• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, предмет та особливості правового регулювання.

Суспільство– це складна, структурована система, сукупність соціальних відносин, ефективність яких залежить від рівня їх впорядкованості. Це впорядкування відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме: ступенем розвитку суспільних відносин; вимогами, які ставить саме суспільство; складністю відносин, що виникають між суб’єктами та рівнем організованості суспільства.

Соціальне регулювання – це здійснюваний за допомогою системи соціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб’єктів з метою впорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

В юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов’язаних з поведінкою суб’єктів) до кібернетичних.

Кожен із цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати, теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від божої волі, а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності. Інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественний початок, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладені класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятор суспільного життя.

На думку А.Б. Венгерова, соціальне регулювання повинно знайти вираз у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативи правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо), від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо).

Особливим різновидом соціального регулювання є правове регулювання Під правовим регулюванням, П.М.Рабінович розуміє, – здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метоюїх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Термін „регулювання” походить від латинського слова „regulo”- правило та означає упорядкування, приведення чогось у відповідність з чимось; певний процес, обумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками, такими як рівень зрілості та стійкості суспільних відносин, рівень соціальні структури суспільства, стан економічного розвитку суспільства, загальний рівень правової культури населення та інші.

Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Сферою правового регулювання є ті суспільні відносини (економічні, політичні, культурні, національні, релігійні та інші), які потребують правового впливу. Ці відносини складають предмет правового регулювання, є вольовими, об’єктивно потребують впливу з боку держави та мають чітко визначений зміст. В економічній сфері – це відносини пов’язані з формуванням ринкових взаємозв’язків, з розвитком різних форм власності, з виробництвом, розподілом матеріальних благ, з розвитком фермерського господарства. В політичній сфері – це правове закріплення плюралістичних форм та методів здійснення влади, формування демократичних інститутів. В соціальній сфері – це формування соціальної політики, направленої на задоволення інтересів конкретної людини в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та інших сферах.

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу правил, що встановлені та визнані в суспільстві, в державі, в певній соціальній спільності на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.

Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, який має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права ознак у певних межах. Коли характеристики об’єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкориговані до певних параметрів. Цей процес передбачає зворотній зв’язок, що дає повну інформацію щодо стану об’єкта правового регулювання, своєчасне застосування заходів додаткового впливу на нього та повернення його в межі запропонованих параметрів.

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом соціального підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Отже, сферою правового регулювання є різні види відносин, а саме: економічні, політичні, духовно-культурні, національні, релігійні тощо, які відрізняються своєю цілеспрямованістю, змістом та формою. При встановленні сфери правового регулювання варто враховувати певні моменти:

─ найбільш суттєві суспільні відносини, які періодично виникають, мають принципове значення для держави, об’єднань громадян, окремих осіб, повинні бути врегульовані правом (наприклад: об’єднання в політичні партії, здійснення підприємницької діяльності – це нові для України суспільні відносини, які були врегульовані нормами права);

─ зміни, що відбулися в існуючих суспільних відносинах повинні бути відображені в праві (наприклад: в сфері охорони здоров’я поряд з безкоштовними медичними послугами виникають та знаходять в праві закріплення платні медичні послуги);

─ розвиток існуючих суспільних відносин повинен стимулюватись за допомогою права (наприклад: поряд з будівництвом за державні кошти виникло будівництво за кошти інвесторів);

─ право впливає на виникнення нових відносин та здійснює регулювання, якщо вони потребують і піддаються юридичній регламентації;

─ суспільні відносини потребують регламентування, якщо вони відображаються в свідомій вольовій поведінці суб’єктів (право не може регулювати поведінку психічно хворих осіб чи тих осіб, що перебувають під гіпнозом);

─ правом регулюються тільки ті відносини, які виникають між суб’єктами, об’єднаннями громадян тощо. Не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності (фізичні, біологічні, природні процеси), при умові, що вони не перетворюються в конкретні юридичні факти.

Правове регулювання повинно бути спрямоване на досягнення певного результату або певних цілей. Під цілями В.А. Карташов розуміє сукупність уявлень про моделі майбутнього результату, здатного задовольнити вихідні потреби в умовах існування можливостей, оцінених за результатами минулого досвіду.

Досягнення цілей правового регулювання дасть можливість ліквідувати прогалини в праві, забезпечити відповідність правової форми його змісту, ліквідувати заорганізованість, ідеалізм в праві, забезпечити достатній рівень правової культури суб’єктів, що вступають в різні правовідносини.

Правове регулювання слід відрізняти від правового впливу. Правовий вплив здійснюється в різних сферах суспільного життя та знаходить відображення в інформаційній, виховній та іншій ролі права. Правовий вплив на відміну від правового регулювання пов’язаний з тими суспільними відносинами, які не регулюються правом, але на які поширюється дія права. Правовий вплив формується не тільки за допомогою таких засобів, як норми права, а і залежить від тієї правової культури, яка сформувалась в даному суспільстві. Це призводить до формування в однотипній ситуації певного стандарту поведінки, як безпосередньої умови формування законослухняної поведінки громадян. Правовий вплив включає не тільки правові засоби впливу на суспільне життя, а й інформаційні, психологічні, ідеологічні та інші.

Структурно правовий вплив включає в себе правосвідомість, правову культуру, правові принципи, правотворчий процес, механізм правового регулювання.

Правовий вплив — це результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини за допомогою власне правових засобів (норм права, правових відносин, актів застосування права) та інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу).

Правове регулювання здійснюється за допомогою певних видів. Рабінович П.М. виділяє певні критерії класифікації видів правового регулювання.

1) За способом сполучення дозволів та заборон виділяють загальнодозвільний та спеціальнодозвільний вид правового регулювання;

2) за територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання ділиться на централізоване та нецентралізоване;

3) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання виділяють загальне (нормативне) та індивідуально-правове регулювання.

Для правового регулювання характерні певні особливості:

· воно носить цілеспрямований характер, оскільки виступає певним регулятором суспільних відносин, впорядковуючи їх за допомогою права на рівні суспільства;

· воно має організаційний та упорядкований характер, тобто здійснюється за допомогою певних засобів;

· правове регулювання повинно бути направлене на досягнення певних цілей, а тому носить результативний характер;

· воно має певний предмет та сферу правового впливу, якіусвідомлюються суб’єктами та суспільством та мають для них певне значення;

· забезпечується певними методами, які чи координують діяльність суб’єктів в сфері права, чи здійснюються за допомогою їх субординаційної підлеглості в процесі виконання або використання норми права;

· має визначені стадії, що передбачають, насамперед, правову регламентацію суспільних відносин, виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків та їх реалізацію.

Варто зауважити, що правове регулювання Бобровник С.В. розглядає як здійснюваний за допомогою системи правових засобів нормативно-організаційний вплив держави на суспільні відносини з метою упорядкування, охорони та розвитку у відповідності з суспільними потребами.

Правові засоби - це певні юридичні категорії та діяння суб’єктів по застосуванню права з метою досягнення конкретного результату.

Терміни „спосіб”, „засіб”, „метод” близькі за значенням і в значніймірі збігаються за своїм змістом.

В політології під засобами розуміють не тільки політичні норми, цінності, декларації, але і певні дії (мітинги, пікети, вибори, референдуми), які впливають на досягнення поставлених цілей.

До правових засобів Ю.А. Тихомиров відносить і діяння: видання підзаконних нормативно-правових актів на основі законів, на виконання та у відповідності із законом, процес відміни та зміни цих актів, правильне застосування законів і т.п. .

Своєрідність правових засобів полягає в тому, що:

· вони мають певну соціальну цінність, оскільки забезпечують досягнення поставлених цілей;

· відображають інформаційні якості права;

· поєднуючись між собою засобами правового регулювання створюють умови для дії права;

· викликають певні юридичні наслідки;

· забезпечуються примусовою силою держави.

В.М. Горшеньов поділяє засоби правового регулювання на засоби впливу (зовнішні по відношенню до волі суб’єктів фактори – це дозволи та заборони) і засоби реалізації права (це результат реагування суб’єктів на правовий зміст – здійснення дозволених законом дій та утримання від заборонених дій).

В юридичній літературі засоби правового регулювання класифікують за певними критеріями.

В залежності від ступеня складності розрізняють:

· прості (суб’єктивні права та юридичні обов’язки, заохочення та покарання, пільги та заборони),

· складні (норма, інститут);

В залежності від функціонального призначення:

· регулятивні (дозволи);

· охоронні (засоби захисту).

По предмету правового регулювання:

· конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні тощо.

По характеру:

· матеріальні (рекомендації);

· процесуальні (позов).

За часом дії:

· постійні (громадянство);

· тимчасові (премія).

В залежності від виду правового регулювання:

· нормативні (заборони, встановлені нормами права);

· індивідуальні (акт застосування права).

В залежності від інформаційно-психологічної спрямованості:

· стимулюючі (заохочення);

· обмежуючі (примус).

Заслуговує на увагу класифікація Бобровник С.В. та О.Ф. Скакун, вони виокремлюють три основні способи правового регулювання: дозволи, заборони та зобов’язання.

Дозволи – важливий елемент правового регулювання, що забезпечує соціальну свободу та активність людини. Дозволи набувають юридичного характеру з моменту їх закріплення в уповноважуючих нормах у вигляді суб’єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб’єкта, якому належить суб’єктивне право.

Заборони – це важливий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, створення перешкод для небажаної, суспільно небезпечної, шкідливої поведінки. Заборони мають обов’язковий характер, забезпечуються засобами юридичної відповідальності та знаходять закріплення в забороняючих нормах, реалізуються у формі дотримання правових норм.

Зобов’язання – це нормативне закріплення юридичного обов’язку вчиняти дії в інтересах суб’єктів права. Даний вид юридичного обов’язку має активний характер, передбачає певну поведінку, є гарантією використання суб’єктивних прав і реалізується у формі виконання правових норм.

За допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми. Саме через норми права держава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки. Способам правового регулювання відповідають регулятивно-статичній та регулятивно-динамічній функції права. Покладаючи на осіб обов’язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права; заборони встановлюють певну міру поведінки суб’єктів; дозволи забезпечують соціальну активність суб’єктів та певний рівень їх свободи; зобов’язання сприяють реалізації покладених на осіб обов’язків, їх виконання гарантується з боку держави у вигляді застосування юридичної відповідальності. Крім основних способів правового регулювання, виділяють ще і додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосування засобів примусу, попереджувальна дія норм права. Виділення цих способів як додаткових пояснюється тим, що вони розглядаються як певний вид обов’язку. За допомогою цих засобів забезпечується належне використання наданих прав та виконання покладених на суб’єктів обов’язків, здійснюється утримання від заборон.

Застосування того чи іншого способу правового регулювання залежить від типу правового регулювання (загальнодозвільний, спеціально-дозвільний), на формування якого впливає сам зміст правових відносин. Якщо загальнодозвільний тип правового регулювання передбачає дію принципу: „дозволено все, крім прямо забороненого законом” – та має місце в процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин. Даний тип правового регулювання сприяє розвитку ініціативності, самостійності в прийнятті рішень, то спеціально-дозвільний тип правового регулювання передбачає використання заборон, в рамках яких норма права встановлює конкретні дозволи, що відображається у вигляді принципу: ”заборонено все, крім прямо дозволеного законом”. Цей тип правової регулювання називають дозвільним, а тому він застосовується частіше всього адміністративному праві та потребує чіткого впорядкування суспільні відносин, послідовної реалізації принципів законності.

Питання щодо методів, способів та типів правового регулювання має не тільки теоретичне, а і суто практичне значення.

На думку Трубецького Е.Н., при створенні та розвитку права необхідно враховувати два фактора: з однієї сторони, історичний досвід правового життя суспільства, а з іншої – ідеї розумного впливу на соціальні процеси, і тоді будуть підібрані найбільш ефективні методи, способи, типи та режими правового регулювання.

У підходах щодо видів правового регулювання існують різні погляди. Поділу на нормативне та індивідуальне правове регулювання притримуються Бобровник С.В., Онищенко Н.М., Скакун О.Ф., вважаючи, що ці види правового регулювання пов’язані між собою та забезпечують реалізацію права. Нормативне регулювання повинно забезпечувати єдиний порядок, стабільність в регулюванні суспільних відносин за допомогою прийняття нормативно-правових актів, розрахованих на багаторазове застосування. Індивідуальне регулювання базується на нормативному та повинно враховувати конкретну життєву ситуацію чи конкретну особу, шляхом прийняття та застосування права.

Дещо по-іншому підходить до вирішення даного питання В.С.Нерсесянц поділяючи правове регулювання, що існує в абстрактно-загальній формі. Він передбачає, що норма права ще не має конкретизуючого регулятивного правового значення стосовно конкретної поведінки конкретної особи в конкретних умовах та правове регулювання в гранично-конкретизованій формі – це конкретизуюча регулятивно-правова дія норми права стосовно конкретної поведінки конкретної особи в конкретній ситуації.

Вирішення проблем правового регулювання в певній сфері суспільних відносин, нерозривно пов’язано зі стадіями правового регулювання. Виділяючи обов’язкову та факультативну стадію правового регулювання, виникає можливість за допомогою норми права контролювати модель обов’язкової та дозволеної поведінки різних суб’єктів правовідносин. Обов’язкова стадія передбачає необхідність врегулювання певних суспільних відносин, які, насамперед, моделюються, виникають та реалізуються в певних суб’єктивних правах та юридичних обов’язках. Факультативна стадія включає в себе необхідність офіційного тлумачення норми права в процесі її застосування.

Нерсесянц В.С. виділяє статичну та динамічну стадію правового регулювання. Статична стадія правового регулювання має місце в тому випадку, коли норма права існує в абстрактно-загальній формі, не застосовується до певної поведінки суб’єкта в певних умовах. Динамічна стадія правового регулювання знаходить свій прояв при умові, що норма права набуває конкретизованої форми та застосовується до конкретної поведінки конкретної особи в процесі її реалізації.

Динамічна та статична стадії мають певний механізм правового регулювання, що відображається в логічній побудові норми права, яка впливає на конкретні суспільні відносини та врегульовує певний тип цих відносин.

Такі, на наш погляд, найбільш значимі й авторитетні позиції склалися в юридичній літературі щодо поняття, способів, видів та стадій правового регулювання кінцевої його мети реалізацій норм права.

Читайте також:

1. Cum in corpore dissentiatur, apparet nuliam esse emptionem (D. 18.1. 9. рr.). - Когда есть разногласие в отношении самого предмета, то продажа, очевидно, недействительна.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. I. ПРЕДМЕТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
4. IXX. ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙОМУ ДО кафедри військової підготовки НАУ
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. X. Зарахування вступників на основі повної загальної середньої освіти, які досягли визначних успіхів у вивченні профільних предметів
8. XIX. ОСОБЕННОСТИ ПРАВОВОГО РЕЖИМА ПРИРОДНЫХ РЕСУРСОВ
9. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
10. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
12. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США

Переглядів: 1543