обґрунтування з наукової точки зору. Однак понятійна точність є принципово важливою для аналізу нового явища.

Термін «глобалізація» став помітним в науковій і політичній мові на рубежі 70-80-х р. XX ст. Вважається, що першим його використав у 1981 році американський соціолог Дж. Маклін, закликавши «порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення». З цього випливає, що, керуючись наступністю історії людства, глобалізація – абсолютно нове явище, що знаменує собою деякий «розрив поступовості» і дає підстави для періодизації історичного процесу. Початок цього розриву можна визначити саме кінцем 1970-х років, часом потужної ресурсної кризи, що охопила тоді індустріальний світ.

Якщо Дж. Маклін, зважаючи на його професійне спрямування, тільки окреслив контури процесу глобалізації, то професор Гарвардської школи бізнесу Теодор Левітт наповнив глобалізацію реальним практичним змістом. У статті «Глобалізація ринків», що була опублікована у 1983 р. в журналі «Гарвард Бізнес Рев’ю», він визначив глобалізацію як світову конвергенцію ринків завдяки існуванню нової форми підприємств, які були названі «глобальними фірмами». Глобалізація і технології, за його думкою, стали двома головними факторами, котрі визначали напрямок розвитку міжнародних відносин. У власній монографії «The Marketing Imagination» Т. Левітт називає технології «потужною силою, яка змушує увесь світ рухатися до одноманітності», результатом чого стає нова комерційна реальність, виникають глобальні ринки для глобально стандартизованих продуктів, гігантські за розмірами і масштабами.

Подальшого розвитку поняття «глобалізація» одержало в працях відомого японського дослідника і спеціаліста в галузі управління Кенічі Омае. В книзі «Влада Тріади», опублікованій у 1985 році, він називає Тріадою уявний трикутник, утворений США, Японією і Західною Європою із географічними зонами, які прилягають до нього; периметр цього трикутника охоплює глобальний ринок з 600 млн. споживачів, який поглинає більше ¾ світової технологічної продукції. Кеніче Омае стверджував, що економічний суверенітет окремих держав став безглуздим, а на авансцену світової економіки виходять «глобальні фірми» і, водночас наголошував, що для виживання в умовах нової форми жорсткої конкурентної боротьби, яка точиться в країнах Тріади, багатонаціональні корпорації повинні володіти глобальним баченням і діяти в глобальних масштабах. З таким категоричним твердженням погоджувалися не всі, однак точка зору К. Омає стала відправною в дискусіях на тему глобалізації.

За визначенням Міжнародного валютного фонду, глобалізація – це «у зростаючій мірі інтенсивна інтеграція як ринків товарів і послуг, так і капіталів».

Іншим, не менш поширеним визначенням глобалізації є ототожнення її з вищою стадією інтернаціоналізації. Під нею розуміють сукупність таких процесів і явищ, як транскордонні потоки товарів, послуг, капіталу, технології, інформації і переміщення людей між країнами; перевагу в орієнтації на світовий ринок у торгівлі, інвестуванні й інших трансакціях (на рівні фірм); територіальну й інституціональну інтеграцію ринків. Характерною рисою у цьому визначенні є мобільність міжнародних потоків, які в умовах лібералізації майже або зовсім виходять з-під контролю національних законодавств. Переважно це стосується потоків капіталу й інформації.

Неординарною є точка зору одного із ідеологів глобалізації – американського вченого Т. Фрідмана, який трактує глобалізацію як «неприборкану інтеграцію ринків, націй-держав і технологій, яка дозволяє індивідуумам, корпораціям і націям-державам досягати консенсусу швидше, стратегічно довше, глибше і дешевше, ніж коли б то не було раніше... Глобалізація означає поширення капіталізму вільного ринку на практично всі країни світу. Глобалізація має свій власний набір економічних правил, які базуються на відкритості, дерегуляції і приватизації національних економік з метою зміцнення їх конкурентоздатності і збільшення привабливості для іноземного капіталу». Глобалізація передбачає існування правил і обов’язків, які передбачають підпорядкування їм суверенних держав. У міру глобалізації ринків і культури неоліберальна теорія, що пояснює глобалізацію, передбачає відмирання суверенності окремих країн, формування нового типу «громадян світу».

Згідно розширювальної концепції, глобалізація – домінуюча після закінчення «холодної війни» єдина загальносвітова система, що виникла у результаті інтеграції та інтернаціоналізації національних економік. Визначальними рисами глобалізації є: безперешкодна міграція капіталу, інформаційна відкритість світу, швидке технологічне оновлення, мінімізація тарифних бар’єрів і лібералізація руху товарів і капіталів, комунікаційне зближення, планетарна наукова революція, активізація міжнаціональних соціальних рухів, розвиток нових видів транспорту, реалізація телекомунікаційних технологій, формування системи інтернаціональної освіти. Значна увага у цьому визначенні приділяється застосуванню нових технологій у процесі виробництва, менеджменту, організації і комунікацій на рівні корпорацій, суспільства і держави.

Узагальнюючи дослідження у сфері обґрунтування поняття глобалізації, як суспільно-економічного процесу, професор Паризького інституту політичних досліджень Б. Баді стверджує, що єдиного визначення цього феномену не існує. Він пропонує три виміри глобалізації, які конкретизують її у таких аспектах:

– це історичний процес, що розвивається упродовж багатьох століть;

– глобалізація означає уніфікацію світу, життя за єдиними принципами, орієнтацію на єдині цінності, дотримання єдиних звичаїв і норм поведінки, прагнення все універсалізувати;

– це дедалі більша взаємозалежність, головним наслідком якої є: підрив, руйнування національного державного суверенітету під тиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени – глобальних фірм, релігійних угрупувань, транснаціональних управлінських структур, що взаємодіють на рівних засадах не лише між собою, а й безпосередньо з державами – традиційними суб’єктами міжнародних відносин.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Билет № 22	\|	Часові параметри і основні етапи економічної глобалізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.