• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правозастосування як особлива форма реалізації права.

Однією із найважливіших форм реалізації права є застосування права. В юридичній літературі існує декілька визначень даного поняття.

1) Особлива форма реалізації права, яка здійснюється державними громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі влади організуючої діяльності по конкретизації права.

2) Владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права.

3) Форма реалізації права, яка включає в себе юридично-організаційну діяльність держави по втіленню правових норм відносно конкретних суб’єктів

Як зазначають М.Н. Марченко і В.І. Леушин, правозастосування – це владна державна діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, яка має чіткий, встановлений законом порядок та послідовність і спрямована на ухвалення рішень щодо конкретних справ на підставі юридичних фактів і правових норм.

Правозастосування має місце, коли адресати правових норм не можуть реалізувати свої права та обов’язки без своєрідного посередництва компетентних державних органів, коли необхідно здійснювати державний контроль за розвитком відносин між суб’єктами.

Механізм реалізації права розкривається через системний, функціональний та соціологічний (дієвий )підходи.

Елементами системного підходу є юридична надбудова (правосвідомість, норми права, акти застосування права) та форми взаємодії правових актів.

Функціональний та соціологічний підходи мають місце в процесі видання та застосування норм права, в процесі здійснення правовідносин, забезпечення стану законності та правопорядку в суспільстві.

Отже, розуміння поняття застосування права є багатогранним та неоднозначним.

Таким чином, застосування права - це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб по підготовці та прийняттю індивідуальних рішень по юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.

Застосування норм права має певні особливості(безпосередня форма реалізації):

· це діяльність, яка здійснюється відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами (органами законодавчої влади, прокуратури, суду, виконавчої влади, громадськими організаціями);

· їй притаманний державно-владний, організуючий характер (акти, що видаються в процесі правозастосування є юридичними, невиконання їх тягне застосування державного примусу);

· завжди має активний характер, направлена на виникнення, зміну, припинення правовідносин;

· здійснюється в особливих процесуальних формах;

· завершується припиненням правозастосовуючого акту, де фіксуються індивідуальні конкретні приписи.

Однак, в деяких випадках у процесі реалізації правових норм виникає необхідність в спеціальному суб’єкті правореалізації. Цим суб’єктом є владний орган держави, без діяльності якого повна реалізація правового припису є неможливою. Необхідність владного органу як суб’єкта правореалізації виникає у випадках:

· коли правовий припис повинен діяти з урахуванням певних конкретних обставин, що вимагають спеціального встановлення чи контролю (видача паспорта, призначення пенсії.);

· коли є суперечка між суб’єктами про право (розподіл спільного майна між подружжям);

· коли не виконуються обов’язки, передбачені нормою права чи мають місце перешкоди у здійсненні права, що викликає необхідність вдаватись до примусових заходів з боку відповідних державних органів (стягнення штрафу як адміністративного покарання);

· коли виникає необхідність офіційно закріпити певні дії чи перевірити їх законність (нотаріальне посвідчення певних юридичних фактів);

· коли для виникнення правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності чи відсутності конкретних фактів (визнання батьківства).

Всі вказані випадки передбачають необхідність особливої форм реалізації права - правозастосування та відповідного органу держави - правозастосовчого органу.

Процес правозастосування визначається як діяльність, що реалізується в певній послідовності дій, які визначаються якстадії правозастосування.Розрізняють три стадії правозастосовчої діяльності:

1. Встановлення фактичних обставин справи.

2. Підбір та аналіз правових норм як юридичної основи справи.

3. Вирішення юридичної справи та оформлення прийнятого рішення.

Фактичні обставини справи визначаються як життєві факти та явища дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Встановлення фактичних обставин здійснюється в процесі діяльності правозастосовчого органу шляхом збору доказів.

Докази визначаються як певні встановлені дані про фактичні обставини справи, що потребують спеціальної форми закріплення (як правило, це протокол). Докази повинні відповідати певним вимогам: бути достовірними, обґрунтованими та повними.

Встановлення фактичних обставин здійснюється шляхом доказування, що визначається як логічно послідовна діяльність по зібранню, дослідженню та оцінці певних документів.

Особливість доказування пов’язується із такими категоріями як презумпція та тягар доведення.

Презумпція є припущенням про наявність чи відсутність певних фактів. Першочергове значення у процесі доказування по кримінальним та адміністративним справам має презумпція невинуватості, тобто припущення про невинність будь-якої особи навіть у тому випадку, коли про її винність свідчить багато фактів. Особа визначається невинною до тих пір, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку та встановлена актом правозастосування.

Тягар доказування - це обов’язок обґрунтування доказів, що покладається на певного суб’єкта. В цивільних справах цей обов’язок розподіляється порівну, у кримінальних справах тягар доказування належить обвинувачу, що повинен довести вину підозрюваного.

При встановлені фактичних обставин справи суттєве значення належить преюдиції, тобто юридичному встановленню наявності, відсутності чи істинності певних фактів. Так, якщо суд вже встановив певні факти, перевірив та оцінив їх у певному порядку, то вони визнаються преюдиційними, тобто такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними та не потребують нової перевірки.

З документів, які включають свідчення про фактичні обставини, та документів, що складаються правозастосовчими органами утворюється юридична справа як сукупність певним чином оформлених та розміщених документів.

§3. Акти застосування норм права.

Акти застосування права– це офіційний документ компетентного органу держави, що містить індивідуальні приписи, прийняті в результаті розгляду конкретної справи.

Акти застосування права мають певні особливості:

• є результатом діяльності компетентних органів держави в межах їх повноважень;

• носить державно-владний характер, є обов’язковим для суб’єктів конкретних правовідносин, тобто учасників конкретної справи;

• має формально-визначений характер, тобто є документом, що має нормативно встановлені атрибути та форму;

• носить індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб’єктам;

• має визначену, встановлену законом форму;

• може бути оскаржений чи опротестований в судовому порядку чи до вищестоящого в порядку підлеглості органу;

• його юридична сила вичерпується одноразовою реалізацією.

Акти застосування права можуть бути класифіковані на види за певними критеріями:

І За суб‘єктами прийняття.

¨ акти органів державної влади;

¨ акти органів державного управління ( наказ про звільнення конкретної особи);

¨ акти судових органів (вирок, рішення, ухвала);

¨ акти контрольно-наглядових органів ( постанова санітарної інспекції про накладення штрафу);

¨ акти органів місцевого самоуправління (розпорядження мера )

II По характеру правового впливу:

Наступною стадією правозастосовчої діяльностіє підбір та аналіз юридичної норми. Підбір норми передбачає необхідність критичного осмислення змісту норми шляхом:

· вибору галузі права, інституту та знаходження норми, яка може бути застосована в даному випадку;

· перевірка тексту нормативно-правового акту в якому знаходиться норма права з точки зору його офіційності, а у випадку застосуванні підзаконного правового акту його відповідність закону;

· аналіз норми з точки зору її дії в часі, просторі та за колом осіб (чи діяла, норма на момент скоєння правопорушення, чи діє ця норма в момент розгляду справи чи розповсюджується вона на осіб, які пов’язані з даною справою);

· аналіз норми з точки зору необхідності тлумачення її змісту.

Завершується ця стадія правозастосування юридичною кваліфікацією справи, тобто юридичною оцінкою сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до певних юридичних норм.

Третя стадія правозастосування передбачаєвирішення справи – це діяльність в процесі якої конкретні факти підводяться під відповідну норм права. При цьому суд чи інший правозастосовчий орган відповідно до своїх державно-владних повноважень поширює загальні правила, що містяться в нормативно-правовому акті, на конкретні життєві обставини. Результатом вирішення юридичної справи є індивідуальне державно-владне веління, тобто припис, що має форму певного юридичного документу.

Державно-владне рішення, що є результатом правозастосування, виконує подвійну функцію:

· Констатація, тобто визнання певних фактів та встановлення їх правомірного чи протиправного характеру, а також визнання належності права певній особі.

· Покладання обов’язку чи певного виду юридичної відповідальності.

¨ регулятивні, які забезпечують реалізацію регулятивних норм і підтверджують чи встановлюють права та обов’язки сторін;

¨ охоронні, які забезпечують реалізацію санкцій охоронних норм та встановлюють міру юридичної відповідальності.

III. За галузевою належністю:

¨ адміністративно-правові;

¨ кримінально-правові;

¨ цивільно-правові.

ІV. По юридичним наслідкам:

¨ правовстановлюючі;

¨ правоприпиняючі;

¨ правозмінюючі.

V. По юридичній формі:

¨ постанови;

¨ рішення;

¨ укази;

¨ розпорядження;

¨ вироки тощо.

Тема 6. Правомірна поведінка та правопорядок та їх зв‘язок з реалізацією норм права.

Питання:

I. Поняття, ознаки та види правової поведінки.

II. Поняття, особливості та класифікація правомірної поведінки.

III. Поняття, особливості, структурні елементи правопорядку.

Читайте також:

1. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
2. III. Дієслова, що в дужках, поставте у нижчевказаних граматичних формах. Перекладіть речення.
3. III.4 Форматування тексту.
4. IV. Виклад інформаційного матеріалу
5. IV. Виклад інформаційного матеріалу
6. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
7. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
8. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
9. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
10. V. Прийняття рішень у полі п’ятої інформаційної ситуації
11. VI. Прийняття рішень у полі шостої інформаційної ситуації
12. XV. Фінансові результати від первісного визнання та реалізації сільськогосподарської продукції та додаткових біологічних активів

Переглядів: 1278